Стрічка новин
Масові зібрання закінчуються масовими захворюваннями і «червоною» зоною: За минулий тиждень, з 15.03. по 22.03.2021р. включно, по Лебединській міській об’єднаній територіальній громаді зареєстровано  49 хворих на COVID-19, з 102: що трапилось? з 25 по 31 жовтня 2021 року: Протягом звітного періоду до відділення поліції №3 (м. Лебедин) Сумського РУП ГУНП в Сумській області надійшло 128 заяв та повідомлень ...Школа з вікнами у сад: Вона завжди чекає своїх колишніх учнів, які літньої пори з радістю поспішають у її обійми. Пройдуться тінистою алеєю до її Розслаблятися ще зарано: Про стан захворюваності на COVID-19 та грип у 2020 році і заходи з профі­лак­тики вірусних інфекцій на 2021 рік по Шановні журналісти!: Щиро вітаємо Вас з професійним святом! Бажаємо Вам невичерпної енергії, втілення у життя Ваших планів, творчих задумів та починань, Є в Лебедині приватна школа з футболу: Лебединським дітям надзвичайно пощастило. Адже вони отримують ази футболу у відомого футболіста, знаменитого воротаря, професійного тренера Сергія Страшненка. Наша баба Гапа: Є у нашому будинку унікальна бабуся – Горпина. Але всі її звуть Гапою. Довгожителька досі струнка, завжди з посмішкою. Сусіди Запобігання поширенню коронавірусної інфекції: 24 березня відбулося чергове засідання міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій. Під час роботи Притягнуто до відповідальності 4 громадян за залишене у лісі сміття: За поточний період 2020 року лісовою охороною Лебединського лісгоспу було притягнуто до відповідальності 4 громадян м. Лебедин та районну за Невтомна, метка, працьовита: На цей раз мова піде про людину, яка займається зовсім, здавалося б, непрестижною справою. Її не помічають, коли довкола чистота,

Ця  чарівна жінка йде  по життю  гідно і з любов’ю – до своєї  родини, рідного села, до книги, поезії, до всієї України. Довгі й щасливі 50 років Людмила Глуходєд із села Рябушки віддала улюбленій  професії  бібліотекаря.

Передалося це від мами – шанованої в усьому селі  Ольги Григорівни Клюшник (на жаль, вона вже відійшла за межу Вічності). Як не дивно, її трудовий бібліотечний стаж теж складає, як і в доньки, 50 років. Це ж треба – сто років на двох з книгою, читачами, учнями місцевої школи, які залюбки бігали в сільську бібліотеку за знаннями, емоціями від цікавих зустрічей!

Сьогодні Людмила Глуходєд, з погляду на  пенсійний вік, вже передала сільську  книгозбірню в надійні руки, але там її завжди чекають, бо поспілкуватися з нею – одне задоволення, як і читати її власні вірші.

– Людмило Григорівно, село Рябушки, напевне, дійсно надихає на творчість?

Воно таке красиве, особливо навесні, коли квітне  бузок. У Вас  там  є  свої улюблені куточки?

– Так, я люблю свою малу батьківщину, своє село, де кожна стежина знайома до болю. Заквітчані луки, річка Вільшанка і старезний густий ліс, що завжди зустрічає  як давнього друга. Усе це надихає на нові поетичні рядки.

– Я згадала про бузок, а які квіти Ви любите, вирощуєте вдома?

– Дуже люблю чорнобривці, мальви, піони, матіолу, хризантеми. Все це росте у мене вдома.

– Думаю, Людмилочка Клюшник була успішною ученицею і мріяла стати вчителем. Я не помилилась?

– Так. Моя мрія здійснилася. Після закінчення Сумського державного педагогічного інституту ім.А.С.Макаренка я деякий час працювала вчителем української мови та літератури, але доля згодом привела до обласної дитячої бібліотеки імені М.Островського, де мене зустрів чудовий колектив.

– І  що, любов до книги  перемогла? Чи це все-таки мамина порада – стати бібліотекарем?

– Так. Це і мамина порада, і любов до книги з дитинства, коли ще тато (нині, на жаль, покійний) Григорій Іванович читав мені казки. Мене завжди оточував чарівний світ книги.

– А які книги Ви читали в дитинстві? Мабуть, якісь запам’яталися?

– Читала змалку і читаю все життя, бо не уявляю себе без книги: вона – найкращий друг і порадник. Дуже люблю Лесю Українку. Моє життєве кредо – боротьба, що стала для мене головним принципом. Люблю історичні книги, публіцистику, зарубіжну літературу. Улюблена поетеса – Ліна Костенко

– Ви дуже схожі зі своєю мамою – і зовні, і характером, і шанобливим ставленням до людей. Чому вчила Вас мама і чому вчили Ви своїх дітей? Вони продовжили Вашу сімейну династію?

– Мама вчила поважати працю і шанувати людей, ставитися до них так, як до себе, жити з любов’ю і добром, бо в житті добро завжди перемагає зло. Ми з чоловіком також виховували своїх дітей у дусі патріотизму, шанобливого ставлення до оточуючих. Дочка Юлія – за фахом учитель, працює із задоволенням, син – далекобійник.

Онучка  продовжує наслідувати мене в поезії: вона неодноразово брала участь у конкурсах читців та авторських творів, є переможцем Всеукраїнського конкурсу «Лавина талантів» у м.Києві, а маленькі онучки Настюша та Артем ходять до дитсадка і чекають на приїзд бабусі до них у Суми.

– І жіноча доля у Вас склалася щасливо?

– З чоловіком ми зустрілися 36 років тому в Сумах, він тоді працював на заводі імені Фрунзе. Згодом, за сімейними обставинами, переїхали жити в Рябушки до батьків. Жінці в селі роботи вистачає, але Сергій завжди допомагав мені по господарству. І зараз більшу частину роботи бере на себе. Він ще й гарний кулінар.

– У Вашій трудовій  книжці є запис про роботу в обласній дитячій бібліотеці ім.М.Островського. Ви хоча б іноді зараз буваєте там?

– Це був найкращий період у моєму житті. Майже десять років спілкування  із найдопитливішими, найкмітливішими і найрозумнішими дітьми. А ще там був прекрасний, креативний, високоінтелектуальний колектив бібліотечних працівників, більшість із яких продовжують працювати, навіть перебуваючи на пенсії. Звичайно, я з ними часто зустрічаюсь – і тоді, коли неодноразово представляла свого читача-переможця «Лідера читання» на обласний конкурс, і нині, коли вже не працюю.

– Не можна випустити ще одну сторінку з Вашої трудової  біографії. Ви протягом 15 років працювали директором Рябушківського будинку культури. Ця робота була Вам до душі?

– Так. Це був особливий період у моїй трудовій біографії. Працюючи директором і бібліотекарем за сумісництвом, я намагалася робити все для того, щоб не згасав вогник культури – в нашому селі проводилося багато цікавих заходів. У 2004 р. заснували народний вокальний ансамбль «Червона калина», який і зараз радує своїми виступами глядачів. У цьому велика заслуга художнього керівника Олександра Шульги. Це були незабутні 90-і роки, сотні присутніх на дискотеках та вечорах відпочинку,з молоддю було легко і приємно працювати.Саме в той період почала писати вірші.

– І поезія стала одним із Ваших серйозних захоплень? До цього, можливо, щось підштовхнуло?

– В деякій мірі так. Саме тоді я почала писати сценарії для різних заходів і, в основному, вір­шованими рядками. Поезія для мене – це по­чуття, яке захоплює з середини, це – свято душі.

– Які теми, оспівані Вами у віршах, найбільше до душі? Чи маєте намір випустити поетичну збірку?

– Звичайно ж. А теми… Це  всеосяжна любов до рідної землі, до України, які червоною ниткою проходять через всю мою творчість. Вірші, присвячені матері, жінці, темі війни, нинішнім захисникам на сході України, вірші до різних знаменних дат, ювілеїв. Онукам склала «Віршовану абетку». Маю намір випустити збірку «Душі  криниця».

– Чия допомога і настанови Вам дуже допомогли в цьому?

– Я вклоняюся до ніг своєму вчителеві і наставнику Миколі Прокоповичу Корсуну, який протягом багатьох років допомагав мені як читцю працювати над дикцією, давав мудрі поради, був наставником і керівником.

– Що значить для Вас дружба? І чого б Ви не пробачили подрузі?

– У мене дуже багато друзів ще зі студентських років, колег по роботі в м.Суми і на Лебединщині, які часто спілкуються зі мною, однокласників. Серед них – найкраща подруга Надія Донець, моя однокласниця, я їй першій презентую свої вірші. Дуже ціную дружбу, взаємоповагу, довіру. А подрузі пробачила б усе.

– Ви любите готувати, радієте гостям? Ваша улюблена сімейна страва?

– Так. Ми з чоловіком любимо готувати і завжди раді гостям. Наші улюблені сімейні страви – налисники, сирники, деруни, вареники, домашні пельмені, шашлик. Він сам, допомагаючи мені, й хліб пече. Дуже смачний виходить. Діти й онуки дуже люблять заварні еклери, рулети, тістечка.

– Ви – чудова, турботлива мама і бабуся. Чи бачите своє продовження в онуках?

– Дякую, чути це мені приємно. Я дуже люблю своїх онуків і впевнена, що вони продовжать мою справу, знайдуть себе в поезії, музиці, мистецтві. А ще – продовжать служити людям.

– Багато Вашого часу забирає громадська робота? Що приносить найбільше задоволення?

– Раніше, коли ще працювала, кожна хвилина була зайнята, але наразі більше часу приділяю господарству, у вільний час читаю і пишу вірші. Найбільше задоволення приносить живе спілкування з людьми, хочу бути корисною суспільству. Тому коли запрошують на якісь творчі зустрічі, зібрання, не відмовляюся. Я є учасницею культурно-мистецького об’єднання «Таланти Лебединщини», що працює при Лебединському міському будинку культури.

– Зараз спекотне літо. А яку пору року Ви найбільше чекаєте і чому?

– Найбільше люблю весну, та хто ж її не любить?

Знов весна, і знов надії

в серці хворім оживають.

Знов мене колишуть мрії

й сни про щастя навівають,

– цитую Лесю Українку.

Вона для мене є життєвим еталоном. Знаю напам’ять багато її віршів. Не потрібно ніколи пасувати перед труднощами і мати «в серці те, що не вмирає». Знову повернулася до безсмертних рядків видатної української поетеси, з якою звіряю свої думки, своє життя, яке таке багатогранне і цікаве.

– Дякуємо Вам, Людмило Григорівно, за відверту розмову. Нових Вам творчих успіхів, благополуччя в родині і побільше добрих, щирих друзів.

Спілкувалася Олена Лубенська.

Додати коментар