Клопотенка Івана в селі називали «вільний і незалежний». Звичайно, він сам був винним, що до нього приклеїлося таке прізвисько. Якось відсвяткувавши Успіння Пресвятої Богородиці
зі своїми друзями, йому так на душу пішла оковита, що він помилився в кількості її вживання. Тому, відкривши хвіртку до власної садиби, закричав: «Я, вільний і незалежний громадянин вільної і незалежної країни, повернувся до рідної домівки, а мене належно ніхто не зустрічає!». Тут він хапає палицю і б’є по віконницях, по паркану, по дверях. На шум вискочили в наспіх накинутій одежі дружина з тещею і перелякано запитали: «В чім справа?». Іван наказав: «Ставайте фронтом до мене і доповідайте: що за день зроблено і як будете зустрічати вільного і незалежного чоловіка і зятя? Чи стіл накритий? Чи борщ парує на столі? Чи куряча нога виглядає з казана? Чи є пляшка горілки холодненької, що аж туманом узялася?».
Ошелешені жінки нічого з переляку не могли відповісти. Тоді Іван вирішив перейти до покарання. Він відхилив двері, дістав пучок колись запареної лози (рік тому в нього виникло бажання сплести корзину, та так і залишилося в початковій стадії) і підступив до дружини та тещі з наміром провести виховну роботу.
Іван був худорлявим, невисокого зросту чоловіком, та горілка придавала йому сил і сміливості. Жінки змовницьки перезирнулися. Дружина Галя, теж худорлява і невеличка на зріст, прошмигнула за спину Івана і впала йому під ноги. В цей час теща, яка мала вагу за сто кілограмів і могла б, здавалося, покотити по рейках залізничний вагон, пішла в лобову атаку та штовхнула Івана в груди. Він перечепився через штучно створену перешкоду у вигляді лежачої Галі і з усього маху впав на землю. Жінки швидко схопили залізне корито, що стояло поряд, і накрили ним Івана. Потім заходилися гамселити зверху шматками арматури, примовляючи: «Оце тобі, вільний і незалежний, одержуй і борщ гаряченький, і ногу курячу, і горілочку холодненьку». Коли оглушеного Івана звільнили з-під корита, войовничий запал у нього зник назавжди.
Так «вільний і незалежний» Іван став сам перевихованим і більше за виховну роботу не брався. А це прізвисько залишилося в нього назавжди.
Олексій Дученко, м. Лебедин.