Стрічка новин
З минулого межиріцьких хуторів: На початку 1905 р. у Павленківській волості у 54 хуторах мешкали у 1047 дворах 6826 жителів, які мали 5446 дес. Бути не просто батьком, а прикладом: Тато для дитини – не просто рідна людина, а зразок справжнього чоловіка, символ мужності, чоловічого початку. Батько допомагає дитині скласти «Чарiвнi барви Лебединщини»: Лебединщина надзвичайно багата здібними, обдарованими дітьми.  Ми в черговий раз пересвідчилися у цьому. Днями сузір’я талантів розквітло у Лебединському центрі І реліквія, і скарб, і пам’ять: Йшла з магазину. Неочікувано поряд скрипнули гальма легковика, і він зупинився. Із салону виглянув молодий чоловік та запитав чемно, Чому затримали субсидії?: Жителі Лебединської громади стурбовані затримкою субсидій та пільг для оплати комунальних послуг за березень 2021 року. 102: що трапилось? з 27 квітня по 3 травня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції на­дійшло 155 заяв та повідомлень громадян, з них 12 на момент реєстрації містили Старий вовк (бувальщина): Пам’ятаю, льотчики Лебединського військового містечка не тільки добре літали, а й добре стріляли. Десь під Рябушками взимку вони вбили вовка. Залишили без транспорту: На календарі осінь. Незабаром почнеться негода – дощ, сніг. Це дуже турбує жителів вулиці Кобижча (її початок до Воскресенської церкви), Вишиванка моя, вишиванка...: Заходячи до оселі Ганни Іванівни та Миколи Костянтиновича Лапоногових, які проживають у Кам’яному, мимоволі затамовуєш подих. Лебединські поліцейські розслідують обставини ДТП, у якій травмувався мотоцикліст: Подія сталася у суботу, близько 13 години, в селі Ворожба, що на Лебединщині. Як попередньо встановили працівники поліції, 32-річий місцевий

Життя, як смолоскип: спалахнуло – і раптом згасло. У ці ней­мо­вір­но тяжкі дні, коли родина прощається з найріднішою людиною,

їй вкрай потрібна підтримка. Не так, можливо, матеріальна, як моральна. Добрі слова втіхи, співчуття ой як важливі.
Розділити людське горе, підтримати згорьованих віддав­на було характерною рисою нас, українців. Ми, дізнавшись про біду в родині, поспішали до неї, аби допомогти, як можемо, чим можемо. Так було, так є. Але… Є одне але. Сьогодні все частіше такі ситуації набирають іншого, з гірчинкою, «окрасу». Ось чому я й вирішив порушити цю тему.
Побувавши на двох останніх похоронах, зробив висновок, що у деяких наших керівників геть зовсім зачерствіли душі і скам’яніли серця. Невже вони у своєму щільному графіку (добре розумію, що клопоту в них удосталь) не знайдуть якусь годину-дві, щоб прийти і провести в останню дорогу чи то свого колишнього працівника, колегу, чи то земляка і сказати добре слово про людину?
Проводжали у Вічність шановану в нашому районі людину, адже цей чоловік у свій час чимало років очолював ветеринарну службу Лебединщини. Працював на повну силу, віддаючи цій справі свої знання, вміння, аби тримати її «на рівні». Звісно, пройшов певний час відтоді, коли його провели на заслужений відпочинок. У колишнє відомство, де працював, прийшли нові, молоді колеги. Але ж має із покоління в покоління передаватися добра пам’ять про людей, котрі трудилися в тій чи іншій установі, організації, службі, на підприємстві.
Так ось, провести шанованого чоловіка молоді колеги все-таки прийшли, принесли квіти, мабуть же, надали матеріальну допомогу, однак… доброго слова про нього ніхто не сказав. Священник відправив службу, запросив до виступу представників від присутніх. Всі чекали, що, перш за все, щось скажуть про покійного його колишні або молоді колеги. Але… Священник закінчив свою процедуру. Присутні ще трішки постояли і розійшлися.
Інший приклад. Відійшла у Вічність Педагог з великої літери. Не одне покоління спочатку учнів, потім – студентів підготувала до життя і навчила теж шанована і відома у місті й районі жінка. Провести її в останню путь прийшли і колишні учні та студенти, і колишні колеги, а нині пенсіонери, і теперішні педагоги, і керівництво навчального закладу. Шанували пам’ять про цю людину в щирих, теплих словах. Однак ні керівника господарства, яке колись тривалий час очолював чоловік покійної, ні сільського голови під час самого похорону ніхто не бачив. Щоправда, як з’ясувалося пізніше, керівник все ж вшанував пам’ять покійниці у її домі, приніс квіти. Особливо дивує позиція сільського голови. Невже в нього забракло слів сказати кілька речень і про покійницю, яка все життя прожила на території села, і втішити рідних (своїх земляків) з приводу тяжкої втрати. Чи він вважає, що в його службові обов’язки така місія не входить? Чи, можливо, як кажуть, це вже пережитки минулого або це не модно? А якщо з певних причин він не мав часу, то міг би комусь із співпрацівників сільської влади доручити цю справу.
Сьогодні таких прикладів байдужості, на жаль, чимало. Шкода. Мабуть, переживаємо кризу совісті й душі. І вона далі й далі загострюється. То чи не варто переосмислити свої дії, вчинки і думки на краще? І повернутися до наших українських національних цінностей усупереч сьогоднішній черствості і бездушності.
Вадим БІЛИЙ.

Коментарі  
0 #3 ??? 20.04.2020, 11:29
Цитую Місцевий:

... щоденний контроль за ...забезпечення присутності, чи спрянню у похоронах відомим та почесним громадянам. ...
Отак все просто.


У всякой самой сложной проблемы всегда находится одно очевидное, всем понятное, ПРОСТОЕ неправильное решение. (Академик Раушенбах, кажется. Между прочим, автор теории космической навигации, которая до сих пор используется во всех межпланетных перелетах)
Цитата
-1 #2 Дрон 20.04.2020, 08:16
Цитую Місцевий:
Можна повністю погодитися з написаним, але не з висновком. Люди не змінилися, майже зовсім не змінилися за останні 2000 років. А те, про що Ви написали має зовсім іншу причину, але аж ні як, не байдужість.
Причина у знищеній системі роботи виконавчої влади за останні роки та приходу у ці служби людей, які поняття не мали до цього, як працює система.

Для того, щоб не забувати про наших відомих людей, у виконкомах був відділ, в обов'язки якиго входив, по між іншим і щоденний контроль за своєчасним поздоровленням, чи пак, висловлювання співчуття, забезпечення присутності, чи спрянню у похоронах відомим та почесним громадянам. А також затверджувався перелік відповідальних для цього осіб.
Отак все просто.


100% згоден. Таких підарів, які в раді сидять треба проводжати власноруч.
Цитата
0 #1 Місцевий 19.04.2020, 23:42
Можна повністю погодитися з написаним, але не з висновком. Люди не змінилися, майже зовсім не змінилися за останні 2000 років. А те, про що Ви написали має зовсім іншу причину, але аж ні як, не байдужість.
Причина у знищеній системі роботи виконавчої влади за останні роки та приходу у ці служби людей, які поняття не мали до цього, як працює система.

Для того, щоб не забувати про наших відомих людей, у виконкомах був відділ, в обов'язки якиго входив, по між іншим і щоденний контроль за своєчасним поздоровленням, чи пак, висловлювання співчуття, забезпечення присутності, чи спрянню у похоронах відомим та почесним громадянам. А також затверджувався перелік відповідальних для цього осіб.
Отак все просто.
Цитата
Додати коментар