Стрічка новин
Ти - мені, я - тобі: Поговоривши з сусідками, іноді багато корисних порад почуєш – і по веденню домашнього господарства, і по кулінарії. Ось деякі з Новий закон про підтримку бізнесу на час карантину: Президент України підписав Закон № 591-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової Зустрічають чемно, проводжають з усмішкою: Ці милі, чарівні жіночки-продавчині завжди привітно і чемно зустрічають відвідувачів магазину «Покровський», що розташований на вулиці Лебединське бюро правової допомоги застерігає: Як вберегтися від телефонного шахрайства. Наші пропозиції.: Останнім часом випадки телефонного шахрайства почастішали, а жертвами аферистів стають не лише люди похилого віку, але і представники молодого покоління. Не хлібом єдиним...: Так під час карантину можна охарактеризувати роботу водія хлібної машини Лебединського хлібозаводу Миколи Грицини, який підвозить хліб у Кам’яне. Обережно, шахраї!: Відділ з питань взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи закликає сумчан не вірити шахраям, які користуються Міні-побрехеньки: – Манько, а хто тобі поставив під око фінгал? – Чоловік мій. На конкурс: Роман Лебединський із Лебедина в річці Псел зловив таку красуню – щуку, вагою 5 кг 300 г. Нагадуємо, конкурс серед рибалок-лю­би­телів Дорогі ветерани! Шановні жителі Сумського району!: Від усієї душі вітаю вас з Днем пам’яті та примирення і Днем Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні! САКВИ САМОВИДЦЯ: До нової книги Василя Пазинича ввійшли окремі газетні вірші, які були написані впродовж крайнього десятиріччя. Тут – філософія, іронія, образність

Бабуся Галя ще міцніше стулила повіки і все намагалася заснути. Але сон прудко втікав від неї. Лягти їй довелося рано, бо стихія, що ніяк не хотіла пускати до людей весну,

безжально пообривала електродроти, пошматувала гілки дерев, «познущалася» над їх зав’яззю. Та й довгою здалася старенькій ця ніч! Завелике життя вже прожила, а воно за ці декілька годин встигло «пройтися» по її пам’яті і приємними, й гіркими спогадами.

...Гучно шкрябнула по вікну гілка старої, як і вона, груші і наче серця дістала. Деревце вони садили із Петром ще замолоду. Робили це з любов’ю, от і смачними плодами дерево щороку віддячувало. Вистачало груш і їхній сім’ї, й сусідам.

Аж ось простягає до матері рученята 6-річний Миколка, ніби порятунку просить. І серце її враз закрижаніло. Не уберегла синочка: побіг влітку із однолітками скупатися в ставку, бо діти разом корів пасли, і замість сина cтупила в хату чорна звістка. Відтоді Галина й сама до цього ставка не підходила, бо звідти на неї ніби дивилися синові очі, і старшеньких Ліду й Костю не пускала. Та чи вони слухалися?

Ніби на кольоровому кіноекрані, бачить жінка, як теплим літнім вечором вони всі гуртечком сідають на порозі їхнього дому, милуючись квітковим килимом на клумбах. У кожного в руках череп’яна миска, а в ній по вінця - апетитний зелений борщ, заправлений кисляком. Ця улюблена дітворою страва,здається, зібрала цінні вітаміни з усього їхнього городу. Цокають діти дерев’яними ложками, нахвалюють вечерю, а Ліда обов’язково запитає: «А добавка буде?». І посміхаються донечці у відповідь мамині очі.

…Обізвався на стіні старий годинник. Прислухалася. Господи, лише третя ночі. І, згадавши Всевишнього, почала пошепки молитися за дітей, онуків, правнуків, щоб у цю лиху негоду обійшла їх біда. Он який вітер стугонить надворі, гучно гуде в димарі, відганяючи від старенької сон. Запалила гасову лампу, бо, мабуть, електричні дроти десь обірвало.

Аж ось і Петро з фотографії на стіні до неї посміхнувся:

– Галю, рідненька, не бійся! Я весь страх від тебе собі заберу. Бережи нашу хату, - далі шепоче. - Є рідна хата, буде й дітям-онукам куди приїхати.

І розтанув його голос у грізному гомоні вітру за вікном. П’ять років тому Галина з дітьми, родичами, сусідами провела Петра на вічний спочинок на цвинтар за село і стільки сліз за цей час у самоті виплакала, що, мабуть, і не залишилось їх, аби в зажурі оплакати його, попросити прощення. Бач, чоловіка вже стільки років немає, а вона жива...

Раптом задзвеніла у вухах мелодія духового оркестру. Так колись у їхньому селі проводжали юнаків на службу в армію. Обняла, обцілувала вона біля сільської ради свого Костю, торкнулася зашерхлими губами маленького образка на його грудях і попросила пошепки щастя-долі для солдата на далеких шляхах-дорогах. Дякуючи Богу, через два роки зустрічали його в рідній хаті, роздивлялися подяку від командування, газетну статтю з фотографією, надруковану за місцем служби. Особливо приємно було батькові: адже син – це його продовження.

Обережно ворухнувся в ногах теплий м’який клубочок. Це кішка Муська ще звечора сховалася під ковдрою від негоди. Єдина жива душа, з якою бабуся Галя переживає всі незгоди самотнього життя: разом господарюють у хаті, на подвір’ї, на городі. Ні, діти, онуки теж у неї гарні, про це вона всім говорить, не боячись гріха. Приїжджають, допомагають, до себе на міські поверхи кличуть. Та як їй покинути рідне дворище, яке чоловік просив берегти?  І як вона, сільська жінка, житиме без свого городу, де вся земелька дбайливо перепушена її руками?Дітей вітамінами улітку може пригостити, бо що їм корисного у місті перепадає?!

Відкрила старенька очі, бо в сараї, почула, завів голосну пісню півень Стьопка, а за вікном – уже ранок нового дня. Сонячний, і грушу вітер не гойдає. Під подушкою раптом щось заторохкотіло.

– Господи, це ж телефон!

Завчено натиснула потрібну кнопку, а там  – схвильований доччин голос:

– Мамочко, як ти там? Ми з Костею до тебе звечора додзвонитися не могли. Зв’язку не було. Ледве дочекалися ранку... У мене завтра вихідний, я приїду, допоможу тобі з городом.

Заспокоївши доньку, присіла на ліжку, взяла кішечку на руки:

– Ну що, будемо за роботу братися, завтра гостей чекати.

Та у відповідь радо муркнула і побігла до миски, куди господарка мала насипати щось тепле і смачненьке.

Олена ЛУБЕНСЬКА.

Додати коментар