Стрічка новин
У Лебедині рятували жінку, яка нещодавно перенесла інсульт: 13 березня о 15:49 до Служби порятунку «101» надійшло повідомлення про необхідність надання допомоги в м. Лебедин на вул. Тараса Друзі, щиро вітаю з Великоднем!: Нехай це Величне Свято наповнить наші серця світлими почуттями надії і любові, дарує щастя та добро. Ціни на ринку на 31 березня 2021 року: М’ясо (1кг) – 120-140 грн. Сало (1кг) – 50-120 грн. У Лебединському художньому музеї замінюють вікна: У рамках міської цільової Програми розвитку Лебединського міського художнього музею імені Б.К. Руднєва на 2020-2022 роки (рішення Лебединської міської ради Краса врятує світ: Учасники любительського клубу «Надвечір’я», що при МЦКД м.Лебедина (керівник Світлана Костиріна) відвідали Лебединський художній музей імені Б.К.Руднєва. 102: що трапилось? з 25 по 31 травня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 153 заяви та повідомлень громадян, з них 15 на момент реєстрації Лохотрон розкручується: Газета «Будьмо разом» неодноразово піднімала питання обдурювання наших громадян, розповідала про шахрайські схеми вилучення в них грошей із банківських карток, Увага, шахраї!: Шановні лебединці! Сьогодні до мене були неодноразові звернення про те, що містом блукають люди, які пропонуючи послуги з перевірки газових Яна стала переможцем: Студентка Лебединського педа­го­гічного коледжу спеціальності «Музичне мистецтво» Яна Сіробаба стала лауреатом І ступеня Міжнародного конкурсу Тариф збільшився: До редакції тижневика «Будьмо разом» звернувся читач з Лебедина. Він був упевнений, що заплатив за вивіз сміття наперед, але виявилося,

Один із останніх травневих днів видався сонячним, теплим, без дощику. Тож і вирішила завітати до Катерини Харченко з м.Лебедина,

аби поспілкуватися з господаркою і розповісти читачам тижневика «Будьмо разом» про цю добру, чуйну, сильну духом жіночку-майстриню на всі руки.

Зустрілася з Катериною Іванівною на затишному подвір’ї. Довкола – царство краси, розмаїття квітів, котрі милують погляд. Та головне – привітно зустрічають господарі, які завжди дарують гостям привітну посмішку, тепло своїх душ, веселку в очах.

Катерина народилася на Лебединщині, в селі Михайлівка. Коли зайшла мова про малу батьківщину нашої героїні, в її очах засяяла іскорка радості, і вона зазначила: «У батьківську хату лечу на крилах. По-перше, там довкола – чарівна природа, зокрема, під вікнами – бузок, що п’янить навесні своїм ароматом і милує красою, а далі, на подвір’ї, – виноград зі своїм затінком і наливними під сонцем гронами, по-друге, там мої корені, там разом із хвилями тихоплинного Псла текла й ріка моїх дитинства та юності. Я щиро вдячна мамі й татові за те, що виховали в мені найкращі людські якості. Пригадую, коли мама відійшла у Вічність, то здалося, що зламалися мої життєві крила. І тільки підтримка рідних допомогла вистояти». Коли жінка захоплено розповідала про свою малу батьківщину, слова теплоти, любові до неї ніби вихлюпувалися з криниці цих вічних почуттів.

Закінчивши школу, Катя спочатку трудилася в райпобуткомбінаті міста Лебедина. Потім за його направленням поїхала здобувати професію закрійника чоловічого, жіночого і дитячого одягу на базі Сумського облпобуткомбінату. По закінченню курсів їй присвоїли 5-ий розряд, а згодом дівчина вирішила освоїти й професію швеї, тож здобувала її в Кролевецькому професійно-технічному училищі. І вже як дипломований спеціаліст сама вела гурток крою і шиття при Лебединському районному будинку культури.

Здавалося, все йшло, як належить, розміреним ритмом. І раптом спіткала трагічна несподіванка: травма хребта. Саме тоді Катя зрозуміла, що життя непросте. Воно може бути прихильним до людини, а може й скривдити. Та наперекір прикрощам долі, вона виявилася сильною: не здалася! Вистояла! І розминулася з журбою.

Та ж сама доля подарувала їй чудового чоловіка, з яким уже 38 років крокують життям, підтримуючи одне одного, створюючи родинний затишок і добробут. Всього було на життєвому шляху: разом раділи, разом журилися. І весь час спільного життя Іван Миколайович був надійним крилом для Катерини Іванівни: підтримував, прикривав від бід і печалей, допомагав у всьому. Найбільше їхнє щастя – донька Таня, яка подарувала бабусі й дідусеві трьох онуків. І тепер Катерина Іванівна, як невтомна бджілка, турбується про свою вже чималу родину.

«Дивовижна річ – наше життя, – замислюється жінка. – Біжить, біжить, ніби швидкоплинна ріка, несучи свої води до синього моря. Ось уже й сизий туман вплутався у волосся, посрібливши його. Та я намагаюся завжди бути в гармонії з собою».

І це дійсно так. Катерина Іванівна, крім того, що чудова господиня, дружина, мама, бабуся, ще й цікавий співрозмовник, адже може поспілкуватися на різні теми нашого життя-буття. Продовжує займатися своєю улюбленою справою – кроєм, шиттям. А ще в господі ми побачили клітки з папугами. Вони віддячують за турботу своїй господині веселим співом, оздоровлюють її, кожного ранку вітаючи щебетом.

Частенько Катерина Іванівна займається творчістю: пише вірші про свій рідний край – Лебединщину, малу батьківщину, а ще родину, друзів, даруючи їм поетичні рядки з нагоди тих чи інших особистих свят, подій. «Коли почали римувати?» – запитуємо у жінки. І вона розповіла, що вперше це відбулося, коли душа страждала, дошкуляв фізичний біль, словом, здоров’я було «на нулю». Тоді рано-вранці Катя виходила на посріблені вранішньою росою Михайлівські луки, які п’янили пахощами трави і квітів. Вони не лише оздоровлювали її, лікували душу, а й надихали на творчість. В такі хвилини їй хотілося і жити, і творити, відображаючи у віршах і стан душі, і довколишню красу. Одним із натхненників для жінки була, так названа в народі, Громова криниця. Старожили розповідали, нібито дуже давно блискавка пробила в діброві джерело чистої й цілющої води. Хтось із місцевих мешканців змайстрував зруб, і люди протоптали до неї стежину. Та криниця вгамовувала спрагу й трударів поля. Й по сьогодні з неї беруть цілющу воду і тутешні жителі, і проїжджі, і перехожі.

В той час склалися віршовані рядки про родину, батьківську хату, рідну Михайлівку, де сонце купалося в довколишніх просторах, а річка Псел ховалася у верболозах. «І нині відчуваю п’янкий запах трави-лепехи, котрою встеляли долівку в хаті на зелену неділю. Мене той дух теж оздоровляв», – згадує Катерина Іванівна. До речі, в неї зібрався вже цілий стосик віршів, котрі вона присвятила найдорожчим людям, рідній землі.

Катерина Харченко – активістка громадської організації обласного клубу інвалідів «Фенікс», представництво якого нині працює в Лебедині, бере участь у фестивалях, спартакіадах, літературних конкурсах.

Не можемо не розповісти ще про одне захоплення цієї прекрасної жінки – вишивання. Її роботи демонструються на виставках різного спрямування у художньому і краєзнавчому музеях нашого міста, на Міжнародній виставці творчості інвалідів у м.Бердянську. За це вишивальниця відзначена подяками, дипломами, відзнаками.

Ось така наша сучасниця Катерина Харченко, яка живе, радіє сонцю і мирному небу, довколишній красі. І сама створює красу для нас, її земляків. Нехай доля буде завжди прихильною до Вас і Вашої родини, шановна Катерино Іванівно!

Ольга ПАЛИВОДА,

позаштатний автор тижневика «Будьмо разом».

Додати коментар