Стрічка новин
Таке-сяке, он яке…: Як відомо, із 1 січня цього року згідно із Законом України «Про утворення та ліквідацію районів» Лебединський район, як і У Лебедині рівень захворюваності на 1,7% вищий, ніж в середньому в області: На сьогодні найвищі показники захворюваності на коронавірус фіксуються в трьох містах Сумщини. Про це в програмі "Українського радіо Суми" розповіла Операція пройшла успішно: Як ми повідомляли раніше, наш земляк, родом із Пристайлового, колишній позаштатний автор районної газети «Будівник комунізму» (зараз «Життя Лебединщини»), Ми завжди вартуємо здоров’я: Галузь охорони здоров’я населення  України   є однією з провідних у країні і найчисленніших за кадровим потенціалом, бо людина – найдорожча Що ж за звIр той карантин?: Україна вже більше місяця пе­ре­­буває на карантині. Діти не від­­відують дитячі садки і школи. Дорослі прочитали і почули купу інформації Кому на Сумщині вдається знайти роботу на карантині: Коронакриза стала справжнім викликом для служби зайнятості. На Сумщині, як і в цілому в Україні, відбулося суттєве зменшення кількості вакансій Незвичне хобі двох сестричок: Сьогодні наша розповідь саме про них – п’ятикласницю Анастасію та четвертокласницю Єлизавету, які навчаються в ЗЗСО №7. Не дивлячись на ДОРОГІ ВЕТЕРАНИ МОЄЇ РІДНОЇ СУМЩИНИ!: Ідуть роки, але  час непідвладний над пам’яттю народу – пам’яттю про пережите і вистраждане в роки  Другої світової війни! У «Спортивна хата»: У лісопарковій зоні міста теплого сонячного суботнього дня відбулася така ж тепла зустріч членів колективу представництва на Лебединщині громадської організації У Лебедині відкрили пам’ятний знак Федору Кричевському: 22 травня в Лебедині відбулася довгоочікувана подія – відкриття знаку відомому живописцю, педагогу та одному із засновників Української Академії мистецтв

Уманський парк Софіївка був побудований з 1796 по 1800 р.р. на кошти Фелікса Потоцького, що був наприкінці XVIII-го століття одним із найбагатших феодалів в Україні.

Велика роль у будівництві цього парку належить кріпосним майстрам, але про них в архівах не згадується. Будівництво парку велось швидкими темпами. Дармова праця кріпосних селян використовувалася до повного їх виснаження. З ними не панькалися, за незадовільну роботу їх били різками. Парк був побудований на місці дикої балки з яскраво вираженим рельєфом місцевості, а живописні природні пейзажі лягли в основу його композиції. Влітку 1800 року парк був відкритий, але будівництво тривало й далі, добудовувалися будинки, мости, паркова зона. Для розробки і посадки паркової зони i підбору екзотичних дерев з Німеччини були виписані тамтешні майстри. Це були три брати на прізвище Biштал з міста Штутгарт. Вони так полюбили цей дивовижний край, що після виконання умов договору залишилися в Умані назавжди. Нащадок цих німців Володимир Biштал проживає в селі Михайлівка колишнього Лебединського району. Протягом життя він працював на різних керівних посадах, а зараз перебуває на заслуженому відпочинку.

Володимир Іванович захоплено розповідав, що чарівність Софіївського парку неможливо описати, в ньому поєднані талановитий задум архітектора з неперевершеною красою дикої природи. Цей витвір мистецтва неможливо уявити, його потрібно бачити на власні очі.

А ще пан Володимир у розмові пригадав вельми цікаву історію. Одного разу в цьому красивому і живописному місці, де, здавалось, мали проживати тільки Боги, янголи та інші небожителі, стався моторошний і водночас кумедний випадок. На одній із вулиць Умані в приватному будинку проживало подружжя середнього віку. Дітей у них не було. Вона — домогосподарка, він працював у міській управі і добре заробляв. Ще мали прибуток від земельної ділянки та саду, який добре плодоносив. На той час це були заможні люди. І все було нібито добре, та несподівано трапилося лихо.

Того ранку жінка, що жила поряд, навідалась в якихось справах до їхньої оселі і там виявила непритомне подружжя, що, судячи по всьому, отруїлося чадним газом. Сусідка не розгубилася, а відразу викликала «швидку». Дружину медпрацівники привели до тями і відпустили додому. А ось чоловіку не пощастило: після кількох невдалих спроб реанімації медики вимушені були засвідчити факт смерті. На той час ніяких особливих формальностей не було, всі бюрократичні труднощі швидко вирішилися, і в той же день, ближче до вечора, родичі поховали небіжчика.

У післявоєнний час за рівнем злочинності Умань була на другому місці після Одеси. Два злочинці, які були присутні на похоронах і бачили, що небіжчик одягнений в добротний костюм, вирішили, не відкладаючи, пограбувати могилу. Вони відкопали труну та відкрили кришку. В цей час покійний під дією прохолоди та свіжого повітря прийшов до тями і голосно закричав. Злочинець, що був у ямі, помер відразу. Другий же, що чекав біля ями, спробував утекти, але, пробігши кілька метрів, втратив свідомість через раптовий інфаркт та згодом помер у лікарні. Недаремно у народі кажуть, що хто з цвинтаря щось забирає, тих Бог не прощає. Небіжчик викинув нагору черевики, які встиг зняти горе-грабіжник, сам по кришці труни виліз із ями, взувся та пішов додому. В новому костюмі та нових черевиках він упевнено крокував вулицею.

 А в цей час недалеко від його дому дві молодички прийшли до колодязя по воду і, як це часто буває, «зачепилися язиками»: «А він що? А вона що? Та ти що!». Вже й надворі давно стемніло, а вони не могли закінчити «важливий» діалог. Раптом обидві насторожилися, бо побачили на освітленій ділянці вулиці, що сусід, якого того дня поховали, заходить до свого будинку. Жінки, геть забувши про відра, кинулися в різні боки. Вони плакали, хрестилися і з переляку нічого не могли пояснити своїм чоловікам. Один із них сказав: «Це ви договорилися до того, що побачили, як із цвинтаря прийшов покійник? Ви б ще годинку попліткували, то весь цвинтар би опустів!»

Ще один чоловік, упевнений у тому, що провів свого сусіда й товариша в останню путь, вийшов вигуляти собаку. Раптом завмер, як укопаний, бо побачив, як небіжчик, якого встигли добряче пом’янути, прямує до свого подвір’я, нібито нічого й не трапилося. Сусід стрімголов заскочив у свій двір, кинув поводок собаки і декілька разів перехрестився. «Це, напевно, перший дзвінок, що я  вже допився. Добре, хоч рогаті не привиділися, бо то було б останнє, що я побачив у житті», – подумав він.

Почувши стукіт, дружина покійника відчинила двері. Побачивши на ганку живого чоловіка, від жаху побіліла та, втративши свідомість, посунулась по стіні на підлогу. Прийшлося медикам «швидкої» вдруге за день приводити жінку до тями. Тільки їх на цей раз викликав «покійний» чоловік.

Після цієї події подружжя ще більше двох десятиліть прожили в парі, цінували кожний прожитий день та з повагою ставилися один до одного.

Олексій Дученко,

м. Лебедин.

Додати коментар