Стрічка новин
Зміст її життя: На порозі кабінетів ультразвукової діагностики (і районної лікарні, і приватного) пацієнтів зустрічає привітна, з веселковою посмішкою, миловидна, тендітна лікарка. Як Ви швидко злізли!: Шістдесяті роки ХХ-го сторіччя характеризуються різким збільшенням тваринництва в сільському госпо­дарстві. Комбікормова промисловість в цей період ще не працювала. Мале фермерство в Україні у 2022 році опинилося на шляху «виживання»: Зростаючий курс доллара, подорожчання хімії та палива, дефіцит добрив – це те, з чим зіштовхнулися дрібні українські фермери. При цьому Олександр Басанець - відомий український художник-живописець: Лебединська земля здавна славиться майстерними, талановитими людьми. Одним із них є старійшина мистецького цеху Лебединщини Олександр Дмитрович Басанець, Дякуємо вам, благодійники!: Лебединська ПО УТОГ висловлює щиру подяку керів­нику ТОВ «Крук»  Валерію Чалому, ЧП «Маковичок» Юрію Дубровіну, ке­рів­никам підпри­є­мства «Лебединські ковба­си» Олекса­ндру Перейшли на дистанційну модель: Лебединська міськрайонна філія Сумського обласного центру зайнятості для запобігання поширенню коронавірусної інфекції запровадила запобіжні дії. З близько 15 людей, які зібралися на святкування дня народження у Лебедині, п'ять — захворіли на ботулізм: У п'ятьох мешканців Сумщини виявили ботулізм. Про це Суспільному розповіла медична директорка клінічного центру інфекційних хвороб та дерматології ім. Красовицького Важливі рекомендації: як захистити себе та свою дитину за кордоном: Важливо знати про можливу небезпеку та дотримуватися простих правил ⬇️ Якщо ви або ваша дитина в небезпеці – телефонуйте місцевим екстреним САКВИ САМОВИДЦЯ: До нової книги Василя Пазинича ввійшли окремі газетні вірші, які були написані впродовж крайнього десятиріччя. Тут – філософія, іронія, образність Які спеціальності є найбільш затребуваними на ринку праці Сумщини?: Незважаючи на суворі карантинні обмеження, які діють в нашій області, роботодавці Сумщини продовжують звертатися до обласної служби зайнятості за допомогою

-Як у тебе донька швидко виросла! Готуйся зятя до хати приймати, у вас місця на всіх вистачить, – якось довелося почути розмову між колишніми подругами.

А та їй у відповідь: «Хай хоч і золотий буде, не хочу до хати нікого. Так рідніші будемо».

Що й не кажіть, такої думки притримуються багато батьків, але на поради дітям щодо вибору своєї другої половинки зачасту не скупляться: «Ми життя прожили, доню. Не послухаєшся, згадаєш потім» або «Сину, та в неї ж освіти вищої немає, і батьки такі ж невдахи». А потім, буває, діти, ставши дорослими, нарікають на батьків за те, що згубили їхню долю, поставивши їх перед вибором: «Або я, або вона чи він».

Знаю я одну таку родину. Батьки – інтелігенти, вчителі. Софія Марківна (імена, звичайно, змінені) – викладач технікуму, Семен Петрович – директор школи. Син Саша вчився в школі добре, захоплювався музикою. В10 класі почав грати в молодіжному естрадному оркестрі на літньому танцмайданчику. З лиця був дуже симпатичний, дівчатка-шко­лярочки мріяли, щоб цей юнак звер­нув на них увагу. А Олександру сподобалась Катя, сту­дентка-пер­шокурсниця пе­да­гогічного училища. Сим­патична білявка, яка, бувало, співала на танцях з їхнім оркестром. Закінчивши шко­лу, юнак став студентом будівельного інституту. Катя бу­ла на останньому курсі училища. Далі вчитися поки що не збиралася. Треба було йти працювати, бо вдома в неї було двоє  менших братів, а мама – одна.

– Мамо, ми з Катею вирішили одружитися. Я люблю її, – сказав Саша після третього курсу. – Рік поживемо в гуртожитку. Мені кімнату обіцяли.

Софія Марківна проявила відразу свою агресію: «Ти що? Це несерйозно! Хіба вона тобі пара? Ніколи цього не буде!»

Вода, кажуть у народі, і камінь точить. Олександр, маючи спокійну вдачу, не зміг протистояти матері. Він здався. Але щастя в житті так і не пізнав. Всі дівчата після Каті були для нього на одне обличчя. Свєта, яка виявилася найбільш настирною серед його знайомих, стала через декілька років його нареченою. Виростили доньку, та були все життя  ніби чужі. Це і друзі помічали, і Софія Марківна корила себе, що згубила синову долю. Але було вже пізно.

х Х х

Трапляється, щоправда, коли материнська любов відчуває, що дитину потрібно рятувати, бо вона в біді. Марина Іванівна гордилася своєю донькою. Вона не була красунею, але за веселу вдачу, товариськість її всі любили і в школі, і потім в інституті. У шкільні роки дівчина навчилася шити і, поступово удосконалюючи свої вміння, серйозно захопилася шиттям. Обшивала і себе, і маму – і все було по останній моді. Аж раптом вона закохалася. Це була якась випадкова зустріч. Її знайомий, як вия­вилось, був стар­шим за Яну на десять років. У їхньому містечку його ніхто не знав, приїхав, як сам сказав, у якесь відрядження. Яну ніби підмінили. Це було влітку, на студентських канікулах. На побачення до Сергія вона буквально втікала з дому, не дивлячись на мамині перестороги. Донька навіть заміж за нього зібралась. Марина Іванівна заховала її паспорт, закривала її в кімнаті на ключ. І, як згодом виявилось, її «нареченим» був злісний аліментщик, який мав сім’ю, двох дітей, але свої батьківські обов’язки ігнорував, їздив на заробітки, щоб не мати постійної заробітної плати. А знайомлячись з дівчатами, видавав себе за інтелігента, який любить літературу, поезію. Вірші він дійсно читав класно, чим, напевне, і завоював серце дівчини.  Коли дізнався, що карти його розкрито, хутко зник у невідомому напрямку.

…Сімейне життя Яни склалося якнайкраще. Має чудового чоловіка якого дуже кохає, сина. Чоловік військовий, зараз уже полковник, але запасу. У нього свій бізнес. Син теж радує своїми успіхами.

Ось так дві історії про материнську любов. В одній – вона нашкодила, в іншій – стала рятівною. Спробуй тут розберись, коли слухатися батьків, а коли самому шукати свою долю. Одне лиш незаперечне: доля у кожного своя.

Ольга СТЕПНА, м.Лебедин.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар