Стрічка новин
Ти - мені, я - тобі: Поговоривши з сусідками, іноді багато корисних порад почуєш – і по веденню домашнього господарства, і по кулінарії. Ось деякі з Про природу тихим словом: Краса природи рід­но­го краю завжди нади­ха­ла на творчість пое­тів, пись­мен­ників, художни­ків. Учні 1 та 2 класів Ва­си­лівського ліцею зіб­ралися, Обережно: гриби!: У період збирання та заготівлі грибів збільшується кількість випадків отруєнь. Серед основних причин – вживання неїстівних грибів або неправильно приготовлених Консультант: А було це на Лебединщині, коли активно розвивалось сільське господарство, переробна промисловість, будувались ракетні бази, вдосконалювалась авіація Рідній Сумщині присвячується!: Інформація про стан оперативної обстановки на території м. Лебедина та Лебединського району з 15 по 21 березня 2021 року: Протягом звітного періоду до відділення поліції № 3 (м. Лебедин) Сумського РУП надійшла 101 заява та повідомлення громадян, з них Спортивний калейдоскоп: Українець Олександр Усик одноголосним рішенням суддів переміг чемпіона світу з боксу в суперважкій вазі за версіями IBF, WBO, WBA і Що ж за звIр той карантин?: Україна вже більше місяця пе­ре­­буває на карантині. Діти не від­­відують дитячі садки і школи. Дорослі прочитали і почули купу інформації Дайте книгу скарг! Вже не дамо…: За радянських часів і донедавна за допомогою Книги скарг і пропозицій споживачі то­варів, послуг могли спілку­ва­тися з керівництвом того чи Директор Лебединського ВПУ лісового господарства Анатолій ТРОЯН: «Працюємо на результат»: – Анатолію Григоровичу, що для Вас значить заклад, який Ви очолюєте? – ВПУ для мене, як рідна домівка. Докладаємо  чимало зусиль,

-Як у тебе донька швидко виросла! Готуйся зятя до хати приймати, у вас місця на всіх вистачить, – якось довелося почути розмову між колишніми подругами.

А та їй у відповідь: «Хай хоч і золотий буде, не хочу до хати нікого. Так рідніші будемо».

Що й не кажіть, такої думки притримуються багато батьків, але на поради дітям щодо вибору своєї другої половинки зачасту не скупляться: «Ми життя прожили, доню. Не послухаєшся, згадаєш потім» або «Сину, та в неї ж освіти вищої немає, і батьки такі ж невдахи». А потім, буває, діти, ставши дорослими, нарікають на батьків за те, що згубили їхню долю, поставивши їх перед вибором: «Або я, або вона чи він».

Знаю я одну таку родину. Батьки – інтелігенти, вчителі. Софія Марківна (імена, звичайно, змінені) – викладач технікуму, Семен Петрович – директор школи. Син Саша вчився в школі добре, захоплювався музикою. В10 класі почав грати в молодіжному естрадному оркестрі на літньому танцмайданчику. З лиця був дуже симпатичний, дівчатка-шко­лярочки мріяли, щоб цей юнак звер­нув на них увагу. А Олександру сподобалась Катя, сту­дентка-пер­шокурсниця пе­да­гогічного училища. Сим­патична білявка, яка, бувало, співала на танцях з їхнім оркестром. Закінчивши шко­лу, юнак став студентом будівельного інституту. Катя бу­ла на останньому курсі училища. Далі вчитися поки що не збиралася. Треба було йти працювати, бо вдома в неї було двоє  менших братів, а мама – одна.

– Мамо, ми з Катею вирішили одружитися. Я люблю її, – сказав Саша після третього курсу. – Рік поживемо в гуртожитку. Мені кімнату обіцяли.

Софія Марківна проявила відразу свою агресію: «Ти що? Це несерйозно! Хіба вона тобі пара? Ніколи цього не буде!»

Вода, кажуть у народі, і камінь точить. Олександр, маючи спокійну вдачу, не зміг протистояти матері. Він здався. Але щастя в житті так і не пізнав. Всі дівчата після Каті були для нього на одне обличчя. Свєта, яка виявилася найбільш настирною серед його знайомих, стала через декілька років його нареченою. Виростили доньку, та були все життя  ніби чужі. Це і друзі помічали, і Софія Марківна корила себе, що згубила синову долю. Але було вже пізно.

х Х х

Трапляється, щоправда, коли материнська любов відчуває, що дитину потрібно рятувати, бо вона в біді. Марина Іванівна гордилася своєю донькою. Вона не була красунею, але за веселу вдачу, товариськість її всі любили і в школі, і потім в інституті. У шкільні роки дівчина навчилася шити і, поступово удосконалюючи свої вміння, серйозно захопилася шиттям. Обшивала і себе, і маму – і все було по останній моді. Аж раптом вона закохалася. Це була якась випадкова зустріч. Її знайомий, як вия­вилось, був стар­шим за Яну на десять років. У їхньому містечку його ніхто не знав, приїхав, як сам сказав, у якесь відрядження. Яну ніби підмінили. Це було влітку, на студентських канікулах. На побачення до Сергія вона буквально втікала з дому, не дивлячись на мамині перестороги. Донька навіть заміж за нього зібралась. Марина Іванівна заховала її паспорт, закривала її в кімнаті на ключ. І, як згодом виявилось, її «нареченим» був злісний аліментщик, який мав сім’ю, двох дітей, але свої батьківські обов’язки ігнорував, їздив на заробітки, щоб не мати постійної заробітної плати. А знайомлячись з дівчатами, видавав себе за інтелігента, який любить літературу, поезію. Вірші він дійсно читав класно, чим, напевне, і завоював серце дівчини.  Коли дізнався, що карти його розкрито, хутко зник у невідомому напрямку.

…Сімейне життя Яни склалося якнайкраще. Має чудового чоловіка якого дуже кохає, сина. Чоловік військовий, зараз уже полковник, але запасу. У нього свій бізнес. Син теж радує своїми успіхами.

Ось так дві історії про материнську любов. В одній – вона нашкодила, в іншій – стала рятівною. Спробуй тут розберись, коли слухатися батьків, а коли самому шукати свою долю. Одне лиш незаперечне: доля у кожного своя.

Ольга СТЕПНА, м.Лебедин.

Додати коментар