Стрічка новин
Віват, професіонали!: Вже 26 років поспіль проводиться Всеукраїнський конкурс «Учитель року». Для освітян це чудова можливість розкрити власні творчі здібності, заявити про 10 травня - День матері: Ганна Михайлівна Лаврінченко може поправу називатися найбагатшою жінкою Кам’яного. І справа не в сріблі-золоті у її господі, як дехто може 102: що трапилось? з 11 по 17 травня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського від­ді­лен­ня поліції надійшло 112 заяв та повідомлень громадян, з них 12 на момент реєстрації містили Дякують за турботу: Загрозливий вірус, з яким нині борються в усіх країнах світу, як зазначають лікарі, найбільш небезпечний для людей похилого віку. Ними Вибачте i ви, тьотю Cаню: Життя вчить, вчить...  Однак звучить  це, як незаверше­на дія, тому і належного кінцевого результату час­то не очікуємо. От не існує ...Тата в армiю забирають: Успішно закінчивши військове училище, Віктор Рогов отримав бажані зірочки на погони і звання лейтенанта. Йому запропонували посаду начальника полігону, Професор, доктор філологічних наук Олена Ткаченко: «Переконана, що в житті не можна робити гріховного, нарікати чи поганого бажати»: – Шановна Олено Григорівно, прийміть вітання з Лебединщини! Дякуємо, що погодилися поспілкуватися із читачами тижневика «Будьмо разом». Сумщину залишили у червоній зоні: МОЗ оновило дані у зонах карантину. Станом на 21 квітня столиця та 12 областей залишаються “червоними”. Червоні: м. Київ, Житомирська, Запорізька, Київська, Це наше спільне свято: Дехто вважає, що День журналіста України, який припадає на наступну суботу, – свято суто професійних пра­цівників засобів масової інфор­ма­ції. Рада провалила скасування літнього часу. Переведення годинників лишається: Верховна Рада відправила на доопрацювання зако­нопроєкт «Про обчислення часу в Україні», яким ска­со­вується сезонне переведення годинників.

Все далі й далі в історію від­ходять події Другої світової війни. І чим швидше біжать роки, тим притуплюється пам’ять на­щадків. Ось уже й останні два десятиліття ніхто в нашому

місті не згадував ім’я Василя Халенка. Так хто ж він, Герой Радянського Союзу Василь Халенко?

Василь Халенко народився 10 вересня 1924 року у селі Колотилівка Ракитянського району (нині Красноярузький) Бєлгородської області (Росія), в сім’ї колгоспників. Закінчивши сім класів, працював у місцевому колгоспі. Через два роки від початку Великої Вітчизняної війни дев’ятнадцятирічного юнака призивають на службу в робітничо-селянську Червону Армію. І відразу – на фронт. З початком березня того ж року він уже був стрілком стрілецької роти 764-го стрілецького полку 232-ої стрілецької Сумсько-Київської ордена Богдана Хмельницького дивізії 40-ї армії 2-го Українського фронту. Воював на Воронезькому фронті (з березня 1943 року), а потім, з першого жовтня 1943 року, – на Другому Українському. Брав участь у важких боях під Бєлгородом і Харковом.

У боях із фашистськими загарбниками молодий і запальний Василь Халенко своїми героїчними подвигами створював необхідні передумови для успішного просування батальйону. Особливі героїзм і відвагу проявив при прориві укріплень ворожої оборони поблизу села Русалівка Вінницької області 3 березня 1944 року. Василь Халенко першим кинувся в атаку, ввірвався в фашистські траншеї і миттєво знищив гітлерівців. А у боях за місто Гайсин (Вінницька область) боєць Халенко, подавивши декілька вогневих точок ворога, одним із перших ввірвався в місто. При форсуванні річки Південний Буг теж у числі перших переправився через неї і на вузькому плацдармі прикривав переправу підрозділів батальйону.

30 березня 1944 року знову відзначився, але вже при форсуванні річки Прут у районі села Перерита Бричанського району (Молдова). Тільки-но був даний наказ про форсування річки, Василь Халенко зі своєю зброєю в числі перших кинувся в неї, швидко подолав її (за декілька хвилин), подаючи приклад іншим бійцям. Бойовий наказ командира був успішно виконаний.

Червоноармієць Василь Халенко завжди в боях із ворогом проявляв мужність, героїзм. Тож саме за це Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка». Його фронтові дороги продовжувалися до кінця війни. Лише в 1946 році Василь Халенко був демобілізований. Нагороджений також орденом Вітчизняної війни I ступеня, кількома медалями.

Спочатку повернувся в рід­не село. Але потім його життєвий шлях проліг на Сумщину. Вочевидь, йому сподобалося українське місто Суми, а, можливо, й інша тому була причина, що він обрав його для свого проживання. Тож усі подальші роки Василь Іванович мешкав і працював у Сумах. Який життєвий і трудовий шлях (вдалий чи не зовсім) він подолав, невідомо. Відомий лише один факт: мешкав у трикімнатній квартирі обласного центру.

Як вшанували пам’ять Героя?

По-перше, у центрі селища Красна Яруга, на Ме­моріалі Воїнської Слави, та в селі Колотилівка встановлені бюсти Героя.

По-друге, видані книги: хресто­матія «Край мой незабвенный», 2000  рік; брошура «Золотые Звезды краснояружцев», 1999 рік; книга Пошани Красноярузького району, куди вписане й ім’я Героя Василя Халенка. Це в Росії.

А до чого тут наша Лебединщина?

Читач, ознайомившись із окремими штрихами біо­графії Героя Радянського Союзу Василя Халенка, певно, задасть це запитання. Відразу даємо на нього відповідь: Герой похований на Покрівському цвинтарі міста Лебедина. І мало хто про це знав і знає. Хіба що тодішній директор Лебединського психоневрологічного інтернату Ілля Тіщенко та його працівники.

Річ у тому, як зазначив у на­шій розмові Ілля Йосипович, що наприкінці 2001 року за нап­рав­ленням обласного Де­пар­таме­нту соціального захисту на­се­лення до Лебединського психо­неврологічного інтернату привезли Василя Халенка. «Чому сюди?» – поцікавився директор. Особи, які доставили 77-річного чоловіка, зазначили, що керівник закладу, підпорядкованого  Департаменту, має виконувати його наказ.

Дідусь справив приємні враження. Його, як Героя Радянського Союзу, як поважну і шановану людину, помістили, за наказом директора, в окрему кімнату, створили всі умови для проживання. А коли Василь Іванович показав Іллі Йосиповичу документи, нагородні листи, що свідчили про його високі подвиги, директор був ще дужче здивований: «Чому не знайшлося цій людині місця в Сумському пансіонаті для ветеранів війни і праці?» Представники з обласного центру ще раз зазначили, що директор має виконувати наказ вищестоячої організації.

Тут, в інтернаті, дідуся-ветерана оточили увагою й турботою. Ще один подив у директора інтернату викликав той факт, коли через тиждень-другий до нього звернувся онук Василя Івановича, молодик років 25-27-ми, вимагаючи віддати нагороди діда. Але ж їх із собою Василь Іванович не мав. Де поділися – невідомо. Молодика випровадили з території інтернату, присоромивши за те, що не подбав про старість свого дідуся-Героя.

Та недовго прожив Василь Іванович в Лебединському інтер­наті. Слабкий здоров’ям, вочевидь, підхопив якийсь вірус, тому через два з половиною місяці помер, як не намагалися лікарі врятувати його життя. Поховали Героя по-християнськи. На могилі за допомогою міської ради встановили скромний пам’ятник, де значиться, що тут покоїться Герой Радянського Союзу Халенко Василь Іванович, вказані дата народження й смерті.

Тривалий час, допоки І.Й. Тіщенко очолював психо-неврологічний інтернат, за могилою Героя Радянського Союзу Василя Халенка доглядали працівники інтернату. А як зараз? Сподіваємося, що теж. Автори матеріалу побували біля місця поховання Героя. Могилка і пам’ятник доглянуті. В архівах психоневрологічного інтернату ретельно зберігаються окремі матеріали про Василя Халенка. Але чи значиться його ім’я в музеях міста, чи шанують його під час заходів з нагоди Дня Перемоги, Дня визволення Лебедина? Не чули і не бачили. А він же Герой! Він звільняв нашу рідну українську землю від фашизму. Невже байдужість заволоділа єством прийдешніх поколінь, які вже забули багатьох ветеранів-фронтовиків Другої світової? Мабуть, варто задуматися, бо без минулого – немає майбутнього…

Матеріал готували

Олександр Касьян

і Надія Нестеренко.

Додати коментар