Стрічка новин
І знову зустріч…: 90-ті роки. Випускники входили у самостійне життя якраз на межі розпаду однієї країни і народження іншої. Разом із її становленням Підопригори запрошують на фестиваль борщу: У селі Підопригори Лебединського району, де щороку проводився «Квартал Фест», у цьому році до Дня Незалежності України відбудеться Фестиваль борщу. Віктора Химича призначено головою Лебединської райо­нної державної адміністрації: Відповідне розпорядження Президента України Володимира Зеленського №437/2020-рп оприлюднене на офі­ційному сайті глави держави 14 серпня 2020 року. На Сумщині поліцейські викрили громадян у торгівлі самогоном та безакцизними цигарками: Поліцейські виявили два факти продажу безакцизних товарів та виготовлення самогону. Відносно правопорушників дільничні офіцери поліції склали адміністративні матеріали. Микола ШТУКІН: «Моє незмінне кредо: пообіцяв - зроби»: Село Ворожба, що на Лебединщині, можна назвати невеличким оазисом Європи. Люди, які працюють і живуть там, це відчувають на собі Уривки Лебединських розмов: Зустрілися два товариша у центрі Лебедина: – Привіт, як діла? Математичному  профілю  - 10 років: Лебединський ЗЗСО І-ІІІ ступенів №6 міста Лебедина займає активну позицію щодо виконання нових підходів до організації освіти в старшій школі. Ми працюємо для вас: Гортаю підшивку газети за минулий рік. Ось серія цікавих матеріалів із історії нашого краю. А ось інтернет-міст, організований редакційним колективом На кордоні з Росією в Сумській області мають бути побудовані п'ятиметрова стіна, а також лінія оборони: На кордоні з Росією в Сумській області мають бути побудовані п'ятиметрова стіна, а також лінія оборони, яка дасть можливість запобігти По території області курсують міжміські автобуси:: Суми − Лебедин (через Штепівку), Лебедин − Гадяч, Лебедин − Полтава,

Так, саме цим словом пояснюється те, що люди стали менше спілкуватися між собою, відчуваючи себе зазомбованими телевізором: що сьогодні скажуть, скільки людей захворіло в Україні, по всьому світу (адже в багатьох із нас рідні до цього часу з тих чи інших причин залишаються за кордоном). І новини ці аж ніяк не радують. Вірус чіпляється своїми пазурами і до стареньких людей, і до молоді, й малечу не обходить.

Віра Іванівна, яка живе сама-самотою в будинку, що притулився майже на околиці колись дуже людної сільської вулиці, за сусідами вже й засумувала. Всі поховалися по хатах, де, вірять, їх не дістане китайський вірус. Аж із Китаю бач куди добрався! Комусь хліб, те, що до хліба, привозять діти. Ходять люди й до магазину, хоч там можна когось побачити.

– Наталко, це ти? – озвалася Віра Іванівна до своєї племінниці, – Я тебе за маскою і не впізнала!  – Як там Ліда?

– Слава Богу, тримається. Я по хліб і собі, і їй. Ще чогось солоденького попросила купити на свято. Паски збирається пекти. Я відмовляю, а вона ж – ні: завжди пекла й цей раз хоч на гостинець онукам щоб було щось дати. А Ви, тітко, як?

– Булочку спечу обов’язково, а на паски багато чого треба. Дітям теж наказала, щоб не везли мені нічого: нехай менше вештаються по магазинах. Молоко раз у тиждень сусідка приносить, кури несуться. Тож нехай сидять удома, поки город треба буде садити.

Хвилин десять жінки простояли біля магазину, і так ніхто більше й не підійшов.

На своїй вулиці побачила двох сусідів, які вийшли на сонечко покурити і перегукувались між собою кожен від свого двору. Побажавши їм здоров’я, зачинила хвіртку, кинула курям, погодувала кота і включила телевізора. Там знову про умови карантину, про те, щоб руки мити не забували, про те, що в Дніпрі за завданням мера викопали на кладовищі... 600 могил. Який жах! Це ж треба так лякати людей?!

Раптом почула, що задзеленчав телефон. Аж це сусідка Катерина, яка живе через три двори.

– Вірочко, не розбудила?

– Та хіба тут заснеш? Краще б не включала цей «ящик»!

– А ти б поменше його дивилась. Там так настрахають людей, що й жити далі не захочеться. Свято ж на порозі. Паску ніхто не відміняв. Одягнемо маски, сядемо удвох, поговоримо. Щоправда, до церкви не доведеться цього року піти. Послухаємо святкове богослужіння по телевізору, розговіємось, вода свячена для освячення пасок у нас є.

– Аби ж твої слова, сусідко, справдились, щоб хвороба нам усі плани не порушила.

– Не будемо, Віро, думати про погане. Це добре, що якась дуже розумна людина винайшла мобільні телефони. Тому із рідними весь час на зв’язку, і один з одним можемо в будь-який час поговорити.

– Так, це наша палочка-виручалочка. Онучка Маринка з міста на день по два рази дзвонить: всі новини розповість, про те, яку смачну страву навчилась готувати, їй же тільки 12.

– Мої теж бабусю не забувають. Просять тільки, щоб хвіртка була зачинена, щоб чужому нікому не відкривала. Бо ходять і зараз різні шахраї. Зараз активізувалися так звані «дезінфектори», більше їх, звичайно, в містах.

Приходять нібито квартиру про­де­зін­фіку­вати, а потім у людей гроші зникають. Ну, добре, Вірочко, я ще завтра тобі подзвоню. Порадимося, які паски будемо пекти на Великдень. Наливочку знайдемо в домашніх запасах – і ніякі віруси нам не страшні. Головне, говорять розумні люди, не панікувати, зберігати спокій і хороший настрій.

– Аж на душі полегшало від твоїх слів. Будемо на зв’язку, Катю. Правильно ти сказала, що свято, яке споконвіку відзначали й наші батьки, ніхто не відміняв. І ніякий вірус цьому не перешкодить.

Коментарі  
0 #1 ??? 16.04.2020, 12:18
"...люди стали менше спілкуватися між собою, відчуваючи себе зазомбованими телевізором..."

Якщо ти вiдчув себе зазомбованим зомбоящиком - вимкни його!
(Козьма Прутков)
Цитата


Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар