Стрічка новин
СIм’я - це 7 «Я»?: 15 травня в усьому світі від­зна­чають День сім’ї. Сім’я або родина – соціальна група, яка складається з людей, які, зазвичай, Треба знайти сили, щоб протидіяти біді: Щорічно 30 липня в усьому світі відзначають Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми, проголошений у 2013 році Генеральною Асамблеєю ООН. За честь, за долю, за українську волю…: Жовтень щедрий на добрий врожай та величні свята. 14 жовтня вся Україна відзначила три свята: Покрову Пресвятої Богородиці, День українського Шановні представники галузі охорони здоров’я!: Щиро вітаю вас із про­фесійним святом – Днем медичного працівника! Тисячі пацієнтів з глибокою вдячністю згадують ваші золоті руки, добрі Шановні працівники редакції газети «Будьмо разом»! : Щиро і сердечно вітаємо вас із 22-річ­чям виходу першого номера вашої газети. Газета – чернетка історії, сказав хтось із відомих. У Лебедині депутатам і членам виконкому пропонують “скинутися” на пам’ятник знак: Два тижні тому в Лебедині стартував благодійний проект по збору коштів для спорудження знаку на честь відомого живописця, педагога та Кожен, хто перестає вчитися, старіє...: Це  одне із могутніх висловлювань великих людей, які поклав у основу свого життя наймолодший доктор економічних наук  Харківського національного аграрного Горіло на Любарській: 5 травня, о 03:57, до Служби порятунку 101, надійшло повідомлення про загоряння літньої кухні по вул. Любарська. Бійці потребують допомоги: Відшуміли Ново­річно-Різдвяні свята. Щоб ми провели їх спокійно, наші бійці в зоні ООС боронять східні кордони. До волонтерів Лебединщини звернулися Ми вдячнi вам, лiкарi!: Сьогодні ми пропонуємо читачам діалог з наймолодшою лікаркою інфекційного відділення по наданню допомоги хворим з підозрою та підтвердженням COVID-19 –

З 2015 р., завдячуючи досвіду орга­нізаційної роботи Андрія Киріяновича Кириченка та його людським якостям, село Підопригори стало відомим як сільська територія,

на якій проводить серпневі виступи студія «Квартал-95», дуже популярна  серед багатьох українців.

Мало хто вірив у задум А.К. Кириченка і... О диво! Тисячі авто і глядачів збираються у ярку біля села четвертий рік поспіль.

Скажімо так: в Україні такого формату фестивалю немає й не було.

На жаль, небагато сьогодні на селі керівників, про здобутки яких можна говорити, не чекаючи злобного: «Та він... і те, і се...». Проте про Андрія Киріяновича говорю відверто та щиро, і мій колега, відомий журналіст, редактор газети «Діалог» з 30-річним стажем Василь Шевчун, теж: «Є люди, які випромінюють доброту. З ними затишно і комфортно. Бесіда з такими особистостями завжди приємна та конструктивна, вона ллється, мов за заздалегідь запланованим сценарієм. Андрій Кириченко – з цієї небагаточисельної когорти».

Це – соціально відповідальний керівник. Незважаючи на всі складнощі ведення сьогодні сільсько­гос­по­дар­ського біз­­несу, кадровий голод, суперництво різних струк­тур, йому вда­ється вживлювати у благодатний Лебединський край європейську культуру виробництва. Побувайте в нього на фермах, тракторних станах. Є таке поняття: новий промисловий дизайн. Так ось, мені здається, що з Кириченка роз­­по­чинається, зок­­­­рема на Сум­щи­ні, відлік, започаткування нового сільсько­господарського дизайну.

Чи пестила його доля? Судячи з усього, ні. Він торує власний тернистий шлях, не схожий на інші. Так і крокує по життю з турботою про людей, захищаючи їх від шквальних вітрів сьогодення, долаючи перешкоди, плануючи день завтрашній. І в таких повсякденних буднях він знаходить своє щастя.

У післявоєнний час серед керівництва колгоспу «Батьківщина» найбільш результативними очільниками були Гречка Дмитро Дмитрович та Микола Герасимович Римар.

У селі були відбудовані баня (з паром!), чайна, закладені тверді правила господарювання на землі, які продовжив Олександр Максимович Влізько, до того трагічного травневого серцевого нападу в Лохвиці по дорозі до Києва, куди їхав вирішувати справу птахоферми.

За 25 років під керівництвом Влізька О.М. побудовано пташник, ферми, дороги, стадіон, будинки для спеціалістів, дитсадок, як запорука успішного майбутнього.

Завдання Галушки Анатолія Олексійовича було одне – зберегти те, що було. Зберіг, та часи вже були не ті. Часи були з порядком, дуже схожим на анархію, досягнення мети – методом «тику», а мораль для багатьох – на задвірках людських стосунків.

А сьогодення, з жовтня 2011 р., жителі Підопригорів пов’язують з Андрієм Кирія­но­вичем Кириченком.

Супроводжував мене в минуле навколишніх сіл Підопригірської сільради Анатолій Васильович Вакула. Його людяність і досвід — дай, Боже, кожному. Величезна життєва школа: заводи ім. Фрунзе і «Селмі» в Сумах, «школа Остапенка» у Голубівці, робота в Штепівці, армія, стаціонар у М.-Висторопському сільгосптехнікумі дали успішних 13 років (до 2009 р.) на посаді Підопригірського сільського голови.

З минулого воєнного в Підопригорах традиційний меморіал, як пам’ять про односельця, Героя Радянського Союзу І.С. Зубкова.

Не завжди впевнено, але ж як відповідально свою історію згадують жителі села: тут був місточок, тут цегельний завод, он на горі  – садиба В. Капніста серед 45-гектарного саду, 7 вітряків в окрузі (Підопригори – 2), Ворожки, Галанівка, Галушки, Грицини, Падалки.

Не забулися духовий і струнний сільські оркестри під керівництвом вчителя співів, учасника війни Івана Тимофійовича Грицини, сміливість і діловитість земляка, полковника, учасника війни в Афганістані Володимира Яковича Падалки, імена покійних учасників АТО Ворожка Олександра (25 років), Литковця Степана (21 рік) й одного із керівників «Укравтодору» Володимира Олексійовича Галушки.

А ще пам’ятають перекази про щедрість Василя Капніста, який на релігійні свята дарував бочку оселедців, цукерки, печиво; війну у навколишніх ярках, заміновані вщент поля та дороги. Давид Кваша з місцевих був спеціалістом з розмінування, а одного разу вирішив бікфордовим шнуром зірвати міну. Запалив, сховався в окоп. Не діє. Тільки виглянув – залпи вибухів. Немає Давида Кваші.

Не забули Аркадія Васильовича Лахтарину, спеціаліста-городника, «фішкою» якого була вирощена в теплиці до 8 Березня редиска.

Село живе і працює, хоча молодь без ентузіазму сприймає сільську працю. В 2001 р., за останнім переписом, у Підопригорах проживало 546 осіб, у Грицинах – 146 осіб, у Сіренках – 99 осіб, у Галушках – 40 осіб, у Майдаках – 4 особи, у Падалках – 15 осіб. Усього 850 чоловік.

А скільки трудових досягнень здобуто мешканцями Підопригорів та названих сіл!

Хто не знає родину Миколи Федоровича та Віри Тихонівни Мельників із села Грицини?

Микола Федорович – уродженець с. Капустинці Липоводолинського району (18.05.1924 р.). З перших днів війни рятував народне добро, 17-річним юнаком він у групі людей, що переганяли корів лебединської породи до Саратова, аби вони не дісталися ворогу.

Мрія стати військовим виплекана з юних років. Закінчивши середню школу, вступив до Саратовського Червонопрапорного артилерійського училища. Закінчив його в 1942 р., коли війна грізною хвилею котилась по рідній землі. В 1945 р. одружився з Вірою Тихонівною. Микола Федорович працював обліковцем, а потім, усе життя, до 65 років, – головою ревкомісії рідного колгоспу в Підопригорах, неодноразово обирався депутатом сільської ради.

Дуже любив свято – День Перемоги. Його виступи на урочистостях надовго запам’ятають земляки. А сам він набирався від цього духу, молодецького запалу і чекав свята наступного року.

Він умів і сусідів помирити «за межу», і поділитися останнім, і виконувати будь-яку роботу в місцевому господарстві, і виходити на сільську сцену в клубі у народних спектаклях. Він був неперевершений рибалка, отож усі хлопчаки в селі «росли» з Миколою Федоровичем на річці, зі сходом сонечка, з уроками життя.

Віра Тихонівна все життя пропрацювала вчителькою, завідуючою Майдаківською початковою школою. Через їхню хату в 1950-1960-ті рр. проходили всі молодята.

Донька Лідія все життя працювала провідним економістом в обласному об’єднанні хлібопекарської промисловості на базі Сумського хлібокомбінату. Це жінка, про яку можна сказати багато прекрасних слів: порядна, інтелігентна, розумна людина з відкритою душею і серцем. За сприяння друзів та рідних видано її збірку віршів.

Згадує Сухоставець Микола Степанович: «Було мені 14 років, коли почалася війна, тому на фронт я не попав. Після захоплення нашого села фашистами почалися жахіття. Німці забирали у людей хліб, худобу, птицю, рубали і палили садки, виганяли жінок, дітей, старих людей із жител. Ці хати фашисти перетворювали на казарми для солдатів. Молодих хлопців і дівчат викликали повістками і вивозили до Німеччини. Рятувалися, хто як міг. Одні переховувалися, інші вимазували тіло різною гидотною, щоб вкривалося виразками. Мені також довелося переховуватися, щоб не забрали до Німеччини. Таке життя тривало до 1943 р.

У вересні село звільнили. Школа, пошта, районні установи, лікарня, будинок культури зруйновані. Потрібно було все це відбудувати. Відновили три колгоспи. А чим і як працювати? В усіх колгоспах було лише 318 голів великої рогатої худоби і 16 робочих коней. Щоб зорати поля, доводилося запрягати корів, і вже на кінець жовтня 1943 р. було зорано 159 гектарів ріллі. Десь у січні 1944р. із евакуації повернули в Штепівку трактори. Держава дала верстати в майстерню. Працювали по 14-16 годин. У 1944 р. жителі району навіть збирали кошти на будівництво танків. У 1953 р. в селі із трьох господарств створили одне – ім. Т.Г. Шевченка. Багато молоді поїхало на будівництво шахт у Донбас. Активну участь взяла молодь у спорудженні шосе Штепівка – Лебедин. Брав участь у цьому будівництві і я».

Життя цього благодатного краю про­довжується. Ось як описує рідне село Анна Дерев’янченко (1990 р.н.): «Моя земля, мій край,моя люба сторона – мовить кожна людина про свою Батьківщину. Певно, так само виспівує прудкокрилий птах, коли повертається до рідного гнізда. Це Божий закон любові до свого роду, до місця, де ти пустив своє коріння у чисті джерела рідної землі».

(З книги Володимира Підлісного «Ште­пів­ка та навколишні хутори», 2019р.).

Автором використані матеріали з домашніх архівів Л.М. Мельник, О.М. Огієнка та Г.Я. Шияновського.

 

Андрій Киріянович Кириченко

Шановані жителі села Вакула А.В. та Шияновський Г.Я., 2017р.

Мельник М.Ф. з дочкою Лідою та онуком Дмитром, 2004 р.

Додати коментар