Нещодавно прочитав у тижневику життєву історію під назвою «Прірва». Хочу подякувати автору Олені Осінній за порушену тему. Дуже гірко усвідомлювати, як деградує наша молодь.

І прикладів цьому з часом все більше. У когось це наркотики, які для юнака чи дівчини перекреслюють їхнє майбутнє, спопеляють душу. Хіба не читали ми в соцмережах чи не чули по телевізору, якою гіркою спокусою часом стають для школярів, переважно в столичних школах, «цукерки» в яскравих обгортках, якими «пригощають» їх заради наживи посланці від наркодилерів, що розпустили свої щупальця по всьому світу. Спочатку юнак спробує цю «цукерку», а потім, заради незна­йомого йому відчуття, крастиме у батьків гроші, щоб купити ще і ще. А потім із кимось із товаришів поділиться.

Загрозою для молоді дедалі більше стають гаджети. Погляньте, скільки зараз в Україні випадків, коли неповнолітні з певних причин осмислено вдаються до отруєння себе пігулками, викидаються з балконів багатоповерхівок, граючи в небезпечні ігри, стають жертвами на залізничних коліях, гинуть від електроструму.

Викликають справедливе обурення знущання дітей і молоді над тваринами. Так, у одному з дачних кооперативів у Запорізькій області 24-річна дівчина тривалий час знімала на відео тортури над собаками. Розцінки на цей шокуючий контент нібито стартували від 50 євро. Допомогли викрити шкуродерку волонтери. Проти неї порушено щодо цього кримінальну справу. Але, як стало відомо з офіційних джерел, кримінальна відповідальність, настає лише тоді, коли тварина загине або отримає каліцтво. На жаль, тортури під цю статтю не підпадають. І на все це, можливо, дивляться діти, стаючи згодом учасниками булінгу щодо своїх друзів чи беззахисних тварин. І ця жорстокість потім може «правити бал» у їхньому подальшому житті.

Кому все це ставити в вину? Питання досить складне. Раніше в суспільстві обмежувалися поняттями: батьки, школа. А зараз діти виходять досить далеко за ці рамки, тримаючи в руках гаджети, просиджуючи годинами біля комп’ютера, планшета. Контроль батьків втрачається: одні шукають заробітки за кордоном, дехто знаходить порятунок в чарці оковитої. Школа має свої проблеми, які теж часом важко вирішувати. Але дітей, молодь треба рятувати – всім нам, гуртом.

Відомий французький драматург і публіцист П’єр де Бомарше свого часу сказав: «Кожна людина – завжди чиясь дитина».

Пам’ятаймо про це!                         

Вадим БІЛИЙ.

Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук