Кожного ранку ця миловидна жіночка поспішає до своєї улюбленої роботи. Тут на неї чекають численні відвідувачі, бо ж не тільки у справах заходять до поштового
відділення зв’язку, а й поспілкуватися із завідувачкою – Світланою Миколаївною. А вона, приймаючи передплату на різні видання, посилки, замовні листи, комунальні платежі, перекази, поповнення на мобільні телефони, разом з тим встигає поспілкуватися з кожним відвідувачем, сказати привітне слово, посміхнутися мило, а ще розрадити в якійсь ситуації, підказати, дати пораду щодо вирощування, скажімо, квітів, щось із городини, бо сама займається цими улюбленими справами, тощо. То хто ж вона?
У напруженому ритмі проходить кожен день завідувачки відділенням поштового зв’язку №2 Світлани Миколаївни Харченко. Знаходиться воно по вулиці Кобижча. У підпорядкуванні завідувачки невеличкий колектив листонош. Це Ольга Козак, Надія Харченко, Оксана Сахно, Олена Тинда. Отож, їй треба скерувати «дівчат» у потрібному напрямку, бо до того, що вони розносять жителям чималого «кобижчанського» мікрорайону кореспонденцію, ще й доставляють пенсію пенсіонерам, різні товари за замовленням. А тут помилок не повинно бути. Бо ж уявіть собі, якщо старенька бабуся не отримає вчасно грошей або якогось товару, то буде дуже розхвильована. Тому листоноші відділення і намагаються ввічливо, вчасно, вповні обслужити мешканців вулиць, що входять до дільниці обслуговування поштовим відділенням №2. На це їх і налаштовує Світлана Миколаївна, адже має великий досвід роботи поштового зв’язківця – більше тридцяти років.
А починалося знайомство Світлани Миколаївни із специфікою роботи пошти в її тепер уже далекій юності. Вона народилася в с. Підопригори, у звичайній родині колгоспників, де вже виховувалися дві її сестрички – Людмилка і Тамарочка. Батьки, не дивлячись на велику зайнятість сільською працею, приділяли увагу своїм трьом донечкам – трьом сонечкам. Виховували їх у любові, праці, ніжності, красі. Дівчатка росли старанними, добре вчилися в школі. Світлана з сестрами пройшла три її ланки: початкову – у Підопригорах, восьмирічну – у Павленковому, середню – у Штепівці. Всі сестрички, здобувши шкільну освіту, пішли вчитися далі, аби освоїти професію для життя: Людмила стала педагогом, Тамара – ткалею, Світлана – бухгалтером і товарознавцем.
Та якось доріжка повернула Світлану до Підопригорівського сільського відділення зв’язку. А там запропонували: «Нам потрібна завідувачка. В тебе ж бухгалтерська освіта. Рахувати добре вмієш, розібратися в паперах зможеш, тому приймай відділення». Ось саме тоді й почався її шлях завідувачки поштовим відділенням зв’язку. Далі він проліг до м. Лебедина, де потрібно було очолити міське відділення №4. Їй запропонувало цю посаду поштове керівництво з Лебедина. На той час Світлана заочно вже закінчила кооперативний технікум. У кооперацію, торгівлю їй не хотілося йти, отож продовжила займатися справою, що була дуже до душі. Одинадцять років очолювала четверте відділення на околиці нашого міста, в районі профтехучилища. Скільки в неї було справ – не перерахувати! Привітну, щиру на добре слово жінку любили всі відвідувачі: і жителі цього мікрорайону, і працівники лісгоспу та училища, і студенти.
Та незабаром для поштового зв’язку почалися сумні часи реорганізації. Керівництво з «високих верхів» по всій Україні ліквідувало так звані «зайві», «нерентабельні» відділення. А вони ж так необхідні були людям! Та хто до них прислухався? Тоді Світлану Миколаївну перевели на посаду заступника начальника виробничої дільниці центрального відділення зв’язку міста.
Через кілька років роботи в ньому Світлані Миколаївні запропонували очолити друге відділення зв’язку. Відтоді ось уже п’ятнадцятий рік вона господарює в ньому. Справ у завідувачки зараз значно більше, ніж було раніше. Та дарма. Накопичений досвід дозволяє всі обов’язки виконувати швидко, вчасно, вміло. Тому й поважають цю добросовісну й привітну жінку і відвідувачі, і поштове керівництво.
Та найбільше шанують свою маму і бабусю її діти Аня й Ігор зі своїми родинами. Світлана Миколаївна дуже радіє, коли вони всі разом у її господі. Онучки Валерія і Маргарита обов’язково розкажуть про свої успіхи в школі, про своє потаємне. І коли пригортаються до бабусі, то їй здається, що вона – найщасливіша людина. Як це добре відчувати власне продовження в дітях, онуках!
Поза роботою у Світлани Миколаївни теж чимало справ. Влітку її подвір’я потопає в квітах, город радує дорідним урожаєм, і все це завдяки її працьовитим рукам. Взимку може дозволити собі почитати книги, послухати хвилюючу і приємну для душі пісню.
Так у турботах злітають удаль роки Світлани Харченко. Не зчулася, як на життєвому календарі засяяли дві золотих п’ятірки. Ювілей чарівний, поважний, величний. Тож нехай і далі множаться Ваші літа, шановна ювілярко, а оточуючі Вас люди дарують радість, тепло, щирість, бо Ви того заслужили у ставленні до тих же людей.
Надія СОЛОДОВНИК.
Фото Наталії МАТВЄЄВОЇ.