Я – житель міста Глухова, але передплачую газету для сімейного читання «Будьмо разом», бо вона універсальна. Кожен читач знайде в ній щось цікаве для себе особисто
та й взагалі прочитає всі матеріали, бо вона до душі.
На сторінках видання – насиченість інформації: всеукраїнської, обласної, районної, міської, а також поради садівникам, городникам, господиням, цікаві життєві історії, різноманітні тематичні сторінки. Особливо імпонує мені сторінка «Грані слова», де публікуються творчі доробки моїх друзів – Богдани Гусак з Малого Висторопа, Віталія Меланіча із Сум, Миколи Андрієнка з Недригайлова. А нещодавно порадувала дописувачка з Черкащини, із смт Чорнобай Людмила Павлик. Це моя одногрупниця по філологічному факультету Сумського педагогічного інституту ім.А.С.Макаренка. Ми випускалися в далекому вже 1975-му. Здавалося б, що особливого в її «Життєвій замальовці»? Але я побачив глибинний зміст твору. Авторка описала природу і людей у гармонійному поєднанні: початок зими, голі дерева, птахи відлетіли у вирій, похмурі перехожі одягли маски. Людмила, мабуть, згадала китайську народну мудрість. У мові цього народу є ієрогліф, котрий має два значення – «криза» і «нові можливості».
Вчитель української мови та літератури нагадала слова неперевершеного лірика Леоніда Глібова: «До тебе, люба річечко, ще вернеться весна, а молодість не вернеться, не вернеться вона». Так, природі повернеться радість. Повернеться вона й до людей, тільки не треба впадати у відчай, хоча й роки на зиму повернули. Авторка розуміє, як людям зараз важко, але вона мудро чинить, не звинувачуючи нікого, бо треба, щоб кожен читач заглянув у свою власну душу й сам собі промовив біблійні слова: «Відчай – це тяжкий гріх».
Колись мені довелося бачити фільм про Вольфа Мессінга. Син і мама довго не бачилися. Вольф питає: «Як живете, матусю?» А неня відповідає: «Ти поряд зі мною. Що ще треба? Я щаслива!» Чи багато з нас так розмовляє одне з одним? Тому через газету прошу земляків: «Скажіть отакі слова найріднішим, друзям, знайомим. Скажіть… Скажіть, поки не пізно. Поки вони живі»...
З повагою, Анатолій ПЕЧЕНИЙ, м.Глухів.