Стрічка новин
Олексій Василенко: «Коли беру до рук баян, у мене душа співає»: Життя, довжиною в 90 років, подарувало нашому земляку Олексію Миколайовичу Василенку улюблену роботу, чудову дружину, двох хороших доньок, двох любих Агата, Ніка, Дамір, Омар та інші: Минулий рік залишив кожному різні спогади, проте одними з найприємніших та найнезабутніших завжди будуть ті, що пов’язані з народженням дитини. Життя Григорія Карпова як спалах зірки: Карпов Григорій Дмитрович (народився 21.01.1919р., м. Лебедин – помер 17.12.2009р., м. Москва) – радянський учений-філософ, фахівець у галузі соціальної філософії. Учитель зI свIтлом у душI: Працювати вчителем – Божий дар, дуже наполеглива та відповідальна постійна праця над собою. Інна Григорівна Хрін – вчитель історії, правознавства І цінна продукція, і робочі місця: ТОВ «Рябушківський бекон» працює на Лебединщині біля 10 років. Підприємство спеціалізується на вирощуванні зернових та свиней. Воно має в обробітку Нардеп відвідав Лебединщину: 22 червня Лебединщину з робочим візитом відвідав депутат Верховної Ради України Микола Задорожній. Спочатку він провів особистий прийом громадян. Відновлення доріг – питання високої пріоритетності: Стан доріг загального користування на Лебединщині завжди було риторичним питанням. Незадовільна якість доріг – це проблема не останнього року. На Лебединщині випав град: Останній весняний вечір 2020 року запам’ятається жителям Лебединського району погодніми сюрпризами: у селі Будилка випав рясний град. Дві пожежі у Лебедині: 12 квітня о 13:09, до Служби порятунку 101, надійшло повідомлення про загоряння господарчої споруди по вул. Фабрична в м. Лебедин. Доведеться відбувати покарання: Лебединським відділом Роменської місцевої прокуратури в травні 2020 року підтримано публічне обвинувачення стосовно 31-річної жінки, яка викрала вироби з металу.

Олюся вийш­ла із по­ліклініки, куди ходила ро­бити рентген коліна, яке вже третій місяць боліло, опухло. Не допомагали ніякі компреси, мазі… Присіла на автобусній зупинці.

На другому кінці лавочки сидів  літній чоловік. Раптом до її ніг підлетів горобчик. Чоловік сказав: «Дивіться, як близько, він вас не боїться»…

Горобчик якось дивно набурмосився, став більш пухнастим. Олюся пригадала дитинство, як вона, сидячи на вишні, підгодовувала горобців. Вони настільки здружилися з нею, що дзьобали пшоно навіть із пелени, поки вона читала книжку. А бабця тоді говорила, що у неї незрозумілий зв’язок із птахами.

Горобчик сидів непохитно, мовчки, періодично розпушувався і стискався. «Якийсь він дивний, щось явно від вас хоче…», сказав чоловік. Олюсі стало чомусь смішно, і вона,  звертаючись до пташки, неголосно заговорила: «Який же ти – гарний, чепурний! Пухнастий! Чистенький. Яка чудова у тебе біла смужка навколо шийки, а яка красива темна плямка-мітка під смужкою, наче краватка!  Я б тебе чимось пригостила, та наперед не знала, що ти до мене прилетиш. У мене, на жаль, нічого немає. А ти, якщо хочеш їсти, лети на канал, он – навпроти! Там багато травички з насінням. Лети!»…

«Ну, діла!, – сказав чоловік, – такого я ще не бачив! Щось він занадто на­дутий, може, хворий? Я зараз його віднесу під паркан». «Не треба, він просто слухає, – сказала Олюся. Кож­ному приємно, коли його хвалять».

Горобчик слухав, слухав, повернув голівку набік, подивився на Олюсю, двічі цвірінькнув та й полетів у напрямку каналу. То він говорить: «Так, дякую», – сказала Олюся.

«Ну, ви – просто фея! – мовив здивовано чоловік. Він, виявляється розуміє людську мову! Чудеса, й годі».

Увечері розповіла чоловікові про дивного горобчика. Подумала, може, це якийсь знак? Пригадала, як бабця вчила, що, коли віриш щиро у Бога, він посилає знаки, треба їх тільки вчитися  розуміти. Треба бути дуже уважним до навколишнього світу. Навіть, коли йдеш вулицею, про щось згадуєш, думаєш, щось вирішуєш –  і раптом перед тобою падає листочок із дерева, якого немає поруч, і вітру немає, щоб його приніс… Це може бути підказка, яка залежить від того, як упав листок – стебельцем до тебе, чи від тебе. Навколо – світ, дивовижний, загадковий…

…Вдома заходилася готувати вечерю, прибирати, закрутилася зовсім і забула про коліно.  Вранці вирядила на роботу чоловіка й знов взялася до роботи. Аж тут здумала, що треба помазати коліно. А воно ж – не болить! Та й припухлість майже зникла!  От тобі – й знак! Дивний горобчик! Права була бабця, коли говорила, що пташки – Божі посланці, і треба до них придивлятися, ставитися з повагою.  Боронь Боже – зобідити пташку! От така історія! Хочете – вірте,  хочете – ні…

Людмила Осока, м.Київ.

Спеціально для лебединської дітвори.

Додати коментар