Стрічка новин
На річках закінчується нерест: 20 травня 2021 року закінчується термін заборони любительського рибальства на річках та їх кореневих водах Сумської області, що була встановлена Увага, шахраї!: Шановні лебединці! Сьогодні до мене були неодноразові звернення про те, що містом блукають люди, які пропонуючи послуги з перевірки газових Збережемо ліси разом!: Величезної шкоди лісовому господарству завдають лісові пожежі. Ліси, що створювалися десятки років, знищуються впродовж лічених хвилин. «Дякуємо, що пам’ятаєте»: Такі перші слова у телефонній розмові сказала на адресу нашої редакції донька льотчика, підполковника Бориса Васильовича Ушакова. Розповідь про цю Молоді, завзяті, найкращі, бо наші!: Молодість — прекрасна пора в житті людини. Негаразди сприймаються легко, дорослі проблеми ще не хвилюють, бо в більшості вирішують їх Провели рейд: Працівники Лебединського районного сектора Уп­рав­ління ДСНС України в Сумській області, спільно з пра­цівниками Лебединського держлісгоспу, Ціни на ринку: Після короткої перерви в Лебедині відновив свою роботу центральний продовольчий ринок (крім м’ясних та молочного павільйонів). Студентське наукове товариство діє: Сучасна концепція патріотичного виховання вимагає залучення молоді до наукової роботи в галузі історичних дисциплін та краєзнавства. Актуально про субсидії: 19 травня 2021 року  Уряд прий­няв рішення щодо уточнення змін в умовах призначення житлових субсидій. Відповідно до прийнятої постанови, для 102: що трапилось? з 23 по 29 березня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відді­лен­ня поліції надійшло 122 заяви та повідомлення громадян, з них 11 на

За три кілометри від Лебедина розкинулося мальовниче село Чернецьке. В ньому проживає вродлива, чарівна, трудолюбива, добра, щедра, доброзичлива жіночка – Марія Павлівна Березова.

Тож наша розповідь про цю жінку з дивовижно карими очима, що дивляться прямо в душу. З нею легко спілкуватися, її чарівна посмішка на обличчі заворожує. А ще вона з буднів легко може зробити свято.

Марія – це друга «Мати-Тереза» – уважна, чуйна у ставленні до людей, дітей, рідних, близьких. Може прихистити у своєму домі будь-яку людину, якщо вона цього потребує.

Марія яскраво демонструє зразкову працездатність, маючи господарство, присадибну земельну ділянку. Всі ці високі чесноти вона успадкувала від своїх батьків, які трудилися у колгоспі «Прогрес» с.Бурівка Лебединського району. Її трудовий шлях  теж розпочався в цьому ж господарстві, що розквітало на той час у цьому селі, де й народилася Марія.

Згодом разом з чоловіком переїхали із Бурівки у с.Чернецьке, де трудилися у місцевому радгоспі. Він – водієм, вона – колгоспницею, а перед пенсією – у тракторній бригаді кухарем. Рано залишилася вдовою. Було тяжко… Виконувала  жіночу і чоловічу роботу. Самотужки піднімала дітей. Дуже докучала самотність…

Та Марія Павлівна все сприймала з оптимізмом. У розмові зазначила, що  добре знає таємницю самотності. Знає біль, що не прощається, але сама прощає. Ось тут і прослідковуються її мудрість та виваженість. Були роки активного жит­тя, роки, сповнені відповідальної повсякденної праці і вдома, і  на колгоспній ниві.

Час летить швидко... Вже відгомоніли весни і літа, повиростали діти та онуки, з’явилися правнуки, які її люблять, а їй є чому радіти та пишатися. Діти мають сім’ї. Син – водій, донька – медпрацівниця. Син проживає поряд, допомагає. З донькою, на жаль, за певних обставин, доводиться спілкуватися у телефонному режимі.

«Як Вам жилося і чи щаслива зараз?», – запитую Марію Павлівну.

«Ви сказали, що у мене добра душа, чисте, щедре серце. І це правда… Я вдячна своїм батькам, які заклали всі чесноти у мої серце і душу. А ще дякую власному серцю, яке не понівечилося ні злом, ні життєвими неприємностями. Шкода, що невпинно минає час, що його неможливо повернути назад. Шкода, що життя біжить лише в один бік, – зазначає жінка. – Для мене воно – це нагорода, це поле бою без перепочинку. Тут мої досягнення, втрати, падіння, підйоми. Моя життєва зброя – надія і любов. Несла все це на своїх плечах. Так, було і нестерпно боляче, але, окрилена мрією виростити дітей хорошими, порядними людьми, йшла вперед і вперед. Я щаслива!»

«Ви часто згадуєте своє рідне село і час проживання в ньому?» – знову допитуюсь у Марії Павлівни. Смуток огортає її обличчя, і вона зазначає: «Згадую часто. Боляче, що мої батьки-колгоспники змушені були за трудодень запрягатись у роботу, як коні у дишло. Тягали плуга і жито косили. Та все ж вистояли, вижили! А ще пригадується, як жінки йшли з поля із сапами, зморені важкою працею по обробітку вручну плантацій цукрових буряків, городини. Сьогодні думається, що саме такі колгоспниці своєю працею тримали не тільки маленьку мою батьківщину, а й могутню державу.

Моє село… Моє село давно вже не моє… Воно лише в моїй анкеті. Але їду туди із сім’єю кожного року, бо там ще є дві-три хати. З’їжджаються земляки, аби  святкувати День села. Я не забуваю рідний край. Все ті ж стежки, місце, де стояла наша хата. Все довкола заросло зеленочубим споришем. Але це моя тиха гавань. Хочеться порадіти за себе і односельців,  які не забувають свою маленьку батьківщину, віддають шану рідним і близьким, що вже за межею Вічності».

Марія ретельно обе­рі­гає свою родину. Коли вона збирається разом за «круглим» столом у маминій оселі, у жінки з’являються сльози радості.

Низький уклін Марії Павлівні! Вона пройшла нелегкий відрізок життєвого поля. І навіть роки не стерли її вроду, її карі очі зачаровують. І в ці Новорічні і Різдвяні дні адресуємо Марії Павлівні щирі вітання і побажання:

Хай здоров’я, радість і достаток

Сипляться, немов вишневий цвіт,

Хай малює доля з буднів свято

І дарує Вам багато літ!

Ця жінка заслужила найкращих слів вдячності і похвали.

Ольга ПАЛИВОДА,

позаштатний автор

тижневика «Будьмо разом».

Додати коментар