Стрічка новин
102: що трапилось? з 20 по 26 квітня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 103 заяви та повідомлення громадян, з них 7 на момент реєстрації містили Семінар для осіб з інвалідністю: 22 червня в  Лебединській міськрайонній філії Сумського обласного центру зайнятості відбувся профінформаційний семінар для людей з інвалідністю за участі соціального Засуджено за незаконну трансляцію: За матеріалами СБ України  засуджено жителя Середина-Буди, який незаконно поширював на території України контент російських пропагандистських телеканалів, 102: що трапилось? з 26 по 30 квітня 2021 року: Протягом звітного періоду до відділення поліції №3 (м. Лебедин) Сумського РУП ГУНП в Сумській області надійшло 69 заяв та повідомлень Головний «еколог» громади: Коли сформували громаду, виникло питання розподілу обов’язків. Кого ж призначити головним екологом? Запропонували рибаку і мисливцю Івану Боброву: «Ти, Іване, Загроза не зникає: У міськрайонний відділ ДУ «Сумський обласний лабораторний центр МОЗ України» за   24 серпня  надійшли 4 позитивні результати ПЛР-досліджень У Лебедині відкрили пам’ятний знак Федору Кричевському: 22 травня в Лебедині відбулася довгоочікувана подія – відкриття знаку відомому живописцю, педагогу та одному із засновників Української Академії мистецтв Славиться Василівка трударями: У 1782 р. в селі Василівці була збудована перша Свято-Троїцька церква. Це будівництво здійснювалось більш ніж на 70 років пізніше Операція пройшла успішно: Як ми повідомляли раніше, наш земляк, родом із Пристайлового, колишній позаштатний автор районної газети «Будівник комунізму» (зараз «Життя Лебединщини»), Треба знайти сили, щоб протидіяти біді: Щорічно 30 липня в усьому світі відзначають Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми, проголошений у 2013 році Генеральною Асамблеєю ООН.

У 1782 р. в селі Василівці була збудована перша Свято-Троїцька церква. Це будівництво здійснювалось більш ніж на 70 років пізніше від Полтавської битви з шведами

(1709 р.) і всього через 18 років, коли місто Глухів було Гетьманською столицею (1708-1764 рр.), де завершувала свою діяльність друга Малоросійська колегія (1764-1782 рр.). Понад сто років перед цим, у 1680 р., було засноване село Василівка.

Василівка живе вже четверте століття.

Її жителі бережуть історію, наскільки можливо, на багаточисельні її епізоди намагаються знайти об’єктивні аргументи, надіються тільки на свої сили, коли щось виходить «не по-їхньому».

Серед сіл Штепівської округи хіба що Луциківка та Верхосулка можуть порівнятись вагомістю історичних постатей, і жоден населений пункт – не суперник Василівці в збереженні історії.

Її мешканці завжди відзначалися високою майстерністю у своїй праці. Талант майстрів-деревообробників з Василівки викликав захоплення вище означеного гламурного журналу Російської Імперії.

Кріпаки збудували хороми поміщиці Богаєвської в 1828 р. в  цьому селі,  змайстрували добротні меблі. В журналі «Столица и усадьба» (№72 за 1916 р.) про майстерність селян говориться: «В Василевке єсть комната, называемая «диванной», где мебель, материя, рама зеркала, все ручной художественной работы, сделана в  Василевке в былое время руками своих мастеровых. Кроме того, в усадьбе имеются прекрасные ковры на все комнаты, удивительно сохранившие краски и тона, тоже домашней роботы».

Але голод та хвороби призводили до великої смертності в селі. Так, у 1830 р. у Василівці від холери померли 33 жителі, а в 1845 р. від віспи — 63. (Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии). Все ж руками кріпаків освоювалися землі, розвивалися землеробство і ремесло.

Василівка інтенсивно заселялася. Починаючи з 1732 р., за 100 років, кількість жителів Василівки зросла майже в сім разів.

Матеріали про історію села Василівки та його освітніх закладів надала вчитель історії з 34-річним стажем, місцевий краєзнавець, уродженка одного з навколовасилівських сіл Тарасенко Наталія Михайлівна:

«До початку XIX ст. ніяких освітніх закладів у Василівці не було. Перша церковно-приходська школа була відкрита в 1858 р. на кошти поміщиці Богаєвської. Приміщення школи знаходилося на нинішній вулиці Широкій, його розміри 8x15 м. Дах був покритий соломою, вікна малі. В одній половині розміщувалася школа, а в другій – притулок для сиріт. У школі було три класи по 10-12 учнів. Їх навчали читанню, письму, арифметиці, а місцевий священик — Закону Божому. Викладання проводилося російською мовою. У школі навчалися в основному діти заможних селян. У 70-х роках XIX ст. школа в селі Василівка була передана на утримання земства.

У 1886 р. земством було побудоване цегляне приміщення для школи. Навчалися три класи по 15-20 учнів у кожному. У школі працювало двоє вчителів: Марія Антонівна Шепінська та Олімпіада Іванівна Кобзарева. Навчали російської мови, письма, арифметики, церковнослов’янської мови та Закону Божому. Умови навчання були погані, наочного обладнання не було, в класах сирість і тіснява. У цей період у селі володіли грамотою (вміли читати і писати) — чоловіків 18-20%, жінок – 10-12%.

У 1901-1902 рр. у селі була відкрита ще одна школа, яка знаходилася в пристосованому приміщенні на вулиці Великій (Широкій). У школі навчалися два класи) по 12-13 чоловік. Працювали одна вчителька, священик та диякон. Викладання проводилося церковнослов’янською мовою. У школі був жорстокий палочний режим. Особливою жорстокістю відзначався піп Федір Заводовський. Такі порядки в церковнопарафіяльній школі викликали незадоволення селян, тому вона була в 1909 р. закрита.

У 1910-1911 р. земством за селянські кошти було збудоване нове приміщення школи для початкового навчання. В 1914 р. в школі навчалося більше 100 дітей, що становило 40% дітей шкільного віку. Оскільки в 1900 р. 80% населення села Василівки було зовсім неписьменним, було відкрито 5 класів.

У п’ятому класі викладалися природознавство і географія. Завідуючим школи був Шовкун Петро Семенович. Вчителями працювали Берест Дмитро Андрійович, Гузь Поліна Іванівна. Перед жовтнем 1917 р. у Василівці лише 21% населення мав певну освіту. Уже в 1918 р. у Василівці у новій радянській школі були 1-5 класи, в яких навчалося 250 учнів».

Пошук вдалих форм господарювання у післяреволюційні 10-12 років тривав  дуже активно по всій території країни. У 1930 р. селяни Василівської сільради почали об’єднуватися в колгоспи. Одним із перших головою колгоспу був Підпалий Ф.Д. У 1934 році, коли колективізація у Василівці була закінчена, існувало три колгоспи: «Червоний партизан» (с.Новосільське), «Правда» (с. Помірки), «Комуніст» (с. Василівка).

Триває боротьба з безграмотністю — були створені групи навчання для дорослих. З ними працювали вчителі-культармійці (Голуб Єлисей Антонович, Сидоренко Іван Палієтович, Голуб Григорій Савич та інші). Згодом відкрилися сільський клуб, хата-читальня, де була сільська бібліотека. У 1931 р. Василівська школа стала семирічною. Директором був Міщенко Іван Петрович.

Згодом Василівська школа стала середньою. У 1940 р. відбувся перший, а в 1941 р. — другий її випуски. Середню освіту одержали близько 50 юнаків і дівчат. Атестати відмінників отримали Цись Федір Лукич, Головенко Григорій Іванович, Вернидуб Леонід Іванович. Це були перші відмінники Василівської середньої школи.

У вересні 1941 р. було окуповане військами ворога і село Василівка. Школа була майже повністю зруйнована (покрівля побита, віконні рами вибиті, печі розвалені, двері розбиті). Вся наочність, обладнання кабінетів, бібліотеки були спалені. У класах школи фашисти довгий час тримали своїх коней.

Після звільнення 9 вересня 1943 р. жителі Василівки приступили до відновлення колгоспів, ремонту шкіл та медичних установ, багато проблем вирішується у боротьбі з безпритульністю дітей, залучення їх до навчання, забезпечення одягом. Було відкрито школу. Учні сиділи за примітивно збитими лавами. Директором школи була Шевченко Мотрона Михайлівна. Школа була семирічною до 1950 р.

У наступні роки колгоспники збудували більше 200 добротних будинків. У селі виросли новий сільмаг, чайна, дитячі ясла. У Помірках та Новосільському були збудовані приміщення 8-річної і початкової шкіл, у Помірках і Мирному – магазини, Новосільському – колгоспний клуб. У самій Василівці з’явилися нові вулиці: Садова – Радгоспна і Мирна. В селі працювало три електростанції загальною потужністю 260 кВт. Електрифікувались трудомісткі процеси на племзаводі, сирзаводі, частково в колгоспах, поступово встановлювалися електродоїльні апарати на фермах. Якщо в 1945 році в колгоспі «Комуніст» врожайність зернових становила 8 ц/га, а на трудодень нараховувалось по 13 коп. (в старих цінах), то в 1960-х роках врожайність  зернових підвищилась до 23ц/га, а колгоспники на трудодень одержали 65 коп. (в нових цінах). Свинарка племзаводу Надія Іванівна Гец за одержання високих приплодів поросят була удостоєна найвищої урядової нагороди – ордена Леніна. За визначні успіхи у розвитку громадського тваринництва племзаводівці стають учасниками щорічних виставок досягнень народного господарства у Києві і Москві.

Як відомо, Василівка колись славилася не тільки сільським господарством, а й промисловістю. З розвитком буржуазного ладу поміщики почали в своїх маєтках будувати цукрові, спиртові та інші переробні підприємства. Так, у маєтку генерала Глазенапа 1902-1903 р. проходило проектування спиртозаводу потужністю 300-400 дкл. спирту сирцю. У 1904-1905 р. проектування, початок будівництва та технічний нагляд здійснювався акціонерами товариства «Борман-Шведе Варшава», котрі будували багато спиртових та цукрових заводів в Україні. До осені 1908 р. спиртозавод почав виробляти спирт-сирець із місцевої сировини: картоплі та зерна, вирощених  на полях економії поміщика Глазенапа та місцевих селян.

У 1959 р. з метою зменшення витрат харчової сировини для виробництва спирту рішенням уряду спиртозавод передано в систему Міністерства м’ясної та молочної промисловості під реконструкцію в маслосирзавод, а обладнання – іншим діючим спиртозаводам. У березні 1960 р. було налагоджено виробництво сиру твердого та масла в тимчасових цехах, продовжувалась реконструкція основних цехів. У 1962 р. реконструкція закінчилась, а в 1979-1980 рр. проведена повторна реконструкція з розширенням сиросховища, будівництвом нової котельні та збільшенням потужності холодильного господарства. Виробнича потужність заводу після розширення склала: переробка молока – 50 т за зміну, виробництво сиру твердого – 1,65 т, молочного цукру – 0,15 т, відвантаження молока – 10 т та вершків – 2,27 т за зміну.

У наступні роки завод паралельно з випуском основної продукції – сиру твердого – збільшив асортимент продукції з молока. В 1989 р. почалось виробництво  плавлених сирків, у 1992 р. – виробництво масла вершкового, в 1994 р. – казеїну, в  1998 р. – масла вершкового фасованого та сиру плавленого ковбасного копченого.  На заводі у 1998 р. працювало 86 жінок та 65 чоловіків. Понад сто років завод славив  рідне село високоякісною продукцією, але в 2006 р. сирзавод був закритий, як нерентабельне підприємство харчової промисловості із застарілим обладнанням та таке, що створює екологічну загрозу навколишньому середовищу.

Певного розвитку досягли медицина й освіта. В 1916 р. у с. Василівка було збудовано стаціонарне приміщення сільської лікарні на 42 ліжкомісця та амбулаторію. У 1940-1970-х рр. в лікарні працювало хірургічне, пологове, стоматологічне відділення, амбулаторія та лабораторія. Станом на 2017 р. працює амбулаторне відділення: лікар-терапевт, лікар-стоматолог, п’ять спеціалістів середнього медичного персоналу, лаборант, які обслуговують жителів Василівки та навколишніх населених пунктів.

Василівка славиться своїми визначними людьми. Тут народилися: Герой Радянського Союзу Мусій Тимофійович Усик, генерали Андрій Олексійович Євдан та Іван Степанович Ткаченко; відомий художник, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка Михайло Озерний; дитячий поет Володимир Мордань; мужній розвідник, кавалер бойових орденів у роки Великої Вітчизняної війни Микола Панасович Крепець; повний кавалер ордена Трудової Слави Валентина Пилипівна Мететюк; Заслужений діяч культури і мистецтв Сергій Голуб. Тимчасово проживали Герої Радянського Союзу батько і син Омелян І Григорій Соколи».

Новосільське

Новосільське – один із невеличких населених пунктів Василівської сільської ради. За переказами, хутірське поселення на місці Новосільського відоме з кінця першої  чверті XIX ст. Після повстання декабристів (дворянських революціонерів Російської імперії) у грудні 1825 р., одним із осередків якого був Чернігівський полк, на території Новосільського поселилася родина біглого учасника повстання. Ще задовго до цієї події на місці Новосільського були викопані панський ставок і колодязь. Біля ставка знаходився маєток, місце для купання пані було викладено цеглою, липова алея вела до ставка.

Село Новосільське було засноване переважно вихідцями із Василівки в 1922-1924 рр., як «новий населений пункт». Різні частини села мали свої назви: Хутір (так називали центр села), Захарівщина (від імені Захар – одного із нащадків колишнього панського управителя), Жолобок (від слова жолоб – дно балкової улоговини), Хрюкалове (назва місця, де часто бачили табуни диких свиней).

На південний схід від Новосільського височать два земляні кургани. Ще в 50-х р. минулого століття археологічна експедиція проводила тут розкопки. Та археологічних артефактів виявлено не було.

У населеному пункті діяло колективне сільське господарство «Червоний партизан» (до 1954 р.), потім землі були приєднані до колгоспу «Комуніст», далі до колгоспу «Правда», центром яких було село Василівка, а в 1971 р. – до радгоспу «Василівка». У Новосільському були колись магазин, вітряк, клуб, кузня, контора, комора, конюшня, корівник, тракторна бригада.

Ще до війни в селі діяла початкова школа, де навчалися учні з першого по четвертий класи. Дерев’яне приміщення складалося із двох класних кімнат, коридору та вчительської, практикувалося і навчання дітей «по хатах». Школа перестала функціонувати 1968 р. Останніми вчителями були Гросул Галина Микитівна та Трокаль Іван Дмитрович.

У селі Новосільському в 1950-1970 рр. XX ст. проживали окремі родини та по  декілька родин із такими прізвищами: Цись, Громико, Скляр, Косенко, Лелюх, Гупал, Голуб, Мирошниченко, Рябко, Супрун, Мельник, Сидоренко, Багмет, Логвиненко, Ткаченко, Берест, Рудик, Безкровна, Ситник, Карпенко, Долбін, Мордань, Деркач, Древаль, Гома, Дерепко, Мельник, Павленко, Мойсеєнко, Усик, Нековаль, Озерний, Осадчий, Слиненко, Сірик, Артюх, Жогло.

Як пише у своїх спогадах один із вихідців села, Заслужений діяч культури і  мистецтв України, директор Ніжинської музичної школи, беззмінний керівник дитячого хору «Сяйво» Сергій Олександрович Голуб: «Де не копнеш, і струмок джерельний з-під землі – от така благодатна там земля. І творчими людьми багата теж… В селі на 150 дворів були і початкова школа, і дитячий садочок, і бібліотека, і будинок культури з самодіяльністю, місцеві артисти якої їздили на гастролі до ближніх сіл. Були і степісти, і солісти-вокалісти, і дуети, і навіть драматичний гурток».

Окремі уродженці села відзначені високими урядовими нагородами.

До Василівської сільради належать ще такі населені пункти: Мирне, Помірки, Руське, Савониха, Тирло, Хорол).

 

(З книги Володимира Підлісного «Штепівка та навколишні хутори і села»).

Додати коментар