Стрічка новин
На 15% збільшилась кількість онлайн платежів за доставку газу на Сумщині: Від початку карантину зберігається тенденція збільшення розрахунків за доставку газу онлайн. Проте протягом березня-квітня АТ «Сумигаз» отримало від банків Майстер добрих справ: У кожного спогади про минуле життя свої. Мої - грунтуються на тих, з ким ішов життєвою дорогою, з ким працював До 90-річчя учбового закладу (оновлено): У вересні цього року фаховому пе­да­­­го­­гічному коледжу ім.А.С.Ма­ка­рен­ка в­и­пов­­нюється 90 років. Редакція розпо­чинає цикл розпо­відей про людей, які із покоління Спеціалісти на всI сто: Сьогодні ми багато говоримо про співчуття, співпереживання, турботу про людей одиноких та поважного віку. Зовсім не гадалося, що колись і Є зміни в Правилах дорожнього руху: Кабмін 11 листопада вніс зміни в Правила дорожнього руху. Зокрема, тепер велосипедистам дозволяється рух по смузі для громадського транспорту. З історії педагогічного : Танцівниці. Світлина кінця 80-х. Фото з архіву Василя Подоляка. Давайте будемо разом сьогодні, завтра і завжди!: Незважаючи на непорозуміння між міським головою та депутатським корпусом, більшість старос­тинських округів Лебединщини мають хороші результати. Кого і де будуть призивати : В Україні ще 3 березня оголосили повну мобілізацію. Загалом буде проведено 4 хвилі. Кого і де будуть призивати у першу Вишиванка моя, вишиванка...: Заходячи до оселі Ганни Іванівни та Миколи Костянтиновича Лапоногових, які проживають у Кам’яному, мимоволі затамовуєш подих. 102: що трапилось? з 6 по 12 квітня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 168 заяв та повідомлень громадян, з них 15 на момент реєстрації містили

Колодубський якраз нарізав «лікарську», коли в двері побутової кімнати зазирнув майстер Крутько:

— Що? Знову микитите? — суворо запитав він і занишпорив очима по столу.

— Та що Ви, Василю Федоровичу! За кого Ви нас маєте? — обурились ми. — Просто вирішили сьогодні пообідати домашніми харчами. Та й у їдальні черга...

— Знаю я вас! Дивіться мені, щоб ані-ні!

Мартиненко якраз наливав з термоса гарячий чай, коли до кімнати увійшов начальник діль­ниці Семенко.

— Що ви тут хімічите? — підозріло пробурчав він, взявши зі столу склянку з чаєм, і старанно її обнюхав. — Мабуть, знову намірилися?..

Колодубський нервово засовався:

— Їмо ми! Просто їмо! А це чай! Якщо не вірите — сьорбніть!

— Так усі кажуть. А потім за верстатом не встоять!

Ми якраз прибирали зі столу, коли до нас заскочив змінний інженер Кучерявський.

— Уже встигли! — впевнено заявив він, досвідченим оком оглядаючи стіл. — І корок заховали, конспіратори! Тишком-нишком!

— Нічого ми не встигли! І не ховали! — зірвався я.

І на підтвердження своїх слів негігієнічно хукнув йому в носа.

— Заїли! — скривився інженер. — Чим заїдали? Цибулею?

— То я позавчора їв!

Він ще раз скептично оглянув нас і вийшов. У приміщенні запанувала тягуча тиша. Колодубський кисло посміхнувся:

— Пристали, як реп’ях до холоші!

Мартиненко перестав длубатися в зубах:

— Одне у них на думці! Як утрьох, так, значить, з певною метою...

— Так уже повелося: втрьох — значить, микитують... — зітхнув я.

— А може?.. — невизначено запропонував Колодубський.

— А встигнемо? — засумнівався Мартиненко.

— Ще 40 хвилин залишилося! — запевнив я.

— Тоді біжи! — твердо сказав Колодубський і сягнув рукою до кишені.

Я побіг. Бо негарно обманювати чужі сподівання.

Павло СТОРОЖЕНКО.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар