Стрічка новин
Про природу тихим словом: Краса природи рід­но­го краю завжди нади­ха­ла на творчість пое­тів, пись­мен­ників, художни­ків. Учні 1 та 2 класів Ва­си­лівського ліцею зіб­ралися, Ще раз про озеро Лебедине: У Лебедині була добра традиція: їдуть жителі міста або його гості в бік Будилки на Харків чи Охтирку, обов’язково поглянуть Навчаємось дистанційно: Період вимушеного карантину, протягом якого працюють пе­дагоги та навчаються діти України та світу, – період змін, но­вов­ведень, перезавантаження Малий та середній бізнес серед лідерів в Україні по «карантинних» виплатах: Задля пом’якшення ситуації, спричиненої коронавірусом, Урядом передбачена виплата допомоги по частковому безробіттю на період карантину роботодавцям із числа Місяць тому у Телеграм запрацював бот "Дитина не сама": "Дитина не сама" - проект створений за ініціативи Радниці – уповноваженої Президента України з прав дитини, який впроваджується Офісом Президента Самурай: Проживав у нашому селі один дивний дідусь, якого боялася малеча. Чому? Діти й самі не знали. Можливо, тому, що він 4 липня – День Національної поліції України: Охороняє права і свободи громадян… Стоїть на сторожі громадського порядку… Забезпечує спокій і впевненість людини… Служить народу України… Можна ще У полі на Лебединщині знайшли авіаційну бомбу: 31 травня о 15:00 до Служби порятунку «101» надійшла інформація про знайдення предмету, схожого на боєприпас, у селі Червлене, що Роз’яснюємо ситуацію щодо ліків.: Якщо у вас є потреба в медикаментах, які ви не можете знайти у аптеках міста/селища/громади – ви можете звернутися: Зміна імені – популярна послуга юстиції: У 2021 році на теренах Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відділами державної реєстрації актів цивільного стану було зафіксовано

Йшла з магазину. Неочікувано поряд скрипнули гальма легковика, і він зупинився. Із салону виглянув молодий чоловік та запитав чемно,

чи не знаю я вулицю, яка йому потрібна. Я розповіла юнакові, як на неї проїхати. Він знову ж чемно подякував і тут же простягнув мені візитку-рекламу, в якій зазначалося його ім`я, номери телефонів і вказувалися речі, котрі він закуповує. Серед всього іншого значилося: нагороди років Другої світової війни, нагороди за працю. Ось так!

На жаль, я прочитала зміст візитівки, коли вже пилюка здійнялася за вишуканою іномаркою. Мені так захотілося розпитати молодого чоловіка, пильно дивившись йому в очі, куди ж він подіне ті нагороди: чи за кордон відправить, чи переплавить на цінний метал, чи… Та ще цікавило, за скільки ж він купить ті нагороди?

Згодом зателефонувала дітям, запитавши, чи не знають, часом, яка інформація «гуляє» в Інтернеті щодо купівлі-продажу нагород і ціни на них? «Купують за дуже низьку ціну», – одержала відповідь на своє запитання. А далі мені ж запитання від дітей: «Ви надумали продати найдорожчу сімейну реліквію? Це ж пам`ять!»

Та ні, ні в якому випадку я не мала наміру продавати пам`ять про свого батька. Це його нагороди. Ними відзначено його самовіддану працю на благо Вітчизни, на благо народу. Він все життя протрудився: спочатку комбайнером, збираючи дорідні врожаї на українських полях, згодом у держлісгоспі, займаючись переробкою деревини. Він був трудоголіком. Він був прикладом любові до праці, до життя, до людей. Пройшов нелегкий шлях, адже на його долю випали голодомор, сирітство (рано залишився без мами, а згодом і батька – забрала війна), фашистський концентраційний табір і остарбайтерство. А коли повернувся на рідну землю, спочатку поринув у хліборобську працю, а з часом – у робітничу. Він мав найкращі людські якості: доброту, самовідданість, чесність, доброзичливість, народну мудрість, а головне – працелюбність.

Наш батько і дідусь був прикладом і для дітей, і для онуків у всьому. Мої діти знали про ці нагороди, гордилися дідусем, вклонялися його пам`яті. Роблять це й сьогодні. Правнуки, коли приїжджають на гостину, теж відвідують місце останнього прихистку свого прадідуся, приносять квіти. А ось нагороди прадідуся я показала нещодавно, після того, як отой молодик із дорогої автівки запропонував мені їх продати. Ви б бачили, як світилися радістю і гордістю очі хлопців – моїх онуків. Вони розглядали орден, медалі, пам`ятні ювілейні знаки та все розпитували про кожну з них. І про свого прадідуся.

Думаю, що всі його нагороди залишаться й надалі нашою родинною реліквією і з покоління в покоління передаватиметься пам` ять про дідуся і прадідуся-працелюба. Його нагороди – це часточка нашої родинної історії життя. А історію хіба можна продавати? І я наказала своїм онукам берегти й історію, й пам`ять про своїх предків.

А на закінчення зазначу: до якого блюзнірства вдаються молоді люди, котрі вже народилися в нашій незалежній державі – продають історію. Запам`ятайте: без минулого немає майбутнього.

Віра Дмитренко,

ветеран педагогічної праці.

Коментарі  
0 #1 Баклан 12.09.2020, 11:19
Яка така ІСТОРІЯ? Грощі понад усе!
Цитата


Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар