Стрічка новин
Успiхи “MAYFLOWER”: Протягом декількох місяців 2020 року команда проєкту Представництва Європейського Союзу в Україні “Інформаційна підтримка мереж ЄС в Україні” працювала На одній із вулиць Лебедина російські авіабомби зруйнували 2 будинки та пошкодили ще з десяток: Російські льотчики скидали бомби на житлові будинки в Лебедині. Так, 9 березня на вулиці Труфанка поцілили одразу шість разів. Як Дебют: Сьогодні ми познайомимо вас з но­вим автором молодіжної сторінки Тетяною Головко. Вона навчалася у школі с.Підопригори, дякуючи вчительці Валентині Іванівні Уривки Лебединських розмов: Дві жінки інтелігентної зовнішності розмовляють на автовокзалі в Лебедині, чекаючи автобуса: – Ти в курсі, що сільських рад вже немає, а 31 липня – день працівників торгівлі: У житті продавчині Світ­ла­ни Дементєєнко її сьогод­ніш­ня професія, можна сказати, переважила медицину. Після за­кінчення медичного училища імені професора М.І.Ситенка, як З роси й води!: Кожен раз, коли я її згадую, бачу здалеку чи підходжу ближче, мене огортають особливі почуття любові й гордості. Я помічаю, Рятувальники закликають громадян дбати про пожежну безпеку в побуті: З початку року на Сумщині сталося 1100 пожеж, матеріальні збитки від яких склали понад близько 8 млн. грн. Як свідчить «Твоя енергонезалежність»: «СумигазЗбут» розпочав повертати залишки невикористаних коштів усім учасникам акції «Твоя енергонезалежність», яка тривала з жовтня 2019 по березень 2020 року. ...Школа з вікнами у сад: Вона завжди чекає своїх колишніх учнів, які літньої пори з радістю поспішають у її обійми. Пройдуться тінистою алеєю до її Ви – наша гордість!: Адміністрація та працівники  ДПТНЗ «Лебединське ВПУ лісового господарства»  від щирого серця вітають  студентку Юлію Голобородько та викладача української мови і

Скільки в Україні хороших людей: працьовитих, старанних, сумлінних, ввічливих, привітних, щирих, щедрих, відданих обраній справі. Та хіба можливо перерахувати найкращі слова, що характеризують наших співвітчизників?

Про багатьох із них наша газета вже видрукувала матеріали. На перспективу теж плануємо це робити, як все буде добре. А сьогоднішня наша розповідь про фельдшера кабінету невідкладної медичної допомоги амбулаторії загальної практики сімейної медицини м.Лебедина, що базується на території села Малий Вистороп, Олега Калюжного.                                                                                     

...Початок 70-х років минулого століття.  Село Рябушки. Мальовниче, бо обдароване природою, гомінке, бо люду тут багацько: всі працьовиті, сповнені мрій і бажань, аби воно розквітало, багатіло, розвивалося. Отож, саме в той час у молодій родині Калюжних – Івана Борисовича та Тетяни Єфремівни народився синочок Олег. Радості батьків не було меж. Вони вкладали у дитя всю свою любов, згодом ростили хлоп’ятко, турбуючись про затишок і створюючи всі блага для нього. Навчаючись у школі, Олег був цілеспрямованим хлопцем. До уроків – відповідально, до завдань батьків по домашньому господарству (а воно чимале) – сумлінно. Він, як і його ровесники, із задоволенням виконував будь-яку роботу, бо так на той час було заведено в селі.

Батьки сподівалися, що син обере якусь із сільськогосподарських спеціальностей, бо помічали його потяг до техніки. Поскільки Іван Борисович трудився механізатором, а Тетяна Єфремівна – обліковцем у тракторній бригаді №1 місцевого господарства «Колос», хлопчина, образно кажучи, частенько «пропадав» там, як зазначала його мама, виріс біля техніки. Бригадир Іван Семенович навчав його різним премудростям: дасть якусь запчастину – зранку розбери, а надвечір – збери. «Техніка – то хлопчаче діло», – зауважував дід Іван (так називав його Олег).

Однак юнак обрав для себе найгуманнішу професію – медика. З дитинства він плекав свою мрію піти в медицину. Ну, подобалася вона йому. Колись, пригадує Олег Іванович, йому лікував захворювання вуха лікар Василь Андрійович Кузьменко – чуйний, уважний, добрий. «І я таким стану», – вирішив юнак. Тож по закінченню 8 класів (на той час була інша система освіти) вступив до Лебединського медичного училища ім.проф. М.І.Ситенка. Успішно здобувши професію фельдшера, став набувати досвіду і заробляти так званий стаж для вступу до медичного університету.

У колективі стоматологічної поліклініки молодого спеціаліста прийняли добре. Працювалося йому з бажанням, з радістю, з приємністю в душі. А ось за університет довелося забути. Хіба могла проста сільська родина в лихі 90-ті оплатити те навчання? Звісно, ні. І Олег заробляв на власне прожиття сам. Коли почалися відомі реформи в медицині, його посаду в стоматології скоротили і запропонували іншу – фельдшера Маловисторопської сільської лікарської амбулаторії. Тож, з 1 серпня 1998 року Олег Калюжний став жителем чарівного села Малий Вистороп. І не лише жителем, а й рятівником людського здоров’я та життя і його мешканців, і довколишніх сіл.

Кожен день фельдшера був сповнений неабияких турбот: сільчани приходили на прийом, викликали додому. Траплялося, що й серед ночі підіймали, бо людині потрібна була негайна допомога: чи то раптовий серцевий напад, чи то кровотеча, чи різкий біль. І Олег Іванович ніколи не порушував клятви Гіппократа: завжди поспішав на допомогу людям. Не порахувати, скільком пацієнтам він врятував життя за три­дцять років медичної служби.

Останнім часом працювати стало краще, комфортніше. Відколи лікарську амбулаторію реформували у пункт невідкладної медичної допомоги АЗПСМ міста Лебедина, тут з’явилися чотири машини «швидкої» допомоги, ще три фельдшери, крім Олега Івановича, чотири водії, дві санітарки. Утворився колектив, робота налагодилася на черговий режим: зміну відпрацювала бригада, за нею вийшла інша. І так цілодобово. Словом, все цивілізовано.

Хоча всього було на медичному шляху Олега Івановича, однак ніколи не приходив відчай. Навіть тоді, коли рашисти окупували село і вісім днів «господарювали» в ньому. Сільчан не випускали з домівок, розбили і пограбували місцевий аграрний коледж, сільську раду, дещо забрали й з медпункту. Однак Олегу Івановичу разом з дружиною Оленою вдалося врятувати устаткування, медпрепарати й інше добро. Його вірна дружина Оленка була поряд і тоді, коли, ризикуючи життям, обоє «швидкою» допомогою доставляли хворих до міста, а звідти везли гуманітарку, коли надавали допомогу пораненим. Фельдшер Калюжний і в цей критичний момент знову залишався вірним клятві Гіппократа.

Сьогодні село поступово оговтується від страху, який принесли із собою окупанти. Олег Іванович виконує свою звичну роботу, надаючи медичну допомогу жителям Малого і Великого Висторопів, Гарбузівки, Залізничного, Ревок. А ще в нього є й інші заняття. Окрім того, що господарює в господі (в їхньому будинку від вибуху ракети, що пролунав поряд, посипалися вікна), клопочеться на городчику (весняний день рік годує). І ще одне приємне заняття є в чоловіка – зловити рибки для онучка – п’ятирічного Матвійка, якого привезуть на гостину до дідуся й бабусі донька й зять з обласного центру. Побільше Вам, Олеже Івановичу, таких приємних миттєвостей і неодмінно під мирним небом України. Хай збудеться ще не одна Ваша мрія! Та найголовніша – перемога.

Надія СОЛОДОВНИК.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар