Стрічка новин
Що воно горить?: Життя іде, залишаючи по собі гіркі й добрі спогади. Іноді перегортаєш їх, як аркуші у фотоальбомі, і посміхнешся, пригадавши якусь Вони ніколи не крокували на святкових парадах: З дитинства моє покоління звикло бачити на святкових парадах ветеранів – усміхнених і радісних, з букетами квітів, з тихим дзвоном 102: що трапилось? з 30 березня по 5 квітня 2020 року: 30 березня зі служби 102 надійшло повідомлення від 31–річного мешканця одного із населених пунктів Лебединщини про те, що з власної Велика втрата: На 99-ому році пішов із земного життя Олександр Васильович  Кутковий, один із останніх лебединців-учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні. Підопригори запрошують на фестиваль борщу: У селі Підопригори Лебединського району, де щороку проводився «Квартал Фест», у цьому році до Дня Незалежності України відбудеться Фестиваль борщу. Шахрайки «перевірили» 82-річного дідуся на коронавірус: Зловмисниці зайшли у будинок 82-річного дідуся, мотивуючи свій візит необхідністю нібито виміряти йому температуру. Спочатку розповідали про поширення Як працюватимуть пересувні відділення поштового зв’язку: Опрацювавши запит редакції тижневика «Будьмо разом» про надання інформації щодо роботи відділень поштового зв’язку Лебединської територіальної громади з 01 жовтня ...А радіо мовчить: Шановна редакціє газети «Будьмо разом»! Звертається до вас Раїса Никифорівна Туровець із Лебедина (вул.Квітнева,45). Мені вже 72 роки,  за все Євген КІРІЧЕНКО: «Життєва дорога повернула мене в сільське господарство»: Газету «Будьмо разом», яка є обласним виданням, читають тепер і в селі Кіндратівка Сумсько­го району, де знаходиться центральна садиба ТОВ Рішення, якого чекали: У зв’язку з тим, що урядом розширено та вдосконалено програму по частковому безробіттю, до центрів зайнятості останнім часом з цього

Якось завідувачка неврологічного відділення тоді ще Лебединської центральної районної лікарні Надія Летік, придивившись до роботи кожного колеги із очолюваного нею колективу, зазначила постовій  медичній сестрі Тетяні Фалько: «Я запримітила, що професія медика для Вас – не професія, а зміст життя» Так є й насправді.

І дійсно це так. Від самих перших днів навчання на фельдшерському відділенні Лебединського медичного училища імені професора М.І.Ситенка до сьогодення медицина стала змістом життя Тетяни Олексіївни Фалько. Вона й нині, коли вже осінь позолотила її роки і трішки зима притрусила скроні сріблом сивини, дякує своїй мамі, Лідії Іванівні, котра скерувала її у професію медика.

Дівчині по закінченню міської школи №6 мріялося бути педагогом – викладати російську мову та літературу, бо дуже любила класику – твори Пушкіна, Маяковського, Лермонтова, Чехова, Достоєвського й інших, знала чимало уривків з них, віршів. Ну, подобалося їй це! Однак і мама, й батько, Олексій Олексійович, побоялися відпускати доньку в далекі міста. Отож, випускниця Таня Смірнова подала документи до мед­училища. І жодного разу не пошкодувала про це. Коли почалися перші лекції, практичні заняття, дівчина іншими очима подивилася на медицину. Вона захопила її вповні. І по успішному закінченню навчального закладу молодий фельдшер відчула, наскільки відповідальна, благородна, точна справа, якою вона займається. Очоливши (за скеруванням колишнього головного лікаря Віктора Олександровича Приходька – голови екзаменаційної комісії) фельдшерсько-акушерський пункт у селі Великий Вистороп, вона опинилася віч-на-віч із проблемами, що спіткали сільчан, її пацієнтів. А їх на той час (у 80-ті роки) було більше, ніж півтори тисячі. Та молода фельдшерка не розгубилася: тим, хто приходив у ФАП, хто викликав її додому, вона мала не лише надати кваліфіковану медичну допомогу, а й подарувати частку своїх душі і серця, а ще теплоту, співчуття, розраду. Без цього хворий не одужає.

Різні траплялися ситуації зі здоров’ям висторопців. Бувало, що фельдшерку викликали до хворого серед ночі, бо терпіти до ранку була несила. Отож, о другій Тетяні Олексіївні довелося пішки долати трикілометрову віддаль через болота аж до Червоного хутора. Той виклик вона запам’ятала на все життя. Тієї ночі врятувала від серцевого нападу жінку. Добре, що чоловік фельдшерки, Сергій Ілліч, з розумінням ставився до професії дружини. Він супроводжував її на такі несподівані виклики, а вранці, навіть не відпочивавши, прямував на свою механізаторську роботу: збирати врожаї, перевозити вантажі.

Варто зазначити, що виклики часто траплялися в позаробочій час. І тоді, залишивши всі свої справи, маленьких дітей на чоловіка, бігла на поміч людям. Саме у Великому Висторопі Тетяна Олексіївна пройшла за п’ять років неабиякий гарт. Застосовуючи набуті знання в училищі  й поглиблюючи їх самоосвітою, вона врятувала життя і зберегла здоров’я багатьох сільчан із самого Висторопа, а ще довколишніх сіл Гатка, Переліски, Червоний хутір.

І сьогодні, коли вже злинули десятки років, їхні жителі, випадково зустрівши Тетяну Олексіївну, дякують їй за медичну допомогу, лагідно називаючи її Танюша. Як і численні пацієнти неврологічного відділення центральної районної лікарні, якому вона віддала двадцять п’ять років.

Тут були свої особливості роботи, але й цей напрямок у медицині вдався їй успішно. Кожен раз, ідучи зі зміни, вона прокручувала в пам’яті ситуації з тим чи іншим хворим (а серед них були дуже важкі), переживала за них. Їй завжди хотілося неодмінно й допомогти людині ліками, й підбадьорити добрим словом, чарівною усмішкою. А скільки довелося пронести через душу екстремальних ситуацій, коли людина знаходиться на межі життя і смерті, а ти, як медик, одна у відділенні у нічну зміну (траплялося й таке!). В такі моменти медсестра Таня володіла собою, не губилася, викликала на поміч чергового лікаря і бігла рятувати пацієнта. Коли це вдавалося, радість огортала душу, коли ні – довго в ній поселялися тривога, біль і жаль. Бувало, що Тетяну Олексіївну кликали й в інші відділення, аби ввела ліки у вену, бо починаюча медсестра губилася в такі моменти. У свій час вона багато чому навчилася у досвідчених лікарів – Галини Петрівни Савченко, Марії Володимирівни Волкової, Юрія Олексійовича Величка, Надії Іванівни Летік, а з часом сама вчила молодь.У молоді роки, коли тільки-но починала практикувати в медицині, її часто охоплювало бажання вивчитися на лікаря-невропатолога, однак сім’я, маленькі дітки – Сергійко, Оленка переважили ті бажання. Словом, не було можливості.

Непомітно пролетіли роки, Якось Тетяна Олексіївна відчула, що не слухаються її пальці, боязнь охопила, що в будь-який момент не справиться із завданням допомогти хворому. І тоді вирішила уступити місце молодим – пішла на заслужений відпочинок.

Та це не для неї. Отой неспокій за людське здоров’я, ота відданість улюбленій справі, що стала змістом життя, не давали їй спокою. Тож вона, іноді пересилюючи власний біль, і сьогодні поспішає людям на допомогу: комусь дасть уколи, іншим порадить, які лікарські препарати прийняти, аби зняти біль, якщо потрібно, й перев’язку зробить. Словом, не дивлячись на роки, які швидко нанизуються  на життєвий разочок, Тетяна Олексіївна Фалько продовжує високо нести благородну місію медика. Бо інакше не може. Адже медицина для неї – не просто професія, а зміст життя.

Надія НЕСТЕРЕНКО, Олександра Снаткіна, м.Лебедин.

Додати коментар