Стрічка новин
102: що трапилось? з 21 по 27 вересня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 127 заяв та повідомлень громадян, з них 8 на момент реєстрації містили Як це було: Хокей. ХК «Лебедин» - «Бобри» м.Суми 2012 рік: Процес декларування стає простіше!: Процес відкриття нового бізнесу стає простіше. Для надання декларації відповідності матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки Гімн Лебедина у виконанні вокального ансамблю "Оберіг" м.Суми на фестивалі в с Підопригори: Увага! Шахраї!: Правоохоронці застерігають громадян від необачних угод купівлі-продажу товарів через Інтернет. Спроба продати швейцарський годинник через мережу Інтернет "Зелених коридорів" для евакуації населення у Сумській області 14 березня не буде, - ОВА: "Сумщина! 14 березня 2022 "зелених коридорів" в області не буде. Жоден з маршрутів станом на сьогодні не погоджено. Евакуація мирних громадян Поліція Сумщини нагадує громадянам про небезпеку замінованих територій: Надзвичайну небезпеку для життя і здоров’я громадян несуть протипіхотні та протитанкові міни, якими росіяни, не жалкуючи, замінували українську землю. Правоохоронці Вогнеборці ліквідували загоряння господарчої споруди: 20 березня о 19:00, на лінію екстреного виклику 101, надійшло повідомлення про загоряння господарчої споруди по вул. Ювілейна в с. Передноворічне свято – казка: Любительський клуб «Надвечір’я» при міському відділі культури – це місце, де живе чарівна казка творчості, фантазії, майстерності, таланту, любові до Що на Лебединщині?: Станом на 9:00 21.04.2020р. на самоізоляції під медичним наглядом лікарів знаходяться 27 осіб, прибулих з-за кордону. З них 17 у

Село Гринцеве – центр однойменної сільської ради, до складу якої входять Дмитрівка, Дружне, Підсулля, Протопопівщина, Миронівщина, Клю­чинівка, Яснопілля (колишня Комісарівка), Гамаліївка.

Гринцеве розташоване в північно-західній частині Лебединського району в зоні лісостепу, в басейні річок Сула і Грунь, на висоті 160 м над рівнем моря. Відстань від села до Лебедина 35 км., до обласного центру м. Суми – 45 км. Межує із Недригайлівським та Білопільським ра­йо­нами.

Засноване село в 1624 р. переселенцями з Правобережної України. В матеріалах історії колонізації і побуту Харківської губернії згадується, що у 1890 р. у Гринцевому проживало 766 осіб. У селі, на височині, саме над ставком, стояли панські маєтки, а на другому боці ставу ріс красивий садок, який належав пану. Назва села походить від імені пана Гринца, якому належав сад. Після революції маєток був зруйнований.

У 1720 р. в с. Гринцеве була побудована Покровська церква (точна дата будівництва невідома), в якій, за даними архієпископа Філарета (1805-1866 рр.), у 1730 р. нараховувалось 374 прихожани. За сприяння поміщика підполковника Романова в 1837 р. в селі побудовано новий дерев’яний Покровський храм, у якому в 1850 р. було 528 прихожан, а на початку XX ст. – більше 1800.

До парафії церкви входили навколишні хутори Ополонівка, Протопопівщина, Ключинівка, Гамаліївка, Мирне.

Згідно з адміністративним поділом у 1708р. населений пункт входив до Сумського полку, що підпорядковувався Київській губернії, з 1727 р. – Бєлгородській, у 1765р. село – складова Слобідсько-Української губернії, з 1780р. – Недригайлівського повіту Харківського намісництва. Після реформи 1796р. село Гринцеве входило до складу Межиріцького комісарства  Сумської провінції, а з 1802 р. – до Межиріцької волості Лебединського повіту другої Слобідсько-Української губернії, з 1835 р. – Харківської.

Села Гамаліївка, Гринцеве, Дмитрівка, Дружне, Ключинівка, Миронівщина, Мирне, Протопопівщина, Яснопілля належали Олександру Олександровичу Тимченку-Рубану, який був племінником братів Тимченків-Рубанів.

У 1926 р. село – центр Гринцівської сільської ради Штепівського району Сумської округи. У селі налічувалось 82 господарства з населенням 492 особи.

Крім того, його складовою були села Ополонівка (679 осіб), Ключинівка (398 осіб), Миронівщина (367 осіб) та хутори Бесарабка (111 осіб), Ленін (Карлівка) (399 осіб), Протопопівка (239 осіб).

Поряд із селом вихідцями із навколишніх сіл утворено хутір Ополонівку (нинішня назва – Гринцеве). Він розташований у невеликій круглій низині, що нагадує ополоник (велика дерев’яна ложка для розливання страви в миски). Від цього і пішла назва Ополонівка. Жителі села Гринцевого (старого) переселялися із яру в село Ополонівку. У 1972 р. обидва населених пункти були об’єднані в один – Гринцеве.

У «Перечне храмов Харьковской Епархии на 1917 год» у селі Гринцеве значиться Покровська кам’яна церква, побудована в 1911 р. прихожанами, (архітектор В.Х. Нємкін). Покровська церква була закрита комуністичними активістами невдовзі після 1917 р., а у 1933 р. храм був розібраний. Із будівельного матеріалу церкви зведено споруду районного комітету комуністичної партії в селі Штепівці (нинішнє приміщення школи-інтернату).

Перші відомості про школу села Гринцевого датуються 1902 р. Церковно-парафіяльна школа містилася між будинками попа й дяка. Батюшка, Маслов Степан, читав закон Божий. Згодом школа розмістилась у дерев’яному будинку з залізною покрівлею, розміром 9 м на 8 м. Учителем був Біляєв Максим (по батькові ніхто не пам’ятає). Учитель російською мовою викладав читання, граматику, чистописання й арифметику в одній кімнаті для 1-3-х класів.

У 1924 р. в будинку колишнього земле­власника Стецюри Никифора Григоровича відкрита Ополонівська початкова школа. Вчителював у ній інвалід першої світової війни Шкурко Іван Єлисейович. З 1933 р. школа стала семирічною. Першим директором був Бережний Павло Давидович.

У 1939 р. з цегли церкви побудовано нове приміщення середньої школи. Директором школи був Кукс Іван Єфремович, згодом – Павлюченко Микола Мусійович.

У 1932 р. на території сільської ради було створено чотири колгоспи, які в 1951 р. об’єднались в один колгосп ім. Енгельса, що діяв до 1998 р. і був мільйонером. Першим головою об’єднаного колгоспу був Гуйва Михайло Олександрович, нагороджений  за сумлінну працю орденом Леніна та орденом Трудового Червоного Прапора. Всього нагороджено орденами і медалями 16 працівників колгоспу.

У роки війни село Ополонівка (Гринцеве) відоме тим, що в жовтні 1941 р. 175-й гвардійський мотострілецький полк під командуванням підполковника П.В. Новікова розгромив два ворожих батальйони 149-го піхотного полку і захопив багаті трофеї.

442 мешканці сільської ради билися на фронтах Другої світової війни, з них нагороджено орденами і медалями 158 воїнів, 284 – загинули.

У центрі села Гринцеве в 1970 р. був споруджений величний монумент на честь односельців,  які полягли на фронтах війни. Крім того, в селах Дмитрівка 07.11.1959р. та Гринцеве 05.12.1968 р. було встановлено на братських могилах пам’ятники загиблим радянським воїнам.

Із землями Гринцівської сільської ради межує заповідник «Михайлівська цілина».

Багато чого будувалося на Гринцівсько-Ополонівській землі при талановитому організаторі М.О. Гуйві. Крім нього, добрими господарями були  М.Т. Козлов та І.В. Вакула.

Уродженці села ставали інженерами, вченими, поетами, орденоносцями.

Колгоспники вчаться на комбайнерів та трактористів: у Штепівці – Павлюченко Василь, Ярошенки Василь та Іван, Стоцький Іван; у Михайлівці – Іван і Микола Сердюки, Микола Шаронов і Федір Парієнко. Це вони та їхні колеги через деякий час будуть налагоджувати технічну базу високих урожаїв у колгоспі, який з весни 1963р. змінив назву на ім. Енгельса.

Кінець 1960-х рр. був багатим на вливання в ряди трудового колективу нових талановитих організаторів колгоспного виробництва: Б.А. Кравцова, О.Д. Коркішко, М.В. Антипова, П.Т. Коротича, Г.М. Долі, В.М. Ламанова та інших. Розпочав роботу цегельний завод (директор Парієнко А.М.). Званням «Почесний колгоспник» нагороджують передовиків (Анастасію Ворожко, Катерину Гузь, Ганну Ярош, Наталю Білогубець, Марію Павленко, Михайла Гуйву, Миколу Яркового та Миколу Долю). А.М. Парієнка та М.В. Родю направляють на Закарпаття наймати людей на сезонні роботи, бо із заяв-прохань видно, що люди із села їдуть. І це незважаючи на те, що у 1970 р. тільки на різні види допомоги (худоба, корми, позика, оплата навчання та будматеріали) розглянуто і головним чином задоволено до 300 заяв, а ще ж стільки отримали грошове заохочення по 20-50 крб. Розширювалися селянські присадибні ділянки. В 1971р. були укладені угоди на будівництво дороги з твердим покриттям (5 км по 3 крб. кв. м), приміщення пошти (1 300 крб.), складу міндобрив (2 500 крб.), шкільної майстерні (3 500 крб.), зерносховища (4 500 крб.), ставка біля с. Підсулля (9 000 крб.). Для цегельного заводу ставиться завдання виготовляти 1 мільйон штук цегли за сезон. На заводі працювало 25 штатних працівників з оплатою 16 крб. за тисячу штук та заохоченням зерном у подвійному розмірі на зароблений карбованець.

 На січневих 1976 р. загальних зборах ставиться завдання закінчити будівництво свинокомплексу, запустити консервний завод, добудувати адміністративне приміщення і конвеєр на цегельному заводі, розпочати будівництво майстерні у с. Ключинівка, дороги до с. Дмитрівка через с. Ленінське; отримати вал зерна 76 105 ц та виростити буряків – 184 150 ц.

У Гринцевому нараховувалося більш ніж 120 дворів, близько 1 тисячі жителів. Діяли ферма, тракторна бригада, комори, автогараж, сільпо, сільрада, школа, пошта, фельдшерський пункт. З 1977 до 1985 рр. працював консервний завод (огірки, помідори, яблучний сік і вино), у сезон було зайнято на ньому до 30 осіб.

Планувалося побудувати виїзд на трасу Суми-Київ. У реальності ж проклали асфальт до Дмитрівки, Штепівки, Миронівщини, Ключинівки, Протопопівщини, Катеринівки, Ленінського, до ферми у Дружньому.

Перелік голів колгоспу ім. Енгельса з моменту заснування до ліквідації: Гуйва М.О., Козлов М.Т., Ворожко В.Т., Ламанов В.М., Нестеренко В.П., Вакула І.В, Гриценко Г.І., Кохтенко О.І.

У 1978 р. в Гринцевому введена в дію середня школа на 500 учнів, у школі  працювало більше 30 вчителів.  З 2017р. кате­ринівські діти їздили до школи в Гринцеве.

У багатьох новобудовах села видно «почерк» М.О. Гуйви. Був збудований цегельний завод. Буду­вали також ферми, гаражі, зерносклади, шко­лу, бу­динок куль­ту­ри інші гос­подарські об’єк­ти.

Був посаджений колгоспний сад. Побудували плодоконсер­вний завод, сит­ро­цех. Бага­то Михайло Олександрович працював над під­­­­вищенням еко­­номічних по­каз­ників. Старав­ся завжди використовувати досвід передовиків виробництва інших господарств України.

В середині 1970-х р. в селі побудували Будинок культури на 250 місць, консервний завод, поливні «фрегати», комфортні ангари для автомобілістів і багато чого іншого. Будувалися також асфальтовані дороги, облаштовувалися дитсадки, школи тощо. І вся ця інфраструктура трималася за рахунок колгоспу-мільйонера. Якщо говорити про тваринництво, Ополонівка мала 1200 голів великої рогатої худоби, Ленінське – 600, Дмитрівка – 800, Гринцеве – 450 та 4,5 тис. свиней. Господарство мало також один з найбільших став­ків в області, який згодом перейшов до держави (з 1974 р.).

Як бачимо, темпи розвитку села весь час зростали. Надія на краще, що поселилася в душах людей, – ось рушійна сила, яка давала людям натхнення працювати, дбаючи про розвиток господарства і свої родини.

Свято-Покровський храм у Гринцевому, відновлений завдяки зусиллям М.О.Штукіна,  2017 р.

Стара школа у Гринцевому.

Вакула І.В., 2009р.

М.О. Гуйва (1920-1986).

 

З книги Володимира Підлісного

«Штепівка та навколишні хутори і села.

Долі людей та поселень». 2019р.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар