Стрічка новин
Наш дитсадок - один iз кращих!: За вісім років роботи, після відновлення у Межирічі дитячого садочка «Берізка», з нього випустилось 76 дошкільнят. Станом на 18 вересня 2020 року на Сумщині 2807 випадків захворювання на коронавірусну інфекцію: За минулу добу Covid-19 підтвердили у 83 осіб (Суми - 56, Шостка - 1, Конотоп - 2, Ромни - 2, LOVE UKRAINE: «Любіть Україну» – читаємо й пригадуємо відомий вірш Володимира Сосюри. «Love Ukraine» – читаємо й пригадуємо урочисту й водночас дуже 102: що трапилось? з 10 по 16 серпня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 96 заяв та повідомлень громадян, з них 7 на момент реєстрації містили Була така Лебединська геологічна партія глибокого буріння: Повертаючись у далекі 60-ті роки минулого століття, лебединці старшого покоління, певно, пам’ятають, що у нашому місті заснували тоді таку організацію, 102: що трапилось? з 21 по 27 грудня  2020 р.: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 90 заяв та повідомлень громадян, з них 7 на момент реєстрації містили Дві пожежі у Лебедині: 12 квітня о 13:09, до Служби порятунку 101, надійшло повідомлення про загоряння господарчої споруди по вул. Фабрична в м. Лебедин. А ви чули? Бачили? Читали?: Сумщина залишається «червоною». Станом на 12 квітня Сумська область залишається у «червоній» зоні, натомість Закарпатська область, яка була «червоною», наразі Педагогічна стежина довжиною в століття: Саме так. А починалася вона десь у 20-х роках минулого століття, коли молода радянська країна (як кажуть, з пісні слова Забруднюють і луг, і річку: В Лебедині не один десяток років працює психо­неврологічний диспансер. З парадного входу – красива, доглянута територія. Але жителі прилеглих вулиць

«Тимур і його команда»,- на подвір’ї садиби моїх покійних батьків проз­вучала назва улюбленого оповідання дітей шкільного віку 60-70-років із вуст відомого в місті Олександра Утки:

він і був у ролі Тимура, а його молодший рідний брат Микола представляв Тимурову команду. Звичайно, у мене, як у  людини, закоханої  в літературне слово, відразу пронеслись у пам’яті й інші дитячі твори Аркадія Гайдара: «Голубая чашка», «Мальчиш-Кибальчиш», «Маруся», незабутні однойменні герої оповідання «Чук і Гек», які я у свій час любила переказувати близько до тексту, вболіваючи за зміст прочитаного і всі зимові пригоди Чука з Геком. І що ж це за команда з’явилася у нашому дворі? Відбувся лише один мій телефонний дзвінок до колеги по педагогічній справі Зінаїди Озерної, і розпочалася скоропальна робота з проведення операції «Зайве дерево», Буває так, що одне недоречно посаджене дерево заважає розвиватися іншому, яке приносить своїми щедрими плодами  радість господарям. Так трапилося з нашою яблунькою білого наливу, урожаю якого так і не діждався наш дорогий татусь від подарованого йому деревця колишнім другом. А інші дерева простягли свої віти, перекриваючи місце для росту яблуньки, яка вже хилиться одним боком до сонячного світла. Тож і звернулася я до зятя Зінаїди Семенівни, знаючи про те, що він уміє працювати з пилкою і сокирою. Та ще й тісна його дружба з братом Миколою відома у місті як столярний творчий тандем. Після двогодинної роботи у нашому садку по спилюванню зайвого дерева і розмови з Олександром під час поїздки до нашого Зеленого Гаю я зробила висновок про двох  братів Уток, працелюбних, ввічливих, порядних, скромних, людяних та ще й таких, які вміють дружити з гумором, що й характеризує їх дотепними, обізнаними в історії, культурі. Оскільки я тісніше  контактувала з Олександром, то й більше дізналася про багатство його захоплень, взагалі про його минуле і сьогодення.

Олександр – середній син у сім’ї, найстарший брат – Ігор, наймолодший – Микола. Три сини – три соколи, три помічники, три пари надійних плечей. Народження кожного з них приносило радість у сім’ю Григорія Васильовича та Зої Вікторівни. Народився Саша в Латвії, де на той час жила родина Утки, що в майбутньому позитивно вплинуло на знання іноземних мов, зокрема, ґрунтовних знань німецької, корені якої тісно пов’язані з латвійською. Лебединські вчителі німецької мови Людмила Костомарова (школа №5) і Олексій Мозговий (школа №6) помітили здібності та вже набуті знання і націлювали його на поглиблення знань з цього предмета. Коли хлопчикові виповнилося два роки, сім’я перебралася до Лебедина, де живе і донині: сини – окремими сім’ями, а мама – в хаті, збудованій  батьком, який не встиг порадіти за онуків та синів, попрощалися з ним 25 років тому. Навчався Олександр у міській школі №5, а в старших класах – у шостій. Основним улюбленим заняттям учня в шкільні роки був  спорт, зокрема, біг на великі дистанції, участь у марафоні, про що згадує у своїй книзі «Спортивні зірки Лебединщини» відомий на Лебединщині вчитель фізкультури і тренер Іван Радченко, який тепер підтримує дружні зв’язки з Олександром, бо, крім спорту, у них є спільне хобі – творити красу із дерева. Із вдячністю згадує Олександр Григорович колишнього вчителя фізкультури Валерія Плещова, який безпосередньо готував свого вихованця до участі у спортивних змаганнях. Спортивні навички і любов до фізкультури знадобилися абітурієнту Олександрі Утці при вступі до вищих навчальних закладів – Сумських аграрного та педагогічного інститутів. Вчасно відслужив Олександр у лавах колишньої Радянської Армії, виконуючи обов’язки медичного працівника після закінчення медичних  курсів у Котовську.

Опісля все його життя пов’язане з інстру­ментами столяра, якими він вправно, з любов’ю і творчим підходом реставрує, будує, створює. До 2009 року місцем трудової діяльності Олександра було товариство «Суми-реставрація». Постійне удосконалення вмінь у даному напрямку сприяло виготовленню довершених виробів творця по дереву – це кімнатні меблі, будівлі різного плану, церкви. Так, він реставрував зовнішній фасад церкви у с. Семенівка Липоводолинського району, а найпершою його роботою з відновлення священних місць є церква у с. Ворожба.

Сім’янин Олександр Утка – саме той, кого можна поставити за приклад. Його любов до дружини Людмили виявляється у повсякденній турботі, підтримці, вболіванні за її успіхи у педагогічній діяльності, розумінні складностей і відповідальності в її професії. В стосунках між чоловіком і дружиною сім’ї Уток панує безперечна гармонія. Батько Олександр – також люблячий, турботливий – знаходить вчасно слова підтримки і поради для дочки Наталіі, яка навчається у польській вищій школі підприємництва і адміністрації у м. Любліні, і для сина Валентина, який є студентом Львівського національного університету ім. Данила Галицького. Діти Олександра і Наталії завжди радували своїми успіхами батьків, то ж є підстава і батькам пишатися власними дітьми.

Широкий спектр захоплень Олександра Григоровича сприяє постійному розвитку його ерудиції, обізнаності в різних галузях. Він надзвичайно закоханий у подорожі Україною, його цікавлять історія, географія рідного краю, його мандри найчастіше відбуваються з другом-велосипедом чи скутером, з допомогою яких може добратися у лісові хащі чи якийсь запущений куточок в оточенні чудової природи, де він може зупинитися і просто милуватися оточуючою красою. Саша – відмінний грибник, здається, що до нього в кошик гриби самі поспішають. То ж на кожне сімейне свято сім’я Утки має на столі грибну смакоту. Також лісові ягоди не заховаються від нього, їх цілющі якості потрапляють теж до сімейного льоху. А що вже виноградар Олександр, то й описати важко! Чимало сортів має господар виноградника на власному подвір’ї, прикрашеному гронами стиглих плодів. А коли Саша потрапляє до компанії рідних і друзів, то також спостерігається різнобічність його захоплень і умінь: він співає разом з друзями, дивує присутніх грою на гітарі і баяні. Маючи золоті руки, Олександр сам збудував власний дім, звів його від фундамента до даху, облаштував власними неповторними меблями. Більше 20 років тому взяв до рук столярний інструмент, роботі з яким  віддає сповна не тільки час, а й уміння та добре серце, приходячи на допомогу звичайним людям, часто безоплатну, беручи до уваги низьке матеріальне забезпечення замовників. Особливо любить Саша підтримати людей похилого віку, поспівчувати, розрадити, зрозуміти їхні проблеми. Тож пощастило і мені скористатися добрими намірами та працелюбністю Олександра Григоровича, переконатися в тому, що живемо серед розумних, вихованих людей нинішнього покоління. Нехай же і сам умілець частіше сприймає слова подяки від тих, кому допоміг, як вищу нагороду за свою щирість. Нехай у кожній сім’ї буде такий чоловік і батько, який сповна виконуватиме роль глави, а вся родина поважатиме його за це і високо цінуватиме.

Катерина Кобиліна,

позаштатний автор

тижневика «Будьмо разом».

тижневика «Будьмо разом».

Додати коментар