Стрічка новин
Зміст її життя: На порозі кабінетів ультразвукової діагностики (і районної лікарні, і приватного) пацієнтів зустрічає привітна, з веселковою посмішкою, миловидна, тендітна лікарка. Ліквідувавши загоряння сараю вогнеборці врятували від знищенні 2 господарчі споруди та житловий будинок: 22 листопада о 04:45, на лінію екстреного виклику 101, надійшло повідомлення про загоряння господарчої споруди по вул. Миру в м. КП «Водоканал»: Трудівники КП «Водоканал» працюють в надзвичайно складних умовах: за будь-якої погоди, у вихідні дні їм доводиться займатися ремонтом, відновленням водопровідної Лебединських освітян зустрічала Чернігівщина: Другого жовтня, із самого ранку і протягом усього дня, сонце аж сміється. Здається, сама природа раділа нашому професійному святу – У Сумській РДА новий очільник: Голова облдержадміністрації Василь ХОМА представив активу укрупненого Сумського району голову районної державної адміністрації Руслана СІРЕНКА. Шановні працівники та ветерани ТОВ «Укртранспневматика»!: Сердечно вітаємо вас із професійним святом –  Днем машинобудівника! Кара божа: Село, що розкинулось на узліссі, ніби дрімало під дією літньої спеки. Собаки і ті перестали гавкати, ліниво виглядаючи з будок. Станом 1 жовтня 2020 року на Сумщині 4435 випадків захворювання на коронавірусну інфекцію: За минулу добу Covid-19 підтвердили у 212 осіб (Суми - 153, Шостка - 7, Конотоп - 1, Ромни Світлана Стеблянко: «У новорічну ніч все задумане здійсниться»: Ця жінка під час спілкування випромінює якусь загадковість, непідробну симпатію: і в тому, як веде бесіду, як уміє слухати і Є перший кандидат на посаду голови Лебединської ОТГ: Учора, 16 вересня, Лебединська міська територіальна виборча комісія зареєструвала першого кандидата на посаду голови Лебединської міської ОТГ.

Ця  чарівна жінка йде  по життю  гідно і з любов’ю – до своєї  родини, рідного села, до книги, поезії, до всієї України. Довгі й щасливі 50 років Людмила Глуходєд із села Рябушки віддала улюбленій  професії  бібліотекаря.

Передалося це від мами – шанованої в усьому селі  Ольги Григорівни Клюшник (на жаль, вона вже відійшла за межу Вічності). Як не дивно, її трудовий бібліотечний стаж теж складає, як і в доньки, 50 років. Це ж треба – сто років на двох з книгою, читачами, учнями місцевої школи, які залюбки бігали в сільську бібліотеку за знаннями, емоціями від цікавих зустрічей!

Сьогодні Людмила Глуходєд, з погляду на  пенсійний вік, вже передала сільську  книгозбірню в надійні руки, але там її завжди чекають, бо поспілкуватися з нею – одне задоволення, як і читати її власні вірші.

– Людмило Григорівно, село Рябушки, напевне, дійсно надихає на творчість?

Воно таке красиве, особливо навесні, коли квітне  бузок. У Вас  там  є  свої улюблені куточки?

– Так, я люблю свою малу батьківщину, своє село, де кожна стежина знайома до болю. Заквітчані луки, річка Вільшанка і старезний густий ліс, що завжди зустрічає  як давнього друга. Усе це надихає на нові поетичні рядки.

– Я згадала про бузок, а які квіти Ви любите, вирощуєте вдома?

– Дуже люблю чорнобривці, мальви, піони, матіолу, хризантеми. Все це росте у мене вдома.

– Думаю, Людмилочка Клюшник була успішною ученицею і мріяла стати вчителем. Я не помилилась?

– Так. Моя мрія здійснилася. Після закінчення Сумського державного педагогічного інституту ім.А.С.Макаренка я деякий час працювала вчителем української мови та літератури, але доля згодом привела до обласної дитячої бібліотеки імені М.Островського, де мене зустрів чудовий колектив.

– І  що, любов до книги  перемогла? Чи це все-таки мамина порада – стати бібліотекарем?

– Так. Це і мамина порада, і любов до книги з дитинства, коли ще тато (нині, на жаль, покійний) Григорій Іванович читав мені казки. Мене завжди оточував чарівний світ книги.

– А які книги Ви читали в дитинстві? Мабуть, якісь запам’яталися?

– Читала змалку і читаю все життя, бо не уявляю себе без книги: вона – найкращий друг і порадник. Дуже люблю Лесю Українку. Моє життєве кредо – боротьба, що стала для мене головним принципом. Люблю історичні книги, публіцистику, зарубіжну літературу. Улюблена поетеса – Ліна Костенко

– Ви дуже схожі зі своєю мамою – і зовні, і характером, і шанобливим ставленням до людей. Чому вчила Вас мама і чому вчили Ви своїх дітей? Вони продовжили Вашу сімейну династію?

– Мама вчила поважати працю і шанувати людей, ставитися до них так, як до себе, жити з любов’ю і добром, бо в житті добро завжди перемагає зло. Ми з чоловіком також виховували своїх дітей у дусі патріотизму, шанобливого ставлення до оточуючих. Дочка Юлія – за фахом учитель, працює із задоволенням, син – далекобійник.

Онучка  продовжує наслідувати мене в поезії: вона неодноразово брала участь у конкурсах читців та авторських творів, є переможцем Всеукраїнського конкурсу «Лавина талантів» у м.Києві, а маленькі онучки Настюша та Артем ходять до дитсадка і чекають на приїзд бабусі до них у Суми.

– І жіноча доля у Вас склалася щасливо?

– З чоловіком ми зустрілися 36 років тому в Сумах, він тоді працював на заводі імені Фрунзе. Згодом, за сімейними обставинами, переїхали жити в Рябушки до батьків. Жінці в селі роботи вистачає, але Сергій завжди допомагав мені по господарству. І зараз більшу частину роботи бере на себе. Він ще й гарний кулінар.

– У Вашій трудовій  книжці є запис про роботу в обласній дитячій бібліотеці ім.М.Островського. Ви хоча б іноді зараз буваєте там?

– Це був найкращий період у моєму житті. Майже десять років спілкування  із найдопитливішими, найкмітливішими і найрозумнішими дітьми. А ще там був прекрасний, креативний, високоінтелектуальний колектив бібліотечних працівників, більшість із яких продовжують працювати, навіть перебуваючи на пенсії. Звичайно, я з ними часто зустрічаюсь – і тоді, коли неодноразово представляла свого читача-переможця «Лідера читання» на обласний конкурс, і нині, коли вже не працюю.

– Не можна випустити ще одну сторінку з Вашої трудової  біографії. Ви протягом 15 років працювали директором Рябушківського будинку культури. Ця робота була Вам до душі?

– Так. Це був особливий період у моїй трудовій біографії. Працюючи директором і бібліотекарем за сумісництвом, я намагалася робити все для того, щоб не згасав вогник культури – в нашому селі проводилося багато цікавих заходів. У 2004 р. заснували народний вокальний ансамбль «Червона калина», який і зараз радує своїми виступами глядачів. У цьому велика заслуга художнього керівника Олександра Шульги. Це були незабутні 90-і роки, сотні присутніх на дискотеках та вечорах відпочинку,з молоддю було легко і приємно працювати.Саме в той період почала писати вірші.

– І поезія стала одним із Ваших серйозних захоплень? До цього, можливо, щось підштовхнуло?

– В деякій мірі так. Саме тоді я почала писати сценарії для різних заходів і, в основному, вір­шованими рядками. Поезія для мене – це по­чуття, яке захоплює з середини, це – свято душі.

– Які теми, оспівані Вами у віршах, найбільше до душі? Чи маєте намір випустити поетичну збірку?

– Звичайно ж. А теми… Це  всеосяжна любов до рідної землі, до України, які червоною ниткою проходять через всю мою творчість. Вірші, присвячені матері, жінці, темі війни, нинішнім захисникам на сході України, вірші до різних знаменних дат, ювілеїв. Онукам склала «Віршовану абетку». Маю намір випустити збірку «Душі  криниця».

– Чия допомога і настанови Вам дуже допомогли в цьому?

– Я вклоняюся до ніг своєму вчителеві і наставнику Миколі Прокоповичу Корсуну, який протягом багатьох років допомагав мені як читцю працювати над дикцією, давав мудрі поради, був наставником і керівником.

– Що значить для Вас дружба? І чого б Ви не пробачили подрузі?

– У мене дуже багато друзів ще зі студентських років, колег по роботі в м.Суми і на Лебединщині, які часто спілкуються зі мною, однокласників. Серед них – найкраща подруга Надія Донець, моя однокласниця, я їй першій презентую свої вірші. Дуже ціную дружбу, взаємоповагу, довіру. А подрузі пробачила б усе.

– Ви любите готувати, радієте гостям? Ваша улюблена сімейна страва?

– Так. Ми з чоловіком любимо готувати і завжди раді гостям. Наші улюблені сімейні страви – налисники, сирники, деруни, вареники, домашні пельмені, шашлик. Він сам, допомагаючи мені, й хліб пече. Дуже смачний виходить. Діти й онуки дуже люблять заварні еклери, рулети, тістечка.

– Ви – чудова, турботлива мама і бабуся. Чи бачите своє продовження в онуках?

– Дякую, чути це мені приємно. Я дуже люблю своїх онуків і впевнена, що вони продовжать мою справу, знайдуть себе в поезії, музиці, мистецтві. А ще – продовжать служити людям.

– Багато Вашого часу забирає громадська робота? Що приносить найбільше задоволення?

– Раніше, коли ще працювала, кожна хвилина була зайнята, але наразі більше часу приділяю господарству, у вільний час читаю і пишу вірші. Найбільше задоволення приносить живе спілкування з людьми, хочу бути корисною суспільству. Тому коли запрошують на якісь творчі зустрічі, зібрання, не відмовляюся. Я є учасницею культурно-мистецького об’єднання «Таланти Лебединщини», що працює при Лебединському міському будинку культури.

– Зараз спекотне літо. А яку пору року Ви найбільше чекаєте і чому?

– Найбільше люблю весну, та хто ж її не любить?

Знов весна, і знов надії

в серці хворім оживають.

Знов мене колишуть мрії

й сни про щастя навівають,

– цитую Лесю Українку.

Вона для мене є життєвим еталоном. Знаю напам’ять багато її віршів. Не потрібно ніколи пасувати перед труднощами і мати «в серці те, що не вмирає». Знову повернулася до безсмертних рядків видатної української поетеси, з якою звіряю свої думки, своє життя, яке таке багатогранне і цікаве.

– Дякуємо Вам, Людмило Григорівно, за відверту розмову. Нових Вам творчих успіхів, благополуччя в родині і побільше добрих, щирих друзів.

Спілкувалася Олена Лубенська.

Додати коментар