Стрічка новин
Лебедин – місто, яке вразило литовців: До лютого невелика кількість жителів Литви знали про м. Лебедин, що на Сумщині. Та одна подія повністю змінила Спеціалісти на всI сто: Сьогодні ми багато говоримо про співчуття, співпереживання, турботу про людей одиноких та поважного віку. Зовсім не гадалося, що колись і Жителі Лебединщини перекрили трасу Суми-Київ: Поблизу села Філонівщина у Лебединському районі зранку 11 червня люди перекрили трасу Суми-Київ. Вони заблокували пішохідний перехід, пише Суспільне. Кому на Сумщині вдається знайти роботу на карантині: Коронакриза стала справжнім викликом для служби зайнятості. На Сумщині, як і в цілому в Україні, відбулося суттєве зменшення кількості вакансій Славиться Василівка трударями: У 1782 р. в селі Василівці була збудована перша Свято-Троїцька церква. Це будівництво здійснювалось більш ніж на 70 років пізніше Трьох мешканців регіону підозрюють у масштабній реалізації спирту сумнівної якості: За матеріалами Служби безпеки України повідомлено про підозру трьом мешканцям регіону, які організували у Сумській області незаконну схему збуту етилового У школах Лебедина встановили інтерактивні дошки: Усі без винятку школи Лебедина нещодавно були забезпечені новими мультимедійними інтерактивними дошками та іншою комп’ютерною технікою. Дмитро ШУМАЄВ:  «Країна-оазис посеред пустелі»: Дмитро ШУМАЄВ – лебединець, закінчив школу № 5, потім ВПУ лісового господарства та Сумський національний аграрний університет. Вже декілька років Провели профілактичний рейд: Нещодавно в м. Лебедині Сумського району працівники підрозділу Державної служби України з надзвичайних ситуацій разом із працівниками Лебединського міського центру Навчання на карантині. Думки студентів: Новий навчальний рік теж, як і закінчення попереднього, продовжив для студентів «еру дистанційки». Такі зміни сколихнули всю Україну, та не

Знайомтеся: Ірина Усенко – керівник танцювального гуртка «Соняшник» на базі закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №6.

Також працює в Лебединському центрі позашкільної освіти. За час своєї роботи навчила танцю багатьох своїх вихованців.

Їх вона сприймає, як рідних. Тож коли вони стають випускниками й залишають стіни навчального закладу, тренерка Ірина Олександрівна сумує. Я зустрілася і поспілкувалася із Іриною Усенко про її роботу, яку вона любить понад усе.

– Ірино Олександрівно, коли вперше у Вас з’явилося бажання танцювати?

– Ще в дитячому садочку. Потім був танцювальний хореографічний гурток «Веселка». І так аж до закінчення школи.

– Хореографія – це Ваш фаховий профіль?

– Ні. За профілем я – фізичний реабі­лі­толог, а хореографія це моє, так би мовити, хобі, яке стало улюбленою справою.

– Чи пам’ятаєте перших своїх вихованців?

– Так, звісно, бо це була моя  перша група – дітки різного віку, від 6 до 13 років. І мені треба було вигадувати для них вишуканий і веселий танок, щоб всі були зацікавлені.

– З чого почався Ваш шлях як тренера?

– Все життя мені хотілося бути хореографом. І одного разу до мене звернулася на той час директор школи №6 Людмила Миколаївна Пасько. Вона хотіла, щоб у закладі був створений танцювальний гурток і попросила, щоб я спробувала себе у ролі вчителя танців. Мене підтримали в цій справі батьки, за це я їм дуже вдячна.

– Що найбільше подобається Вам у своїй роботі?

– Все те, що подобається дітям. Коли я бачу їх усміхненими та натхненними під час танцю, це приносить мені задоволення.

– А чим найбільше пишаєтеся?

– Своїми випускниками. Чимало з них вже й самі стали хореографами.

– Які емоції переповнюють Вас, коли спостерігаєте за вихованцями, які виступають на сцені?

– Різні бувають. Якщо все гарно виходить, то і я відчуваю задоволення, а якщо щось не так, то, звісно, хвилююся за них. Але не засмучуюся.

– Ірино Олександрівно, а який момент із Вашої творчої діяльності найбільше запам’ятався? Можливо, кумедний.

– Всі моменти яскраві, але найбільше запам’яталася підготовка до десятирічного ювілею. Все ж таки перший ювілей! До свята готувалися протягом року. А в останній день перед святом ми допізна тренувалися, а коли вже збиралися додому, то зрозуміли, що нас закрили всередині школи. Не ображалися, було весело.

– Ви ще й виховуєте донечку. Як скрізь встигаєте?

– Стараюся встигати. Кіра ще маленька, але вже виявляє цікавість до танців. Одного разу мені ні з ким було її залишити, і я взяла донечку з собою на заняття меншої групи. І була вражена, коли вона, така маленька, займалася із старшими від неї дітками.

– Чи не виникало бажання залишити цю справу?

– Ніколи цього не було.

– А яке місце у Вашому житті сьогодні займають танці?

– Перше місце, звичайно, займають моя сім’я та рідні. А на другому – танці. Цим усім я живу.

– Дякуємо, Ірино Олександрівно, за відверту розмову. Подальших Вам творчих успіхів!

 

 

 

Додати коментар