Стрічка новин
Як шануємо Шевченка: Нині стало престижно випрацьовувати турис­тич­но-­кра­єзнавчі маршрути як для вітчизняних, так і зарубіжних гостей. Посилаю­чись на слова міністра охорони здоров’я п.Ляшка, Рятувальники ліквідували загоряння госпо­дарчої споруди: 14 червня, о 09:18, на лінію екстреного виклику 101, надійшло повідомлення про загоряння господарчої споруди по вул. Боднівка у Лебедині. Крадійку в Лебедині затримали: 29 червня працівники відділення поліції № 3 (м. Лебедин) розкрили крадіжку грошей, яку здійснила невідома жінка, що зайшла до хати Леонід Решетнік: «Ось так і пишу… Про життя»: Наші читачі, певно ж, насолоджуються, тішаться, веселяться від надрукованих у кожному із куточків гумору «У реп’яХАХ» гумористичних ряд­ків, автором яких Шановні жителі лебединської ОТГ!: Вітаю вас із святом Великодня! Бажаю на щодень Божої допомоги, міцності духу, сердечного тепла, пасхальної радості, посмішок, добрих облич, близьким 10 років проведе за гратами мешканець Сумщини, який позбавив життя свого приятеля: Роменською місцевою прокуратурою в суді доведено вину 55-річного чоловіка в умисному вбивстві свого приятеля. Купівля-продаж товарів через Інтернет – теж небезпечно: Спроба продати швейцарський годинник через мережу Інтернет обернулася для жительки Лебедина його втратою. В поліції за даним фактом відкрили кримінальне До 77-ї річниці визволення міста від нацистських загарбників: Ветеран Великої Вітчизняної війни Олександр Васильович Кутковий (10.09.1923 р.н.) прой­шов вiйну, починаючи з бойових дiй під Москвою Пошук і творчість - тобі, Україно!: Щороку вихованці гуртка судномо­дельного спорту міського Центру позашкільної освіти стають призерами обласної та Всеукраїнської виставки-конкурсу Анатолій Сахно, Почесний громадянин Лебедина: «Хто хоч рік побув учителем – ним залишається назавжди»: Своєю малою батьківщиною киянин Анатолій Сахно, якого знають на Лебединщині як талановитого письменника, співака, музиканта, вважає село Будилку,

Валя, доки сонце ще не піднялося високо, вийшла на город: потрібно ще пройтися по бур’янах. Поглянула на грядку з помідорами: піднялися слабенько, бо весна теплом їх не обігріла.

Але нічого, ще встигнуть піти в ріст. Літо попереду. І зринув у її пам’яті спогад із дитинства. Їй було років з десять. Мама через хворобу із серцем потрапила в лікарню, а тут якраз помідори треба висаджувати. На допомогу їй прийшла сусідка – бабуся Надя:

– Зараз ми покопаємо ямки, заллємо водою, а потім ти бери кущик розсади і обережно клади його в лунку, бо помідори вже трохи переросли, Земелькою зверху присипемо  і ще раз поллємо.

Мама прийшла з лікарні, а помідори стоять, як солдатики. Похвалила доньку, і відтоді садили помідорну грядку разом із нею. Тепер ні перед ким буде похвалитися, мама вже дивиться на все з небес.

Валя взялася знову за сапачку, як почула з сусіднього городу голос сусідки 82-річної Тетяни Марківни:

– Валюшо, ти не допоможеш мені морк­ву прорвати, бо зійшла, як щітка. А я вареників зварю з ягодами, то й підснідаємо удвох, бо одній і їсти не хочеться.

З Марківною вони жили душа в душу. Весь вік вона одна, виховала доньку, яка тепер мешкає з сім’єю в Хар­кові. Кличуть її до себе, але вона не хоче нікуди зі свого подвір’я мандрувати.

– Що я там за сторожа сидітиму? – каже. – Вони по роботах роз’їдуться, а для мене весь день тільки чотири стіни.

Моркву Валя за годину привела до ладу і зайшла до сусідки. Мала сьогодні вихідний на роботі, тому на запрошення Марківни посидіти й погомоніти – не відмовилася.

Вареники з мороженою вишнею були смачними. Свіжі ягоди через холодну весну ще, на жаль, не виспіли.

– Марківно, – озвалася до сусідки Валя, – це Вам пенсію повинні в липні добавити. Чула, на 85 гривень.

– Хіба то добавка? Ціни на все ростуть, то вийде: вони однією рукою дадуть, іншою – заберуть.

– І то так. Чи було таке, щоб цукор коштував по 24 гривні за кілограм? А олія – 60 гривень. Це ж усе необхідне, без нього не обійдешся. Хоча я чула по телевізору, що уряд планує ввести обмеження в ціні на соціально значимі для людей товари.

– Та чи їм вірити можна, Валю! В свою кишеню вони не забудуть покласти, а з нашої дірявої гроші сипляться, як пісок.

– А ще чула, що пільги для проїзду в транспорті видаватимуть на руки грошима. Для чого це? Гроші люди витратять на ліки або продукти, а квитки потім купуватимуть за повну ціну.

– Це вже щось вигадують для себе, – сказала Марківна.

– Я дивлюся щотижня статистику по ковіду по області, так спокій­ніше на душі стає, що він почав відступати, але хворі все ще помирають. Хоча від інфарктів смертність набагато більша. Нервують люди, харчуються, як прийдеться – от і наслідок.

– Я, Валюшо, за своїх переживаю дуже: Харків все-таки – не Лебедин.

– Дасть Бог, Марківно, обійдеть­ся. Ось я Вам ще розповім, як один  трак­­то­рист собі «під­за­робив». Поїхав людям орати город, будучи напідпитку. От і зачепив чиюсь огорожу. Власники викликали поліцію. Від проходжен­ня ­огляду на стан сп’яніння той від­мовився, значить порушив закон. Тепер «орач» заплатить 17 тисяч гривень штрафу та на рік буде позбавлений права сідати за кермо.

– Хай не п’ють, скільки горя від цієї горілки. А куріння! Я в свого сусіда питаю, скільки він щодня тратить на цигарки. Каже, по 50 гривень. А в місяці 30 днів!» От і виходить кругленька сума, яку можна пустити в діло, для сім’ї.

– А ще читала, що в Сумах в одному із крупних супермаркетів покупець купив ковбасу зі… склом. Прийшов, почав скаржитися і так, мабуть, нічого й не добився.

– Вони все рівно сухими з води вийдуть, а людину зроблять винуватою. Краще я пусту юшку їстиму, а не їхню ковбасу. Раніше мати наварить на сім’ю на день три горщики: в одному – борщ, в другому – картопля чи якась каша, а в третьому – кисіль. І живі були. Мені вже 86-й пішов.

– Дай, Бог, до ста Вам дожити. То я вже піду, сапачка на городі зачекалася. Коли що треба, гукайте – я ж поряд.

Марківна усміхнулась і змахнула рукавом непрохані сльози, чи то радості, чи то печалі, що заблистіли на її щоках.

Додати коментар