Стрічка новин
Уривки Лебединських розмов: Зустрілися двоє знайомих, які довго не бачилися, на автостанції в Лебедині: – Я оженився вдруге і вдруге нещасливий. Пишаємося нашою Василівною: Близько 30 років тому, з мальов­ничої Полтавщини до Кам’яного, доля закинула цю працьовиту, талановиту, щиру, добру жінку. Ювілеї: Цю симпатичну, привітну жінку за будь-якої погоди у визначені дні очікують мешканці сіл Червлене, Пристайлове, Кам’яне, Токарі, Боровенька, адже вона У водоймах зникає риба: З українських водойм зникають чехоня, лин, головень, сазан, жерех. На це впливають браконьєри. Їх за останні 20 років побільшало майже 102: що трапилось?  З 7 по 13 вересня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 119 заяв та повідомлень громадян, з них 10 на момент реєстрації містили Горіло на Любарській: 5 травня, о 03:57, до Служби порятунку 101, надійшло повідомлення про загоряння літньої кухні по вул. Любарська. Рятувальники роз’яснюють населенню правила безпечної поведінки на льоду: 13 січня 2022 року працівники Сумського районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області, провели Карантин з 6 квітня: На час карантину в Україні заборонено перебувати у громадських місцях без маски чи респіратора, пересуватися групою більше двох, прогулюватися у парках Лебединські поліцейські розслідують обставини ДТП, у якій травмувався мотоцикліст: Подія сталася у суботу, близько 13 години, в селі Ворожба, що на Лебединщині. Як попередньо встановили працівники поліції, 32-річий місцевий «Школо, ти чекаєш нас?»: Побачив днями на подвір’ї 12-річну онуку свого приятеля: «Дашо, як справи? Чому ти без подружок?» «Хтось у бабусі, хтось вдома

Валя, доки сонце ще не піднялося високо, вийшла на город: потрібно ще пройтися по бур’янах. Поглянула на грядку з помідорами: піднялися слабенько, бо весна теплом їх не обігріла.

Але нічого, ще встигнуть піти в ріст. Літо попереду. І зринув у її пам’яті спогад із дитинства. Їй було років з десять. Мама через хворобу із серцем потрапила в лікарню, а тут якраз помідори треба висаджувати. На допомогу їй прийшла сусідка – бабуся Надя:

– Зараз ми покопаємо ямки, заллємо водою, а потім ти бери кущик розсади і обережно клади його в лунку, бо помідори вже трохи переросли, Земелькою зверху присипемо  і ще раз поллємо.

Мама прийшла з лікарні, а помідори стоять, як солдатики. Похвалила доньку, і відтоді садили помідорну грядку разом із нею. Тепер ні перед ким буде похвалитися, мама вже дивиться на все з небес.

Валя взялася знову за сапачку, як почула з сусіднього городу голос сусідки 82-річної Тетяни Марківни:

– Валюшо, ти не допоможеш мені морк­ву прорвати, бо зійшла, як щітка. А я вареників зварю з ягодами, то й підснідаємо удвох, бо одній і їсти не хочеться.

З Марківною вони жили душа в душу. Весь вік вона одна, виховала доньку, яка тепер мешкає з сім’єю в Хар­кові. Кличуть її до себе, але вона не хоче нікуди зі свого подвір’я мандрувати.

– Що я там за сторожа сидітиму? – каже. – Вони по роботах роз’їдуться, а для мене весь день тільки чотири стіни.

Моркву Валя за годину привела до ладу і зайшла до сусідки. Мала сьогодні вихідний на роботі, тому на запрошення Марківни посидіти й погомоніти – не відмовилася.

Вареники з мороженою вишнею були смачними. Свіжі ягоди через холодну весну ще, на жаль, не виспіли.

– Марківно, – озвалася до сусідки Валя, – це Вам пенсію повинні в липні добавити. Чула, на 85 гривень.

– Хіба то добавка? Ціни на все ростуть, то вийде: вони однією рукою дадуть, іншою – заберуть.

– І то так. Чи було таке, щоб цукор коштував по 24 гривні за кілограм? А олія – 60 гривень. Це ж усе необхідне, без нього не обійдешся. Хоча я чула по телевізору, що уряд планує ввести обмеження в ціні на соціально значимі для людей товари.

– Та чи їм вірити можна, Валю! В свою кишеню вони не забудуть покласти, а з нашої дірявої гроші сипляться, як пісок.

– А ще чула, що пільги для проїзду в транспорті видаватимуть на руки грошима. Для чого це? Гроші люди витратять на ліки або продукти, а квитки потім купуватимуть за повну ціну.

– Це вже щось вигадують для себе, – сказала Марківна.

– Я дивлюся щотижня статистику по ковіду по області, так спокій­ніше на душі стає, що він почав відступати, але хворі все ще помирають. Хоча від інфарктів смертність набагато більша. Нервують люди, харчуються, як прийдеться – от і наслідок.

– Я, Валюшо, за своїх переживаю дуже: Харків все-таки – не Лебедин.

– Дасть Бог, Марківно, обійдеть­ся. Ось я Вам ще розповім, як один  трак­­то­рист собі «під­за­робив». Поїхав людям орати город, будучи напідпитку. От і зачепив чиюсь огорожу. Власники викликали поліцію. Від проходжен­ня ­огляду на стан сп’яніння той від­мовився, значить порушив закон. Тепер «орач» заплатить 17 тисяч гривень штрафу та на рік буде позбавлений права сідати за кермо.

– Хай не п’ють, скільки горя від цієї горілки. А куріння! Я в свого сусіда питаю, скільки він щодня тратить на цигарки. Каже, по 50 гривень. А в місяці 30 днів!» От і виходить кругленька сума, яку можна пустити в діло, для сім’ї.

– А ще читала, що в Сумах в одному із крупних супермаркетів покупець купив ковбасу зі… склом. Прийшов, почав скаржитися і так, мабуть, нічого й не добився.

– Вони все рівно сухими з води вийдуть, а людину зроблять винуватою. Краще я пусту юшку їстиму, а не їхню ковбасу. Раніше мати наварить на сім’ю на день три горщики: в одному – борщ, в другому – картопля чи якась каша, а в третьому – кисіль. І живі були. Мені вже 86-й пішов.

– Дай, Бог, до ста Вам дожити. То я вже піду, сапачка на городі зачекалася. Коли що треба, гукайте – я ж поряд.

Марківна усміхнулась і змахнула рукавом непрохані сльози, чи то радості, чи то печалі, що заблистіли на її щоках.

Додати коментар