Стрічка новин
Рекордний спів – до Дня народження країни!: Ось уже сьомий рік поспіль у Підопригорах, що на Лебединщині, відбувається фантастичний музичний фестиваль, який полюбився десяткам тисяч людей. На Лебединщині відбулися вIдкриті змагання «Михайлівські перевали»: За сприяння Лебединського міського голови Олександра Бакликова, відділу молоді та спорту виконавчого комітету Лебединської міської ради і його начальника Костянтина Коноплі росли на городі: Сто вісімнадцять рослин коноплі виявили та вилучили правоохоронці Лебединського відділення поліції на городі 62-річної жительки району. Уривки Лебединських розмов: Дві жінки розмовляють біля АТБ в Лебедині: – Мій чоловік сказав, якщо я буду важити 100 кг, він мене покине. А ви чули? Бачили? читали?: Верховна Рада України 18 травня відправила у відставку трьох міністрів: інфраструктури – Владислава Криклія, економіки – Ігоря Петрашка й охорони 102: що трапилось? з 7 по 13 грудня  2020 р.: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 100 заяв та повідомлень громадян, із них 6 на момент реєстрації містили На Сумщині виявили плантацію конопель майже на 3 мільйони гривен: 2 жовтня співробітники Сумського управління Департаменту внутрішньої безпеки НПУ спільно зі слідчими обласного главку поліції, за силової підтримки бійців роти Вже рік, як у Лебединській центральній районній лікарні діє відділення медичної реабілітації: Одним із пріоритетних напрямків розвитку галузі охорони здоров’я є надання якісних та доступних медичних послуг населенню. Це і є основною Електронні документи відтепер можна використовувати і в нас: Як відомо, цифрові документи вже зараз можуть використовувати всі українці. Електронні версії ID-паспорта, довідки про присвоєння реєстраційного номера облі­кової картки Житель Лебедина постане перед судом за незаконне зберігання наркотиків: 26 листопада у 39-річного жителя Лебедина під час обшуку праців­ники поліції знайшли згорток з марихуаною, який він ховав у рюкзаку.

Редакція тижневика «Будьмо разом» продовжує проєкт «Пам’ять» по вшануванню льотчиків, уродженців м. Лебедина та сіл Лебединщини, які загинули за різних обставин на території колишнього Радянського Союзу,

та льотчиків, які служили в нашому місті (тут  у свій час знаходився аеро­дром) і загинули, виконуючи свій обов’язок та знайшовши останній прихисток на цвинтарях Лебедина. Відвідуючи своїх рідних на Мироносницькому цвинтарі міста, вочевидь, хтось зупиняв погляд на пам’ятнику, де значиться ім’я Бориса Васильовича Ушакова. Так, саме тут він покоїться. То хто ж такий льотчик Ушаков?

Борис Васильович Ушаков народився 27 липня 1921 року в Можайському районі Московської області, росіянин. Кадровий військовий льотчик. Лейтенантом став служити в Червоній Армії з травня 1939 року. Був старшим пілотом 926-го винищувального авіаційного полку. В роки Великої Вітчизняної війни з жовтня 1941-го по травень 1942 року воював на Південному фронті, а з 28 березня 1943 року – на Північно-Кавказькому фронті. Тільки за період з 2 квітня по 27 квітня 1943 року здійснив 19 бойових вильотів, із них 8 – на супровід штурмовиків, брав участь у 8 повітряних боях, у результаті збивши два літаки противника «МЕ-109» і один у групі «ФОКЕ-ВУЛЬФ-189». Як повітряний боєць – ініціативний, виручав у боях товаришів по службі. Під час супроводу штурмовиків самовіддано відбивав атаки літаків противника, котрі намагалися атакувати радянських штурмовиків ІЛ-2. На Південному фронті здійснив 92 бойових вильоти, збив два літаки противника. Свій бойовий досвід передавав молодим льотчикам.

З початку березня 1944 року знаходився в резерві Ставки Верховного Головнокомандування у Військово-Повітряних Силах Північно-Кавказького військового округу на аеродромі Армавір, де був переформований по штату 015/364 і освоїв винищувачі Ла-5. А наприкінці березня звідти його направили в розпорядження командуючого Військово-Повітряних Сил Харківського військового округу на аеродром у м. Лебедин Сумської області. З першого квітня цього ж року ввійшов до складу 5-ої запасної авіаційної бригади ВПС Харківського військового округу.

З першого травня 1944 року пілот Борис Ушаков приступив до перегонів винищувачів Ла-5 та Ла-7, а з жовтня – і літаків Як-9 діючої армії в Лебедин і навпаки, де на території заводу поршневих кілець проводили капітальний ремонт двигунів. Такі перегони були вкрай небезпечними, їх довіряли тільки досвідченим бойовим льотчикам. Двигуни літаків після бойових вильотів мали критичний знос. А самі польоти прирівнювалися до бойових вильотів.

У цей період Борис Васильович занедужав і на нетривалий час потрапив до шпиталю, що знаходився в приміщенні нинішньої школи №5 нашого міста. Тут він познайомився з уродженкою Лебедина Клавдією Гнатівною Чумаченко, яка теж лікувалася після поранення на фронті. Незабаром вони побралися. В липні 1945 року в їхній сім’ї народилася дочка Ніна, а в 1951 році – дочка Таня.

У складі 5-ої запасної авіаційної бригади капітан Ушаков знаходився до 22 серпня 1945 року.

За період участі у Великій Вітчизняній війні він здійснив 158 бойових вильотів, особисто збив шість літаків противника і один – у групі. За бойові дії нагороджений в травні 1943 року орденом Червоного Прапора та медалями: в травні 1944 року – «За оборону Кавказу» та в травні 1945 року – «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр».

У повоєнний період Борис Васильович був переведений служити льотчиком-випробувачем. Численні державні бойові нагороди свідчать про героїчні звитяги цього періоду його життя. Це три ордени Червоної Зірки – вересень 1945 року, лютий 1955 р., грудень 1956 р., медаль «За бойові заслуги» – листопад 1950 року, орден Червоного Прапора – червень 1955 року.

Далеко не кожний льотчик-фронтовик мав такі нагороди за бойові дії. А тут – мирний час!

Війна, випробувальні польоти підірвали здоров’я підполковника Бориса Ушакова. У віці 36 років він відійшов у Вічність 29 квітня 1957 року.

На жаль, невідомо, якими конкретно справами займався Борис Васильович. Таємниць у льотчиків-випробувачів ніби й не повинно бути, але довгі 50 років ім’я пілота Бориса Ушакова не згадувалося. Мало що знала і його сім’я про цей період життя. І тільки 8 травня 2007 року згідно Указу Міністерства оборони Російської Федерації №181 «О рассекречивании архивных документов Красной Армии и Военно-Морского Флота» про підполковника Бориса Ушакова можна було згадувати, і то тільки в певних обмеженнях.

Розсекретили його як особистість, дали повну інформацію про його бойовий шлях і повоєнні польоти та нагороди. Але сайт Президії Верховної Ради СРСР не дає відомостей із нагородних листів, де конкретизуються заслуги нагороджуваного. Тому, можливо, ще доведеться почекати років 50, коли буде подальше розсекречення.

Борис Васильович любив мальовничі краєвиди Лебединщини. Особливо йому подобалися місця Радянського (нині Українського) лісництва, ставок. Він мав велике бажання після звільнення в запас оселитися в нашому місті, побудувати будинок. Не судилося. Останнє його бажання, аби поховали не на малій батьківщині в Московській області, а в Лебедині.

Сім’я Бориса Ушакова тривалий час проживала в Лебедині по вул. Будильська. Дочки Ніна та Таня навчалися в школі №5, згодом служили в ракетній частині зв’язківцями. Пізніше, вийшовши заміж, стали проживати в Москві. Неодноразово запрошували свою маму Клавдію Гнатівну переїхати до них на постійне місце проживання. Але згоди вона не давала.

Клавдія Гнатівна працювала на заводі верстатних вузлів на інструментальній дільниці. В 1985 році, коли вона була вже на заслуженому відпочинку, Лебединський райвійськкомат проінформував адміністрацію заводу, що К.Г. Чумаченко-Ушакова, як учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні, нагороджена орденом Вітчизняної війни. Тоді ж і дізналися, що вона – офіцер, (молодший лейтенант), мала поранення. Дев’ятнадцятирічною дівчиною потрапила в діючу армію, у 67 Гвардійську стрілецьку дивізію 16-ї Гвардійської армії. Брала участь у Сталінградській битві та битві на Курській дузі. Служила в підрозділі особого відділу СМЕРШ (боротьба зі шпигунами, диверсантами, зрадниками, бандитами).

У грудні 2010 року у віці 86 років Клавдія Гнатівна відійшла у Вічність. Похована біля свого чоловіка на Мироносницькому цвинтарі. На жаль, уже пішла із життя й їхня донька – Ніна.

Невпинно біжать роки у майбуття, віддаляючи нас від тих буремних подій. Ось уже підходить і 100-річчя з дня народження Бориса Васильовича, який відійшов у Вічність молодим. Таким він залишиться назавжди.

Шановні лебединці, проходячи повз пам’ятники подружжя Ушакових, уклоніться праху цих героїчних людей. Вони захищали нашу країну від ненависного ворога – фашизму.

Матеріал підготували

Олександр КАСЬЯН,

Надія СОЛОДОВНИК.

Від авторів. Висловлюємо щиру вдячність у підготовці цього матеріалу сину Клавдії Гнатівни – Борису Олександровичу Рябоконєву та племінниці Клавдії Гнатівни – Тетяні Василівні Гончаренко (дівоче прізвище – Дзядук).

Додати коментар