Стрічка новин
Готуємось до початку 2020-2021 навчального року: Рішенням виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області  затверджена перспективна мережа класів закладів загальної середньої Уривки Лебединських розмов: Жінка кричить на чоловіка: – Навіть не торкайся мене! Ти гірший за коронавірус! Як ти вмудрився, не скидаючи маски, випити пів ...Тата в армiю забирають: Успішно закінчивши військове училище, Віктор Рогов отримав бажані зірочки на погони і звання лейтенанта. Йому запропонували посаду начальника полігону, Національній поліції - 5 років: 4 липня українські поліцейські відзначають своє професійне свято. Національній поліції України цього дня виповнюється 5 років. «Мій дядько був прикордонником, і я мріяв ним стати»: І знову нова зустріч. Цього разу ми поспілкувалися з випускником нашого закладу Данилом Могильним про перспективи молоді і її місце Відкрита серцем і душею: Коли серпень передає свої повноваження, свої щедроти вересню, коли, як говорив класик української літератури Максим Рильський, Герой жив у Олександрівці: Нещодавно у матеріалі «Cержант Субота, ка­пі­та­ни Бахмач і Смородський...» (тижневик «Будьмо разом» № 19 за 7 травня 2020р.) ми розповіли Спільна акція тижневика «Будьмо разом» та підприємств, організацій Сумщини продовжується: Незабаром ми відзначатимемо тридцяту річницю Незалежності України. Подія, яка стала епохальною для всіх громадян країни, внесла серйозні корективи в подальший Лебединські поліцейські викрили чоловіка у незаконному порубі лісу: Деревину та бензопилу працівники поліції вилучили, а відносно чоловіка у поліції відкрили кримінальне провадження. Дорогі ветерани! Шановні жителі Сумського району!: Від усієї душі вітаю вас з Днем пам’яті та примирення і Днем Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні!

-Як у тебе донька швидко виросла! Готуйся зятя до хати приймати, у вас місця на всіх вистачить, – якось довелося почути розмову між колишніми подругами.

А та їй у відповідь: «Хай хоч і золотий буде, не хочу до хати нікого. Так рідніші будемо».

Що й не кажіть, такої думки притримуються багато батьків, але на поради дітям щодо вибору своєї другої половинки зачасту не скупляться: «Ми життя прожили, доню. Не послухаєшся, згадаєш потім» або «Сину, та в неї ж освіти вищої немає, і батьки такі ж невдахи». А потім, буває, діти, ставши дорослими, нарікають на батьків за те, що згубили їхню долю, поставивши їх перед вибором: «Або я, або вона чи він».

Знаю я одну таку родину. Батьки – інтелігенти, вчителі. Софія Марківна (імена, звичайно, змінені) – викладач технікуму, Семен Петрович – директор школи. Син Саша вчився в школі добре, захоплювався музикою. В10 класі почав грати в молодіжному естрадному оркестрі на літньому танцмайданчику. З лиця був дуже симпатичний, дівчатка-шко­лярочки мріяли, щоб цей юнак звер­нув на них увагу. А Олександру сподобалась Катя, сту­дентка-пер­шокурсниця пе­да­гогічного училища. Сим­патична білявка, яка, бувало, співала на танцях з їхнім оркестром. Закінчивши шко­лу, юнак став студентом будівельного інституту. Катя бу­ла на останньому курсі училища. Далі вчитися поки що не збиралася. Треба було йти працювати, бо вдома в неї було двоє  менших братів, а мама – одна.

– Мамо, ми з Катею вирішили одружитися. Я люблю її, – сказав Саша після третього курсу. – Рік поживемо в гуртожитку. Мені кімнату обіцяли.

Софія Марківна проявила відразу свою агресію: «Ти що? Це несерйозно! Хіба вона тобі пара? Ніколи цього не буде!»

Вода, кажуть у народі, і камінь точить. Олександр, маючи спокійну вдачу, не зміг протистояти матері. Він здався. Але щастя в житті так і не пізнав. Всі дівчата після Каті були для нього на одне обличчя. Свєта, яка виявилася найбільш настирною серед його знайомих, стала через декілька років його нареченою. Виростили доньку, та були все життя  ніби чужі. Це і друзі помічали, і Софія Марківна корила себе, що згубила синову долю. Але було вже пізно.

х Х х

Трапляється, щоправда, коли материнська любов відчуває, що дитину потрібно рятувати, бо вона в біді. Марина Іванівна гордилася своєю донькою. Вона не була красунею, але за веселу вдачу, товариськість її всі любили і в школі, і потім в інституті. У шкільні роки дівчина навчилася шити і, поступово удосконалюючи свої вміння, серйозно захопилася шиттям. Обшивала і себе, і маму – і все було по останній моді. Аж раптом вона закохалася. Це була якась випадкова зустріч. Її знайомий, як вия­вилось, був стар­шим за Яну на десять років. У їхньому містечку його ніхто не знав, приїхав, як сам сказав, у якесь відрядження. Яну ніби підмінили. Це було влітку, на студентських канікулах. На побачення до Сергія вона буквально втікала з дому, не дивлячись на мамині перестороги. Донька навіть заміж за нього зібралась. Марина Іванівна заховала її паспорт, закривала її в кімнаті на ключ. І, як згодом виявилось, її «нареченим» був злісний аліментщик, який мав сім’ю, двох дітей, але свої батьківські обов’язки ігнорував, їздив на заробітки, щоб не мати постійної заробітної плати. А знайомлячись з дівчатами, видавав себе за інтелігента, який любить літературу, поезію. Вірші він дійсно читав класно, чим, напевне, і завоював серце дівчини.  Коли дізнався, що карти його розкрито, хутко зник у невідомому напрямку.

…Сімейне життя Яни склалося якнайкраще. Має чудового чоловіка якого дуже кохає, сина. Чоловік військовий, зараз уже полковник, але запасу. У нього свій бізнес. Син теж радує своїми успіхами.

Ось так дві історії про материнську любов. В одній – вона нашкодила, в іншій – стала рятівною. Спробуй тут розберись, коли слухатися батьків, а коли самому шукати свою долю. Одне лиш незаперечне: доля у кожного своя.

Ольга СТЕПНА, м.Лебедин.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар