Стрічка новин
Ціни на ринку: Після короткої перерви в Лебедині відновив свою роботу центральний продовольчий ринок (крім м’ясних та молочного павільйонів). Гімн Лебедина у виконанні вокального ансамблю "Оберіг" м.Суми на фестивалі в с Підопригори: Просимо відгукнутися: До редакції тижневика звертаються наші читачі, жителі Лебедина, які позитивно  відгу­куються, про меморіальний комплекс по вул. Сумській, музей просто неба, Студентське наукове товариство діє: Сучасна концепція патріотичного виховання вимагає залучення молоді до наукової роботи в галузі історичних дисциплін та краєзнавства. Лист солдату: Волонтерський загін «Оріон» КЗ СОР «Лебединський педагогічний фаховий коледж ім.А.С.Макаренка» під керівництвом викладача суспільних дисциплін Венгеровського Лебединське бюро правової допомоги роз’яснює: Порядок приватизації земельної ділянки:   Громадянин, який виявив бажання приватизувати земельну ділянку, якою він користується та на якій розташований житловий будинок, що перебуває у його Обережно: гриби!: Гриби – це дарунок лісу, але водночас вони є небезпечним продуктом харчування, який може призвести до отруєння, а іноді й Її душа в поезії бринить: Якщо ви знаєте талановиту поетесу, літераторку, членкиню Національної спілки журналістів України, активну громадську діячку Богдану Гусак з Малого Висторопа, читали …І знову під ялинку: Ви любите подарунки? «Ще б пак!» – вигукнете. Особливо у Новорічні та Різдвяні дні, під ялиночку. Звісно, цьому найбільше радіють Футбол – це гра, яка об’єднує: Під час нашої розмови така думка прозвучала з вуст президента футзального клубу «Автомобіліст» Івана Минюка, який до того ж є

15 травня відзначатиме ювілей напрочуд цікава людина, неординарна особистість – педагог-ветеран, Заслужений працівник культури України, громадська діячка з активною

життєвою позицією, прекрасна, турботлива мама, бабуся, надійна подруга Ольга ПАЛИВОДА. Розмовляючи з нею, по-доброму подивувалися її життєвій енергії, любові до життя, бажанню дарувати радість і щиру усмішку людям. Це її життєве кредо, якому жінка не зраджує протягом усього життя.

– Надворі третє тисячо­ліття. Як Вам живеться, шановна пані Ольго?

– Цікаве запитання… Щедра доля відміряла мені 80 літ. Радію життю і по-філософськи ставлюся до нього. Життя проходить, ніби дивосвіт, воно, як розгорнута книга, – читати не перечитати.  Прожиті роки злилися для мене в букет добрих надій, досягнень. Шкода, що життєвий календар стає коротшим, але мої роки  розквітають разом з весняними квітами – пролісками, тюльпанами та білою черемхою. Мірилом життя для мене завжди була і є праця, але як не прикро, його не можна прожити без помилок.

Люблю життя! Це єдиний подарунок, який дається один раз. У житті, як і в природі: біжить струмочок стрімко і стає повноводною річкою. Так і мої дитинство, юність, роки становлення – ніби танок життя з його радощами, можливо, й гіркотою, з підйомом і падіннями, перемогами і досягненнями.

– Як відбувалося Ваше становлення?

– Воно проходило на педаго­гічній стезі, в царині освіти.  Лебедин. Педучилище. 50 років праці в ньому. На роботі  завжди була відповідальною, з творчим підходом до вирішення будь-якого питання. В дискусії вступала виважено, переконливо, зі знанням справи. Роками керувала методичним об’єднанням викладачів природничих дисци­плін. У нас завжди була тепла атмосфера, взаємодопомога, підтримка один одного. Я щаслива й горда тим, що працювала в такому високопрофесійному колективі, де панували прямолінійність, чесність, глибокий розум, вимогливість до себе та інших.

Життя проходило майже завжди на позитиві, з вірою в себе, в завтрашній день. Люблю гумор, але сама дивуюсь, як мені вдавалося навіть людську жорстокість «одягнути в художнє слово» і донести до колег, аби нікого не образити. Хочу подякувати дирекції педколеджу, що не забувають: запрошують на свята, спілкуємося за чашкою чаю.

– Чи пам’ятаєте перший урок у педучилищі?

– Так… Був урок біології. Заходжу в аудиторію в елегантній сукні (її мені пошила мама), з бездоганною зачіскою, злегка усміхнена, струнка, як гілка весняного верболозу. Легким кроком заходжу за кафедру. І так було (уроки хімії, біології, природознавства) довгих 50 років! Готувала гідну зміну для шкіл, конкурентоспроможних учителів початкових класів та вихователів дитячих садочків, які на сьогодні сміливо входять у Європейський освітній простір.

– Що Ви відчували по завершенню робочого дня?

– Звичайно, втому. Робочі дні були напружені, адже ми ще доглядали за 2 га землі (сад, город, кущі смородини, малини, де проходили уроки по сільському господарству). Із вікон свого хімкабінету любила спостерігати чудову картину – прекрасний дендрарій (екзотичні дерева, кущі), море квітів, розарій, фонтан. Під кінець дня поволі стихав студентський гомін, а в коридорі квапливо процокують чиїсь високі дівочі підбори, лунають важкі чоловічі кроки. Всі розходяться до ранку відпочити, готуватися до занять. День закінчився… І на ранок почнеться новий зі своїми турботами, цікавими зустрічами.

– У Вас багато друзів?

– У моєму житті були і є надійні, щирі друзі, близькі люди, колеги, яким я щиро вдячна за поради та підтримку. Для мене життя – це поле бою. А з їхньою підтримкою досягала мети. І тоді кожен день наповнювався корисними справами і земними радощами.

– Що скажете про своїх батьків?

– Тато загинув під час війни на Смоленщині. Мені було місяць і тиждень, як він пішов на війну і, на жаль, не повернувся. Мамі було дуже тяжко: нас троє дітей, колгоспна нива.

...Згадую мамочку. Від неї віяло теплом і затишком. Своєю любов’ю до нас вона була схожа на горличку. І в душі мала повну криницю прекрасних почуттів і любові до дітей, рідних, друзів.

З дитинства мамині доброта та турбота наповнювали наші дитячі серця. Її слова поради робили нас мудрішими, розсудливішими. Я й зараз, через роки, від­чуваю її душевне тепло, її любов. Моя мама – ланкова-п’яти­сот­тисячниця – у такі важкі часи мала державні нагороди. Вічна їй пам’ять! Бережіть своїх матерів!

– Чи задоволені Ви своєю долею?

– Я ще з дитинства уявляла, ким буду, уявляла своє майбутнє, мріяла бути щасливою. І творила свою долю, аналізуючи  помилки та досягнення. Шкода тільки, що життєві роки летять так невпинно, і їх не повернути. Мама завжди говорила: «Доню, не зупиняйся перед труднощами, будь доброю, щедрою, цінуй життя і бережи здоров’я». Я їй вдячна за мудрі поради. І щаслива, що можу допомагати людям, бо добро і  милосердя – це два крила, на яких і тримається наше життя. Долю свою я не читала з руки, я її творила. Бувало, що йшла по тонкому льоду. Дякую своєму сильному серцю, яке не понівечене ні злом, ні образами, ні заздрістю. І думаю: мені створити свою долю вдалося!

– Що значить для Вас сім’я?

– Як буває? Зустрілися дві душі і два серця й злилися в одне. Ми з чоловіком створили свою сім’ю. Як для мене, це ніби частиночка раю, в якому народилися квіти життя – діти. Їх у мене троє – син і дві доньки. Всі мають вищу освіту і не одну, заслуги перед державою, керівні посади. А потім з’явилися онуки, їх четверо, правнуки (теж четверо). Я ними всіма пишаюся. Шкода, що чоловік рано пішов із життя (Вічна йому пам’ять!). Коли іноді замислююсь, є що пригадати і до чого прагнути. Так… було і нестерпно боляче, був гіркий полин у душі, але завжди була окрилена мріями, що збувалися у досягненнях дітей, які виросли гідними  людьми, які мають свої сім’ї та виховують дітей, і вже й  онуків.

– Знаємо, що Ви пишете вірші. Про що любите писати?

– Про все, що тривожить душу і серце, про людей і їхні долі. Творчість для мене стала  стимулом мого життя. Ще в далеких 60-х роках, працюючи в школі на Київщині, була редактором радіогазети. А на сьогодні я автор багатьох статей для тижневика «Будьмо разом».

Є такий філософський афоризм: «Все, що ти робиш, роби правильно, красиво та професійно». Це про мене.

– Чи щасливі Ви?  І, на Вашу думку, що потрібно людині для щастя?

– По-перше, щастя – не може бути без турбот і роботи. По-друге, щастя – це стан душі. У щасті не купалася, але знаю його в обличчя: як ростуть мої діти, онуки, пишаюсь їхніми досягненнями. Бувало, коли рідні, близькі, кохані, дорогі серцю люди здорові, тоді це теж велике щастя. Спокійно на душі, радість у серці. А щоб бути щасливими (на мою думку), потрібно нам і нашим дітям докласти немало зусиль, навчитися зберігати почуття радості і спокою і багато чого  іншого. Та у досягненні щастя не все залежить від нас: є об’єктивні, суб’єктивні, економічні причини, робота не до душі. Хочете вірте – хочете ні, а буває, що я від щастя просто співаю. Життя продовжується, дякуючи Богу. Цілую, люблю, обіймаю рідних, близьких і весь світ. Будьте всі щасливі!

– Чим займаєтеся на дозвіллі? Що Вам до душі?

– Обробляю земельну ділянку, вирощую та доглядаю квіти, беру участь у роботі представництва на Лебединщині  громадської організації спортивного клубу «Фенікс» (волонтер) та клубу «Надвечір’я» при МЦКД. Маю деякі досягнення у спортивних змаганнях на байдарках (2020р.), друге місце (Міжнародні спортивні ігри) та призове місце в легкоатлетичному бігу (3 км, м. Суми) в інтеграційних спортивних іграх (2021р.). Маю подяку від міського голови Лебединської міської громади (2021р.) до Дня волонтера. Як  бачите, й до сьогодні не втрачаю інтересу до життя, до всього, що мене оточує.

– Дякуємо, шановна Ольго Федорівно, за відверту розмову. Найщиріші Вам вітання від Ваших колег і до нових зустрічей!

Ювілярка під час святкового зібрання з колегами і друзями.

Ольга Паливода з донькою та онучкою.

Віч-на-віч з Ольгою Паливодою спілкувалась Олена ЛУБЕНСЬКА.

Коментарі  
0 #1 М-да.. 15.05.2021, 13:33
Шановно панi Лубеньска! Пробачте за нахабство, але хотлося б дати одне зауваження. В сучасних українських текстах (а не лише у вас) стало забагато монументальностi. "Я творила свою долю..." Таке личило б сказати комусь зовсiм бронзовому, на величезному постаментi з орлами та зорями за спиною. А ваша ж героїня, сподiваюсь, просто жива жiнка, що не "творила", а жила, як i усi.
Чи вам вже там в Лебединi й дивитися очима набридло, а треба обов'язково "линути зором"?
Може, якби в головах було менше монументiв та пафосу, то навчилися б жити без "творiння", а просто так, як належить i личить людям?
Цитата
Додати коментар