У дядька Петра під двором на вулиці росте береза. Років їй так багато, що вже й не пам’ятає. Скільки разів приходила до нього думка зрізати дерево, та все рука не піднімалась.

А тут ще й онук Андрійко, якось, прийшовши зі школи, попросив дідуся: «Давай залишимо березу. Нам сьогодні розповіли легенду про неї. Колись біля озера вночі гуляли русалки. І загралися так, що не побачили, як зійшло Сонце. Йому дуже сподобались русалки, Сонце почало цілувати їх так гаряче, що на їхньому ніжному тілі з’явилися чорні опіки. Ці русалки того ранку стали березами, з живою душею, і чорними плямами від поцілунків Сонця. Береза теж жити хоче, дідусю!»

Наступного ранку Петро, доторкнувшись до білого стовбура з чорними від­мі­тинами, сказав: «Ну, що, дорогенька, давай тоді по­час­туємо сусідів соком: на нашій вулиці одна ти залишилась…»

На свято Благовіщення сусіди дядька Петра дякували йому за цілющий напій, бажали здоров’я. Андрійко теж пив сік із задоволенням.

Нелегкою видалася для людей зима, яка, дякуючи Богу, вже минула: старень­кі люди сиділи в основному по домівках, спілкувалися телефоном або під час випадкових зустрічей. І ось нарешті: «Дочекались ми весну! Скоро буде не до сну. Серце робить поворот – помандруєм на город». Там і попрацювати, і поговорити з сусідами можна буде. Про що? Звичайно, про все наболіле.

Неприємна новина з 1 квітня 2021 року торкнеться жінок працездатного віку, мі­німальний пенсійний вік для них збіль­шу­ється до 60 років, а щоб отримати пенсію за віком, страховий стаж по­винен бути не менше 28 років.

Обурюються люди також умовами карантину в «червоній» зоні: не працюють непродовольчий ринок, магазини по продажу непродовольчих товарів. Але ж там і до карантину покупців було дуже мало. Зате магазини мережі «АТБ», «Посад» відкриті для всіх бажаючих цілодобово. І ті 8 тисяч гривень, які мають виплатити ФОПам, проблеми для них не вирішать. До того ж середня зарплата на Сумщині відстає від середньої по Україні на 2 тисячі гривень.

...Петро на городі відкривав грядки з часником та цибулею, як до нього обізвався сусід Микола: «Ти чув, що в Лебедині хлібо­завод закрили? Пішов сьогодні в магазин по хліб, а там тільки сумський – і білий, і чорний. Кажуть дівчата, не буде вже лебединського».

«Мені моя Галя казала. Оце дохазяйну­ва­лись! Поки керували там покійний Кошу­баєв, а тоді – Гордіяш – і порядок на заводі був. А зараз все йде, як то кажуть, на «чортів клин». Може, й комусь із конкурентів завод заважав. Сильніший тепер задавлює слабшого».

Поки погомоніли ще про те, про се, й сонце вище піднялось. Час – до роботи. Бо вже скоро дружини й до обіду покличуть.