Шістдесяті роки ХХ-го сторіччя характеризуються різким збільшенням тваринництва в сільському господарстві. Комбікормова промисловість в цей період ще не працювала.
Тому для кожного господарства велике значення мала заготовка сіна. Це були перші жнива на селі. Від якості сіна багато залежало. Це і молоко, і здоров’я телят, і витривалість тяглової сили (биків, коней).
Селяни з великим ентузіазмом весь світловий день працювали на заготівлі сіна. Його потрібно було правильно скласти, щоб не затекло. Для цього бригадир призначав найбільш досвідченого працівника скирдоправом. Спочатку він ходив навкруги скирди, підправляв, причісував граблями з боків. А коли скирда ставала високою, піднімався наверх і поступово закінчував кладку до самого «конька» скирди. Під умілою рукою скирдоправа це був «художній витвір», як гарна зачіска у жінки.
Бригадир бригади села Переліски Лебединського району залишив закінчувати скирду двох чоловік, а сам перекинув бригаду на кладку іншої. Побачивши скирдоправа на самому «коньку», помічник запитав: «Федоре Дмитровичу, як Ви будете злазити? Тут же немає драбини». «Ти мені допоможеш, - відповів той. - Візьми на возі вірьовку і кинь мені сюди».
Закінчивши і закріпивши верх на скирді, скирдоправ розмотав мотузку, один кінець якої опустив помічникові, щоб той тримав, а по другому почав спускатися на інший бік.
Помічник не зрозумів своєї ролі й вирішив побігти подивитись, як напарник буде спускатися по вірьовці. Оббігши на другий бік скирди, побачив, що скирдоправ, розкинувши руки й ноги, лежить під скирдою. «Відпочиває», – подумав той і сказав:
«Як Ви, Федоре Дмитровичу, швидко злізли, я навіть не встиг і роздивитись».
«Оце так допоміг!», – промовив, стогнучи, скиртоправ, невдало приземлившись скирди.
Олексій Дученко,
м. Лебедин.
Шістдесяті роки ХХ-го сторіччя характеризуються різким збільшенням тваринництва в сільському господарстві. Комбікормова промисловість в цей період ще не працювала. Тому для кожного господарства велике значення мала заготовка сіна. Це були перші жнива на селі. Від якості сіна багато залежало. Це і молоко, і здоров’я телят, і витривалість тяглової сили (биків, коней).
Селяни з великим ентузіазмом весь світловий день працювали на заготівлі сіна. Його потрібно було правильно скласти, щоб не затекло. Для цього бригадир призначав найбільш досвідченого працівника скирдоправом. Спочатку він ходив навкруги скирди, підправляв, причісував граблями з боків. А коли скирда ставала високою, піднімався наверх і поступово закінчував кладку до самого «конька» скирди. Під умілою рукою скирдоправа це був «художній витвір», як гарна зачіска у жінки.
Бригадир бригади села Переліски Лебединського району залишив закінчувати скирду двох чоловік, а сам перекинув бригаду на кладку іншої. Побачивши скирдоправа на самому «коньку», помічник запитав: «Федоре Дмитровичу, як Ви будете злазити? Тут же немає драбини». «Ти мені допоможеш, - відповів той. - Візьми на возі вірьовку і кинь мені сюди».
Закінчивши і закріпивши верх на скирді, скирдоправ розмотав мотузку, один кінець якої опустив помічникові, щоб той тримав, а по другому почав спускатися на інший бік.
Помічник не зрозумів своєї ролі й вирішив побігти подивитись, як напарник буде спускатися по вірьовці. Оббігши на другий бік скирди, побачив, що скирдоправ, розкинувши руки й ноги, лежить під скирдою. «Відпочиває», – подумав той і сказав:
«Як Ви, Федоре Дмитровичу, швидко злізли, я навіть не встиг і роздивитись».
«Оце так допоміг!», – промовив, стогнучи, скиртоправ, невдало приземлившись скирди.
Олексій Дученко,
м. Лебедин.
Золотые слова!