Стрічка новин
Нардеп відвідав Лебединщину: 22 червня Лебединщину з робочим візитом відвідав депутат Верховної Ради України Микола Задорожній. Спочатку він провів особистий прийом громадян. Лебединське бюро правової допомоги роз’яснює: Як повернути завдаток?: Багатьом із нас доводилося давати завдаток за покупку товару. Але не всі знають, як правильно оформити цю дію і що Туберкульоз виліковний!: Зараз у світі є серйозна проблема COVID-19,але не потрібно забувати і про не менш небезпечне захворювання Інформація про стан оперативної обстановки на території  Лебединської міської ради з 19 по 25 квітня 2021 року.: Протягом звітного періоду до відділення поліції №3 (м. Лебедин) Сумського РУП ГУНП в Сумській області надійшло 97 заяв та повідомлень Станом на 21 вересня 2020 року на Сумщині 3117 випадків захворювання на коронавірусну інфекцію: За минулу добу Covid-19 підтвердили у 94 осіб (Суми - 55, Шостка - 1, Конотоп - 4, Ромни - 6, Уривки Лебединських розмов: Розмовляють дві жіночки: – Оце у нас у селі було храмове свято. Поз’їжджалися родичі до людей, а з ними діти. Бігають Коноплі росли на городі: Сто вісімнадцять рослин коноплі виявили та вилучили правоохоронці Лебединського відділення поліції на городі 62-річної жительки району. Актуально про субсидії: 19 травня 2021 року  Уряд прий­няв рішення щодо уточнення змін в умовах призначення житлових субсидій. Відповідно до прийнятої постанови, для Дорогі лебединці!: Сердечно вітаю вас з чудовим прийдешнім світлим Днем Христового Воскресіння! Бажаю Вам Божої благодаті, добробуту, злагоди, душевної величі та мирного Дівчина з вогником: Сумський державний університет завжди пишається своїми студентами з активною життєвою позицією в суспільному житті, які представляють спільні ідеї та інтереси

Вживаючи слово «школа», ми часто не замислюємося над тим, скільки значень і смислових відтінків воно має. Зазвичай, асоціація із приміщенням, навчальним закладом,

який здійснює загальну освіту і виховання молодого покоління. Дехто скаже, що це напрям у науці, мистецтві, і буде цілком правий. Звісно, всі чули такий вираз, як «школа життя», а про тих, хто досяг значних успіхів, говорять, що у них відмінний «вишкіл». Та все-таки, погодьтеся, найбільш відповідальними у становленні й розвитку особистості є роки, проведені саме за шкільною партою. Тому навіть  через багато років спогади про  клас, улюблені предмети, вчителів, кумедні випадки під час уроків та різних заходів  зігрівають душу. 

Нещодавно Маловисторопський НВК, який у листопаді відзначив ювілей, в режимі онлайн «відвідала» випускниця 2012 року  Маріанна Третьякова. Напередодні у соцмережі  вона привітала  рідний заклад такими зворушливими  словами: «Вже 30 років нашій школі. Майже, як і мені. Можливо, ви запитаєте, що це означає? Це і життєвий досвід, і кар’єра, і  подорожі, і ще багато з того, що ми встигли зробити за цей період. Але, звісно, все починалося з Першого дзвінка, уроків, спортивних занять, шкільних екскурсій та інших відкриттів для нас, тоді ще дітей. Тут ми почали знайомитися зі світом, а після одинадцятого класу отримали  право на вибір подальшого життєвого шляху. Я дуже вдячна нашій школі за перші знання. А слова, що написані на стіні у фойє, – чарівні, тому що підтвердилися на власному досвіді P.S.! Для учнів, які ще навчаються в школі, маленька порада: наполегливо  навчайтеся, але завжди залишайтеся людьми. Ця якість дуже цінна сьогодні!»

Приємно, що Маріанна зберегла любов до рідної мови, свого краю, земляків. Спілкуючись, ми пригадали її успіхи у навчанні, зокрема участь в олімпіадах, конкурсах читців, ораторського мистецтва. Вона неодноразово захищала  честь школи у складі волейбольної команди на базі районної ДЮСШ. Все це стало їй у нагоді в подальшому житті.

Вона люб’язно погодилася розповісти про те, як їй живеться у Франції, чого вона досягла.

– Маріанно, у тебе є чудова можливість завдяки обласній газеті для сімейного читання «Будьмо разом»  привітатися із земляками, розповісти  про себе. Отож, твоя   візитівка.

– Доброго дня! Мене звуть Маріанна. Зараз я  живу та навчаюся  у Франції в маленькому рибальському містечку Ле-Сабль-д’Олонь (Les-Sables-d’Olonne). Воно славиться  давньою  історією, анекдотами та дуже багатою культурою. Ось чому я обрала навчання в університеті ESTHUA d’Angers на факультеті туризму та культури. Протягом трьох років я мала можливість пройти  практику  в турагентстві, туристичному офісі, кемпінгу. Привабливість Франції для туристів усього світу  пояснюється великою кількістю  визначних пам’яток, різноманітністю ландшафтів, багатством гастрономії, історичної, культурної та мистецької спадщини, помірним кліматом та легким доступом.

Як студентка Магістратури за напрямком «Tуризм та розвиток території», я паралельно проходжу практику на фірмі Eole Performance, яка займається підготовкою човнів для різних змагань. Моя посада – виконавчий асистент. Я займаюся комунікацією у соціальних мережах та на  вебсайті, a також організовую різні заходи, займаюся маркетингом човнобудівельної продукції та менеджментом. Зараз у нас проходять міжнародні змагання з навколосвітнього туру на човнах, які  називаються Ванди Глоб. Vendйe Globe – це безперервний, одиночний і без сторонньої допомоги вітрильний спорт по всьому світу на 60-футових однокорпусних вітрильниках IMOCA.

– Пориньмо у минуле. Якими були твої дитячі роки ? Поділися яскравими враженнями.

– Найяскравіші спогади про дитинство, це, звісно, життя в  Малому Висторопі .Протягом усіх чотирьох пір року село поставало у всій неповторній  красі. Навчальний  рік починався першого  дня  осені,  яка фарбувала все навколо у жовто-багряні кольори. Після бабиного літа починалися  дощі , після яких на моїй вулиці неможливо було пройти без гумових чобіт. Взимку  ходила до школи через замерзлий ставок, щоб скоротити шлях. Жила у звичайній сільській хаті, поралася по господарству, займалася городом, носила воду, топила піч. Я не цуралася ніякої роботи. Жила, як більшість однолітків. Гралася, веселилася, пізнавала світ. Тоді у мене були справжні друзі, захоплення, а не віртуальне життя в соціальних мережах, як сьогодні.

– Що для тебе значать роки навчання у школі?

– Я з теплом згадую моє шкільне життя в Маловисторопському НВК: цікаві заходи, екскурсії, походи. Завжди відповідально  ставилася до підготовки уроків та поважала  вчителів. До речі, моя мама, Третьякова Любов Олексіївна, багато років працювала тут на посаді  вчителя і вихователя. Тому мені змалку відомо, яка це нелегка праця.

Пам’ятаю яскравий момент на екзамені в дев’ятому класі. Це була географія, яку я обожнювала. А все тому, що мріяла подорожувати. Я підготувала відповідь про світові океани, за яку отримала високу оцінку. Хто б міг подумати, що через 10 років я буду працювати в команді, яка братиме  участь у навколосвітній гонці на човні «Vendee Globe» у Франції!

– Що  вплинуло на твій життєвий вибір ? Чи були якісь знакові події?

– «У кожної людини свої зірки», – говорив Антуан де Сент-Екзюпері. В 11 класі на випускному вечорі учні  молодших класів подарували мені медаль з прізвиськом «Француженка» . Це  був один зі  знаків на майбутнє.Після школи  я продовжила навчання в Маловисторопському коледжі СНАУ. Рік навчання  дав мені можливість подумати про подальшу долю. І я прийняла рішення здобувати освіту в Сумському державному педагогічному  університеті  імені А. С. Макаренка. Я була зарахована на останнє бюджетне місце  за спеціальністю «Французька мова та зарубіжна література». Випадково? Думаю, що ні. Не вірте тим, хто стверджує, що життя нам не дає знаків. Просто потрібно вміти їх помічати, прислухатися до себе.

–  Що ти вкладаєш у поняття «родина» ?

– Наступним знаком і справжнім подарунком долі  в моєму житті став мій наречений. Коли я навчалася  на третьому курсі в  університеті, я взяла участь у програмі обміну досвідом із іноземними викладачами у Франції. Там я і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Франком. Через невеликий проміжок часу поїхала до Франції, щоб вдосконалювати французьку мову, і, як у казці про Попелюшку,  отримала пропозицію  одружитися. Це було неочікувано, але я погодилася. Так я і стала мадам Фелісіти (Madame Felicite). Прізвище чоловіка у Франції згадується в усному мовленні або ж на поштовій скриньці Madame Felicite (Мадам Фелісіти). Його ніколи жінки не міняють в паспорті, так як за законом «прізвище, яке дали при народженні, ніхто не має права забирати».

Незабаром родина святкувала поповнення.  Нашого первістка  звуть Лоренцо, йому зараз три роки. Ви запитаєте мене, чому ми обрали таке ім’я? Тому що наша сім’я захоплюється  автомобілями, а  Лоренцо Бандіні – відомий гонщик з Італії. У Франції можна мати три імені, але в повсякденному житті використовується одне. Наприклад, мій син  – Лоренцо, Флорен, Роман. Його тато – Франк, Робер, Роже. Також я маю суперових свекрів,  у яких молода душа,  –  Флорент і Даніель. Вони обоє  родом із Парижа. Флорент жив на  Монмартрі. Його будинок був поряд із будинком відомої співачки Даліди, яка пригощала цукерками, коли проходила  вулицею. А Даніель жила  поряд із Нотр-Дам-де-Парі. На жаль, столиця сьогодні ніколи не зрівняється з тією,  що була раніше.Через велику кількість туристів, мігрантів вона повною мірою  не належить парижанам.

Мій чоловік Франк захоплюється  генеалогією. Досліджуючи родовід  своїх предків в архівах та на вебсайті Geneanet, йому вдалося виявити 128 поколінь. З боку матері він має спільних предків з родинами Романових та Анни Київської.

Життя дивовижне, ніколи не знаєш, куди воно тебе заведе!

– Маріанно, ти багато досягла завдяки наполегливості в навчанні. Які перемоги чи здобутки є пам’ятними, вагомими?

– На жаль, наполегливість у наш час стала рідкісною рисою. Багато людей вважають, що вони успішні не стільки завдяки своїй наполегливості, скільки тому, що опинилися у потрібний момент у потрібному місці. Але на прикладі англійської п’єси «Пігмаліон» Бернарда Шоу можна переконатися, що головна героїня сама багато працювала,  щоб стати освіченою, вихованою, культурною людиною. Я доклала чимало зусиль,  щоб вивчити іноземні мови. Також не полишила спорт. Коли приїхала до Франції, неодноразово брала участь у змаганнях з бігу на 10-12 км. У цій країні всі – від маленького і до старого – займаються спортом. Популярними є триатлон, біг, плавання, їзда на велосипеді та інші види спорту. Щороку в нашому містечку відбуваються змагання з триатлону, марафону та такі,  як Ironman. Я сподіваюся, що моїм наступним кроком буде  участь в одному із цих змагань.

– Як опанування іноземних мов допомогло тобі в житті? Що ти можеш порадити сучасним випускникам?

– Є відомий вислів: «Скільки мов ти знаєш – стільки разів ти людина». Тобто, чим більше мов  ми  знаємо, тим краще. Адже кожна мова – це ключ, який відчиняє двері до чогось незвіданого, розкриває нові  можливості, робить багатшим духовний світ. Володіючи іноземною мовою, людина автоматично переходить на вищий соціальний  ступінь, оскільки стає конкурентоспроможним претендентом на високооплачувану посаду. Англійська мова – це офіційна мова міжнародного бізнесу, інші – це великий плюс. Навіть у Франції є обов’язковим знання англійської мови. Другою  іноземною мовою може бути іспанська або німецька. Багато англійців приїжджають сюди на канікули, а французи надають перевагу   Іспанії. Тому моя порада випускникам не лінуватися і наполегливо вивчати іноземні мови.

– Труднощі і невдачі роблять нас сильнішими. Що ти думаєш із цього приводу? Які поради можеш дати своїм юним співвітчизницям із України?

– Як каже Фрідріх Ніцше: «Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими». Я погоджуюся з цією думкою, адже складний досвід життя може зміцнювати людей, роблячи їх більш пристосованими до вирішення подальших труднощів. Перш за все, щоб бути сильними,  потрібно вчитися керувати своїми думками, поведінкою та емоціями. Я зрозуміла одне:  коли навчаєшся, потрібно мати багато терпіння.

–  Як ти адаптувалася до життя за кордоном?

– Моя адаптація тривала до того часу, як я почала вільно говорити французькою, розуміти місцеві звичаї. Потрібно приблизно один рік, щоб на власні очі побачити святкування Різдва, Великодня, Дня незалежності. У Франції це  найбільші  свята. Різдво зустрічають  в сімейному колі  біля ялинки. На Великдень існує традиція  ховати шоколадних зайців та яйця в саду, а  дітвора має їх знайти. Та, мабуть, найвеличнішим  є День незалежності – національне свято, яке відзначається 14 липня на згадку про штурм Бастилії 1789 року, що  ознаменувало початок Французької революції. Цього дня  щороку в кожному  великому місті й містечку мерія організовує феєрверки. Всі люди збираються ввечері в тому місці, де найкраще їх буде видно.

– Створивши сім’ю і народивши синочка, ти не стала домогосподаркою. Яка твоя думка з приводу того, якою має бути сучасна жінка ?

– Права у Франції спрямовані на те, щоб підтримати сім’ю по максимуму. Декретна відпустка тільки чотири  місяці, потім є дитячі ясла або няня за державні кошти. Я почала навчання у Франції,  коли синові виповнилося п’ять місяців. Тому його вихованням займалася няня, під наглядом якої було четверо інших діток. Адаптація пройшла дуже легко, так як у маленькому віці ще немає усвідомлення розлуки. Навпаки, у Лоренцо було бажання гратися з такими маленькими друзями, як і він. Завдяки цьому я почала навчання з чистого аркуша і паралельно  працювати.

А ще у цій країні діє така програма, як  «Au Pair». Це міжнародна програма культурного обміну, яка дозволяє молодим людям жити за кордоном, відкривати іншу культуру та вивчати іноземну мову в обмін на їхню допомогу вдома, зокрема піклування про дітей.Зазвичай, розміщення в ау-парі можливе для людей у віці від 18 до 30 років, за винятком США, де встановлений законний вік  від 18 до 26 років. Це може бути одним із варіантів, щоб вивчити іноземну мову. А для батьків це є великою допомогою по догляду за дітьми. Тому деякі родини беруть молоду дівчину,  щоб доглядала їхніх дітей у тому випадку,  коли вони не можуть знайти няню або місце в яслах.

– Чого ти досягла, перебуваючи у Франції? Хто був і є твоєю підтримкою в усіх починаннях?

– Український диплом з педагогічного університету,  на жаль, у Франції не має ніякої цінності. Тут  я отримала диплом бакалавра за спеціальністю «Туризм, спадщина та прибережна культура». Але це ще не кінець, бо  продовжую навчання в Магістратурі. Також я отримала права водія та навігації в морі. Це  дає мені можливість бути незалежною в повсякденному житті. Я дуже вдячна моєму чоловікові за підтримку і мотивацію.

Найбільшим на даний момент  моїм досягненням є участь в гуманітарному  проєкті, який дав змогу зробити добру справу –  подарувати 100 кг шкільного обладнання одній зі шкіл  Албанії. Europ’Raid – це перший пригодницький рейд в Європі. Це 10 000-кілометровий тур культурною та об’єднаною Європою через 20 країн за 23 дні. На борту Peugeot  було 250 екіпажів.  Маршрут перетинав 20 країн, об’єднував 10 столиць, 100 об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО та мав  понад 200 етапів. Він  проходив найкрасивішими дорогами Європи у чудових та різноманітних умовах: від Середземного до Чорного моря, проходячи через Карпати і Татри, від Рейну до Дунаю, від Шварцвальду до Албанської Рив’єри. Europ’Raid  відкривав природні ландшафти, відомі міста та історичні місця Європи: площу Святого Марка в Венеції, Афінський Акрополь, дзвіниці Праги, Берлінську стіну і  канали Амстердама. Це дозволило мені та всім  учасникам  скласти власне уявлення про Європу.

Europ’Raid –  це не тільки культурний і спортивний проєкт, це, перш за все,  підтримка для інших, акція  солідарності. Кожному екіпажу було доручено перевезти 100 кілограмів шкільного або спортивного обладнання до ізольованої школи у Східній Європі: шкільні портфелі, олівці, зошити, також м’ячі та іграшки. Цілий рік екіпажі збирали нове чи у хорошому стані шкільне приладдя під час операцій збору. Речі, які потім завантажили  у свої Peugeot 205 , роздали учням під час рейду. Учасники зустрічалися з дітьми, а розподіл шкільних матеріалів супроводжувався шоу та заходами з ними, а також відвідуванням шкіл.

– Як на мене, твоя історія дійсно нагадує казку про Попелюшку. Чи варто вірити у диво, чи все-таки треба бути ковалем свого щастя?

–  Життя повсякчас ставить нас у ситуацію вибору. Але наші намагання обрати найкращий варіант часом перетворюються на неабияку проблему. Життєвий досвід підтверджує, що доля — не справа випадку. Доля — це результат вибору. Завдяки своїм особливим рисам, позитивним і цікавим, а також цілеспрямованому характеру, врешті-решт, як правило, ми досягаємо омріяної мети всього життя. Тож я вважаю, що ми самі, так би мовити, ковалі свого щастя.

– Ти добре володієш рідною мовою. Чи цікавишся подіями, які відбуваються в Україні?

–  Це буде звучати дивно, але після довгого перебування за кордоном я втратила деякі навички  усного спілкування. Інколи маю потребу зазирнути до словника, щоб перекласти слово. До речі, у нашій мові багато запозичених слів, що полегшує розуміння. Я слідкую за українськими новинами,  цікавлюся досягненнями співвітчизників у галузі  спорту та культури, з гордістю згадую перемогу українки Джамали на Євробаченні у 2016 році.

 І традиційні 7 бліц-запитань:

– Улюблена пісня?

– У мене є декілька улюблених французьких попспіваків, таких як: Angele, Louane, Dalida, Celine Dion. Пісня, яка мені подобається, у виконанні  Louane «Je vole» – «Я літаю» із фільму «Родина Бельє».

–Чи готуєш у Франції українські страви? Якщо так, то які?

– Звісно, готую. Деруни, вареники, пельмені. Але обожнюю французьку гастрономію: сири, випічку, морепродукти.

– Які риси характеру допомогли досягти успіху?

–  Цікавість і сміливість.

– Якби можна було повернути час назад, що б хотіла встигнути зробити або змінити?

– Я задоволена своїм життям. Якщо сказати образно, то наше життя складається із різних шарів, як торт «Наполеон». Чим більше їх, тим він смачніший. Кожен період важливий, тому я б хотіла все залишити, як є.

– Чи розуміє синочок українську мову?

– На жаль, ні, так як середовище на 99 відсотків «parle francais». Aле ми наздоженемо, коли  приїдемо до бабусі Люби в Україну.

– Секрет краси від Маріанни Феліcіти.

–  Спорт і гарний настрій.

– Побажання співвітчизникам на новий рік і майбутнє.

– Ми живемо лише один раз! Не дивіться на життя, яке проходить,  як потяг. Жахливо прокинутися в літньому віці і сказати собі, що  ще не досягли того, про що мріяли.Мрійте! Мрії мають властивість збуватися.

Розмову організувала і провела

Богдана Гусак,

учитель Маловисторпського НВК,

член НСЖУ, позаштатний автор тижневика «Будьмо разом».

Додати коментар