Стрічка новин
Вернісаж ідей Василя Сухомлинського: Людина починається з країни дитинства. А якою буде ця країна? Який внесок у становлення особистості дитини може зробити кожен з 102: що трапилось? з 30 серпня по 5 вересня 2021 року: Протягом звітного періоду до відділення поліції №3 (м.Лебедин) Сумського РУП ГУНП в Сумській області надійшло 125 заяв та повідомлень громадян, На 15% збільшилась кількість онлайн платежів за доставку газу на Сумщині: Від початку карантину зберігається тенденція збільшення розрахунків за доставку газу онлайн. Проте протягом березня-квітня АТ «Сумигаз» отримало від банків Вбивці загрожує довічне ув’язнення: Лебединським відділом Сумської окруж­ної про­куратури затверджено та 31 березня 2021 року направлено до суду обвинувальний акт стосовно 31-річного чоловіка, Гімн Лебедина у виконанні вокального ансамблю "Оберіг" м.Суми на фестивалі в с Підопригори: Чи потрібні сучасній людині танці?: Анастасія, 13 років: – Звичайно, потрібні. Звісно, не всі стануть професіоналами. Але для власного всебічного розвитку – так. Лебединське бюро правової допомоги роз’яснює: Як давати гроші у борг: До Лебединського бюро правової допомоги звернувся громадянин Н., якого цікавило питання як правильно давати гроші у борг, щоб потім їх Особливості надання житлових субсидій у період карантину: 25 березня 2020 року Урядом прийнято постанову Кабінету Міністрів України за № 247 «Про особливості надання житлових субсидій», якою передбачено: Ціни на ринку на 9 лютого 2021 року: М’ясо (1кг) – 120-140 грн. Сало (1кг) – 50-120 грн. Всі дороги ведуть у Підопригори:   Владислав Бухарєв про святковий концерт від «Кварталу-95» до Дня Незалежності України з хедлайнером Каменських і про головну його «фішку».

У складний період сучасної історії України особ­ливої актуальності набуває формування у громадян національної ідентичності, виховання патріотизму, відданості,

любові до рідної України.

Одним із засобів досягнення цього є вивчення історії свого краю. За останні роки на сторінках газети «Будьмо разом» місцеві краєзнавці опублікували багато документальних матеріалів з історії Лебединщини, зокрема, розкрили й деякі маловідомі факти з життя хуторян.

Як продовження цієї теми, розпочинаємо друкувати цікаві історичні дослідження відомого місцевого краєзнавця Віктора Лисянського. Віктор Миколайович народився на Лебединщині. Останнім часом працював Михайлівським сільським головою. Зараз мешкає в м.Суми, але не пориває зв’язків із своєю малою батьківщиною. До вашої уваги перший краєзнавчий матеріал Віктора Лисянського «З минулого межиріцьких хуторів», який, ми впевнені, матиме позитивну реакцію у наших читачів.

Автору цих рядків вдалося відшукати в Сумському обласному державному архіві надзвичайно важливий документ, датований 1794р., в якому вказуються роки заселення хуторів, прізвища господарів і кількість ревізійних душ в їх родинах, наявність у них землі в 1794р.

з/п

Назва хуторів

Рік

заснування

Кількість хат

Число

ревізійних душ

1

Парфилів

1775

3

7

2

Радченків

1730

2

3

3

Шумилів

1772

5

12

4

Майдаків

1773

1

1

5

Косенків

1730

2

4

6

Богомолів

1760

2

5

7

Падалкін

1735

2

6

8

Лозин

1740

3

5

9

Галушкін

1732

5

16

10

Сіренків

1704

11

24

11

Підопригорин

1779

2

4

12

Грицинів

1735

20

50

13

Загрунський

1712

22

56

14

Великодний

1695

6

23

15

Ворожкін

1738

5

17

16

Павленків

1700

28

80

17

Кищиків

1734

4

16

18

Бойків

1712

7

21

19

Шапошників,

Луценків і Великородів

1772

1782

3

7

20

Гаптарів

1760

2

4

21

Букатів

1767

3

11

22

Сухоставців,

Яковенків

1702

1747

10

25

23

Деркачів

1722

2

8

24

Семин

1742

12

33

25

Сердюків

1767

3

10

26

Дябелків

1735

5

12

27

Шутькін

1743

5

20

28

Вакулин

1744

2

7

29

Сіробабин

1742

11

28

30

Коцарів

1742

4

16

31

Шиянів

1771

2

9

32

Семонів

1794

1

5

33

Лисянський

1704

11

26

34

Дігтярів

1742

2

2

В 1794р. в цих хуторах проживало 546 ревізійних душ чоловічої статі, які разом з родинами відносилися до державних селян. На сьогоднішній день доведено, що значна їх частина заселена вихідцями з козацького Межиріча.

Життя хуторян з самого початку проходило в умовах постійної загрози татарських набігів і загарбницьких воєн Російської імперії, яка цілеспрямовано знищувала автономію Гетьманщини і Слобожанщини.

Межиріцькі козаки у складі Сумського слобідського полку протягом ІІ половини XVIII століття брали участь у всіх військових кампаніях Московії, а згодом Російської імперії, які мали тяжкі наслідки для слобожан. Козаків, які виступали в походи, зобов’язували мати зброю, амуніцію, по двоє надійних коней, провіант на 5 місяців з хурами і погоничами. Все це забезпечувалося за рахунок козацьких підпомічників, підсусідків і хуторян.

Після трагічної для України поразки шведського короля Карла ХІІ і гетьмана Мазепи під Полтавою в червні 1709р., цар Петро І з метою запобігання можливого спротиву його колоніальній політиці з боку українців перетворив територію нашого краю на місце постійної дислокації російського війська. Проживаючи в зимовий період в селянських хатинах, московіти брали у населення все, що їм заманеться. Навіть ті з них, що лише проходили Слобожанщиною, здійснювали наругу над людьми – грабували їх, забирали провіант і фураж.

З метою встановлення показової спра­ведливості видавалися урядові укази та інструкції, згідно яких одного російського піхотинця утримували 36, а кавалериста – 50 ревізійних душ.

Не менш обтяжливими для межиріцьких козаків і селян в І половині XVIII століття були різноманітні земляні роботи, які вони виконували за сотні і тисячі кілометрів від рідного краю. З 1719р. їх почали висилати на «канальні роботи» – будівництво Ладозького каналу. У Петербурзі їм видавали мізерний провіант, який оплачували слобожани – по 8,5 крб. на 8 місяців з кожних 6 дворів. Канальні роботи проводилися до 1723р. і за даними історика Д.І. Багалія «знищили слобожан не менш, ніж татарські напади».

В 1731 р. почалося будівництво Української лінії – системи укріплень, збудованих в 30-60-х роках XVIII століття з метою подальшого просування володінь Російської імперії на південь і захисту від татарських вторгнень.

Щорічно на її будівництві працювали понад 20 тисяч козаків і 10 тисяч українських селян. На 260 верст у степу вони викопали широкий рів і спорудили високий земляний вал, будували фортеці, редути та редани, прокладали гаті через болота і таке інше. Зі слобідської України з кожних 10 дворів надавали 1 робітника, на кожних 10 працівників – одну хуру, а на ватагу в 50 чоловік – ще й плуг з волами. Їх зобов’язували брати з собою провіант на три місяці, сокири, лопати, мішки, зброю для оборони від татар.

Для виконання важких робіт царський уряд залучав слобожан і в ІІ половині XVIII століття. Підтвердженням цьому слугує документ Межиріцького комісарського правління, датований 1772 р. – «Наряд волов и работников для переносных работ в Бахмут». З нього видно, що в 1768-1771 роках з Межиріча відправляли людей з волами і кіньми в Азов, Тагангор, Кременчук і Бахмут. В 1768-1769рр.  з комісарства командирували 17 чоловік, з них повернулися додому 5, померло 4, а 8 зникли невідомо куди. В 1770 році спорядили 30чол., з яких 15 прийшли до рідних домівок, 9 загинули, 6 пропали безвісти. Від непосильної праці, хвороб в 1771 році з 13 чол. померло 9. Це була найтяжча повинність для жителів нашого краю.

З початком царювання Катерини ІІ (1762-1796 рр.) прискорилися реформи по остаточній ліквідації козацького устрою Гетьманщини і Слобожанщини. 28 липня 1865р. вона видала маніфест про ліквідацію 5 слобідських полків і утворення Слобідсько-Української губернії з центром у Харкові. Межиріч перестав бути сотенним містечком, а місцевих козаків, під помічників та підсусідків, зарахували до особливого стану «військових обивателів, особисто вільних громадян, яких зобов’язали сплачувати податки і виконувати натуральні повинності.

Волелюбні межирічани найактивніше з усієї Слобідської України висловили протест проти ліквідації козаччини. Це трапилося в 1767р. під час складання наказу представникові комісії, яка в Москві розробляла новий звід законів Російської імперії. На загальних зборах жителі Межиріча заявили про відновлення козацької служби, а один з присутніх обивателів, Яків Грінченко, дуже голосно крикнув: «Хто положив цей оклад, нехай пропаде!» Мова йшла про щойно запроваджений великий подушний податок у сумі 95 коп. з кожної ревізької душі. Межиріцький комісар, сотник Селихівський, почувши це, відразу ж закрив збори, арештував Грінченка, доповів про це воєводі Лосєву, а останній – губернатору Щербініну.

15 межирічан арештували і розпочали слідство з розшуку підбурювачів антиурядового виступу. Я. Грінченка закували в ручні і ножні кайдани і допитали окремо.

Дізнавшись про це, військові обивателі з’явилися в Межиріцьке комісарство і наполегливо вимагали звільнення арештованих. Воєвода Лосєв з військовою командою приїхав у Межиріч, звільнив з посади Селихівського, а звинувачених відправив до Сумської провінційної канцелярії. Там провели швидке розслідування і ухвалили побити канчуками 23 осіб у присутності усіх межирічан. Губернатор пом’якшив цей вирок і наказав побити тільки Грінченка і Вечірку. Після ліквідації Сумського козацького слобідського полку на його території утворили провінцію з кількох комісарств, серед яких було і Межиріцьке комісарство. До нього відносилися населені пункти, де мешкали військові обивателі: містечко Недригайлів, слободи Вільшана, Дергачівка, власницькі села Товста, Василівка (Галанівка), Гринцеве, Голубівка, Штепівка, Луциківка, Марківка, Верхня і Нижня Верхосулки, приватні «деревні» Грамине, Калинів Куст, Мокіївка, Піски, Магалясівка, Протопівщина, Ключинівка, Рубанівка. Між цими населеними пунктами існувало 12 приватновласницьких і 34 казенних хуторів. В 1779 р. в Межирічі проживало 3187 військових обивателів і 202 підданих осіб. А в цілому в Межиріцькому комісарстві налічувалося 6786 військових обивателів і 6054 залежних селян.

Під час подальших адміністративних реформ у 1780р. вищевказані населені пункти увійшли до складу Харківського намісництва.  З 1781р. Межиріч став військовою слободою Лебединського повіту. Його населення з навколишніми хуторами знаходилося під управлінням  Межиріцької «приказної ізби», яка підпорядковувалася земському справнику і Лебединському нижньому земському суду. Влітку 1797р. Межиріч перейшов з Лебединського до Сумського повіту відновленої в 1796р. Слобідсько-Української губернії. З січня 1799р. розпочалася діяльність Межиріцького волосного правління, повноваження якого поширювалися на вищевказані 34 казенні хутори. В 1802р. Межиріцька волость увійшла до Лебединського повіту Слобідсько-Української губернії, яку в 1835р. перейменували в Харківську.

Віктор Лисянський,

краєзнавець.

Далі буде.

 

 

Додати коментар