Стрічка новин
...Школа з вікнами у сад: Вона завжди чекає своїх колишніх учнів, які літньої пори з радістю поспішають у її обійми. Пройдуться тінистою алеєю до її Остарбайтерка з Лебедина: Доброго дня! Спільно з моїми німецькими колегами ми готуємо виставку про українських дівчаток-остарбайтерок (1943-1945 роки), Аліменти: запитуєте – відповідаємо: Чи можна стягувати аліменти на утримання дитини, перебуваючи у шлюбі? Наша баба Дуня: Я так і знала, що й цього разу мене не дуже приязно зустрічатиме на при­вітному, витоптаному без утоми гусячими лапами Дотримуємось самоізоляції, не порушуємо карантин! : За  минулий тиждень  осіб з підозрою на  коронавірусну хворобу по Лебединському  району не зареєстровано.  У двох осіб населених  пунктів району, Гості із Баку: «Здесь встретили нас дружелюбно»: Влітку в Лебедині завжди багато гостей: зустрічаються рідні люди, друзі. І нам, корінним його жителям, не байдуже, яке враження в Майстер-клас у ВПУ: Існують професії, які не втрачають своєї актуальності в усі часи. До таких можна віднести професію «кухар». Основною її перевагою є На Сумщині знову знайшли боєприпаси: 14 вересня, боєприпаси були виявлені у Охтирському, Лебединському і Роменському районах. Так, у двох кілометрах від села Пологи, що на Між нами, сусідами: Валентина якраз заходилася робити ревізію в кухонній шафі, як її гукнув чоловік: – Там тебе Сергіївна кличе. Якась розмова є. У Лебединському художньому музеї відкрили відділ реставрації: У художньому міському музеї ім. Б.К. Руднєва у Лебедині запрацювала власна реставраційна майстерня. Відтепер більшість картин отримають нове життя

Спочатку, звісно, поговоримо про коропа. Та не про те, що воно за звір, де він літує та зимує, що з апетитом снідає, обідає та вечеряє і в якій

саме харчевні, що п’є та який тютюн палить, де його хата, і яка в нього молодиця. Про це знають усі. Принаймні, рибалки про це відають. На честь цього красеня навіть названо місто. Є такий райцентр Короп на Чернігівщині. 

Збереглася давня легенда, що пов’язує назву міста з не якимось там коропом, а саме з рибою-коропом. Вона каже, начебто колись їхав полем запорізький козак і побачив невеликий татарський загін, який гнав у неволю селян-українців. Козак перейняв людоловів, порубав їх у сутичці та визволив полонених. Після цього вирішив козак змити кров із своєї шаблі у річечці, що протікала неподалік. З розмаху встромив шаблю у воду – а йому негадано нахромився короп на два пуди, чи, може, й більше. Порятовані селяни, які вже давно в роті й макового зернятка не тримали, випатрали рибину, запекли її на багатті та поласували нею разом із козаком. Повертатися звільненим неборакам було нікуди, бо їхні хати спалили кляті напасники, рідних забили, все господарство знищили. Їхній козак-рятівник порадив сердегам прямо на цьому місці й поселятися:  поки обзаведуться господарством, від голоду їх порятують коропи, яких вони будуть ловити в річечці. Тож і назвали оті врятовані своє нове поселення Коропом. Історикам відомо, що вже в 1674–1695 роках на міській печатці містилося зображення коропа під короною. Ось так!

Але… як стверджує Сергій Шивяков, досвідчений рибалка-любитель з Лебедина (він на фото одразу за коропом), що і в нас могло б подібне трапитися, адже й коропи-велетні, і дебелі щуки, і завтовшки з руку в’юни, і сковороди-карасі, і соми-колоди, і т. п. у наших водоймах віддавна водилися. І шаблі у наших предків теж були. Але якось воно не склалося. Уявіть собі, що могло б наше місто називатися Сомом, Карасем, Щукою, В’юном… Утім, і теперішня назва Лебедина є пречудовою.

Тепер кілька слів про гостя нашого «куточка» Сергія Шивякова. Починав він ловити рибу, як, до речі, і всі ми, іще в пелюшках. А вже опісля дороги всіх розділилися: одні подалися в рибалки, інші – в грибники, а треті – в мисливці. Сергій Олексійович, скільки себе пам’ятає, завжди любив рибалити. Ця його вподоба, так би мовити, з першого погляду і довіку. Можна чоловікові кинути палити, можна вирватися із обіймів  «зеленого змія», можна багато що, а ось любительська риболовля – це справа, яка не піддається жодному Кашпіровському. Та й навіщо її «лікувати»? Хіба ж зрозуміє не рибалка, як ото воно в снах рибалки-любителя раз-у-раз тонуть поплавки. І ці сни він ні на які інші сновидіння не проміняє.

Я запитав нашого гостя: «Що ж головне при ловлі ось таких коропів, з одним із яких Ви сфотографовані? І де Ви таких красенів ловите?» Сергій Олексійович відповів: «Ловлю я на так званий волос, наживка – білий горох. Але не консервований магазинний. Сам його на кілька годин замочую, а потім варю. Але не це головне. Головне, коли вам такого коропа доведеться вивуджувати, а потім піднімати, то намагайтеся грижі не нажити! А ловлю я таких коропчиків у тих ставках, де вони водяться!»

 

Вудіння на «волос», або Що таке волосяна оснастка?

Певно, дехто вважає, що в цій справі задіяні пучки волосся, які, напевне, рибалка придбає у знайомого стригаля чи знайомої перукарки. Зрозуміло, що власного волосся на голові запеклому рибалці не вистачило б. А якщо риболов, так би мовити, уже має на голові «бубон»? Зрозуміло, що все це просто смішечки. Поговоримо на цю тему серйозно.

Так звана волосяна оснастка для ловлі риби являє собою лише один із видів кріплення насадки до риболовного гачка, при якому жало гачка знаходиться у вільному стані. Коли, приміром, короп хапає насадку, то разом з нею до нього в рот потрапляє і гачок. Коли короп зрозуміє, що воно щось ковтнулося не те, то намагається виплюнути насадку, але в цей момент відбувається засікання риби за жало гачка. Досвід показує, що короп не помічає гачка, тому сміливо ковтає насадку. В якості матеріалу для «волоса» можна взяти флюрокарбонову моножилку або «плетенку». Про особливості приготування «волосу», техніки ловлі на донку та вудку, можна прочитати на багатьох рибальських сайтах. А втім, так самісінько ловлять і людей, приміром, такий прийом застосовують кандидати у депутати. А ми, гачків не помічаючи, радісно наживку ковтаємо!

 

Незвичайні риби наших водойм

Оселедці та осетри. Оселедці та осетри?!

Згадаємо добре відомого дуже багатьом Г. Боплана – француза за походженням, фортифікаційного інженера на службі у польського короля, котрий мандрував те­ренами України в 30-х роках XVII ст, проживши в ній, за­­галом, близько 17 років. У своєму «Описі України» він стверджував, що в ті часи річки Псьол, Ворскла та Орел(ь) були дуже багаті на рибу та раків. Згадує також річку Самару: «…я бачив, як навесні тут ловили оселедців і осетрів, яких в іншу пору року немає».

Уже в середині ХІХ ст. у своїй роботі «Записки про Полтавську губернію» знавець і дос­лідник Полтавського краю М.І.Арандаренко зазначав, що серед відомих щуки, судака, йоржа, сома, окуня, минь­ка, в’юна, ко­ро­па тощо у річ­ках Полтавської гу­бер­нії зустрічаються осе­тер і стерлядь. Вони вихо­дили у верхів’я Дніпра з гирла Чорного моря на нерест. Ось чому Боплан у свій час і підкреслював, що ця риба зустрічається лише навесні.

А ось що писав у 1781-1782 рр. академік Василь Зуєв: «…ловят только по большей части большие и малые из малороссиян ленивцы, сидя на мосту целое лето с удою, на которую и попадают им красиво напятнанные ерши, окуни, железница, карпы, подузцы и другая белая рыба». Те, що він, слуга царя, називає українських рибалок-любителів малоросіянами, зрозуміло. Що називає їх лінивцями, теж кумекаємо – з якою то причини. У той час ловля риби неводами і волоками вважалася справою риболовною. А ось ловлю риби вудкою – сприймали, як «баловство», тобто вважали, що таке заняття – «шо попало!».

Ведучий «Куточка рибалки»

 Петро Кутовий.

Додати коментар