Зібралися звірі на нараду. Медвідь каже:
– Дорогенькі! В лісовому бюджеті нуль гривень! Що робити? Їжак, не спи!
Сьогодні субота, і я хочу вирішити це питання до неділі! Звичайно, ми можемо підняти податки - люди так би і вчинили. Але треба знайти мудре рішення. Не спи, Їжак! Слухай, Зайчику, чому в тебе такий поганий вигляд?
Зайчик підсмикнув штанці:
– А який може бути в мене вигляд? Вже п’ятий день у мене підшлункова болить! Від дитячого їдла.
Звірі зацікавились: що таке?
–Та був я, – каже Зайчик, – в діда Оксеника, приніс йому дещо. Він хотів віддячитись а, як на зло, не було баби вдома. А він, ви знаєте, на кухні, як каліка – ну нічогісінько не може зробити! Знайшов десь вісім баночок дитячого харчування... З’їли ми то... Вже як я вийшов, зрозумів – біда: село неначе погоріло, неначе люди подуріли! А опівночі пойняв – вмираю! Якби дід тоді не поставив літру самогону, і ми б його не вдули – ви б мали зараз мороку іншу: де і як мене поховати!
Лисичка критично глянула на Зайчика:
–Літру самогону на двох? Та не пий, Зайчику – ти стаєш феноменально дурнуватий! У віторок – ти пам’ятаєш? Напав зненацька веселий на мисливців – хотів з ними селфі зробити! Але ти був такий брудний, обдертий і перекривлений, що вони тебе не впізнали, страшенно перелякались і кинулись тікати... Бігли так до свого «Ренджровера», що хтось загубив депутатське посвідчення. Ось: Гривня Абрам Омельянович.
Медвідь, як проснувся:
– Що-о-о-о? Вухатий цирознику! Та то ніякі не мисливці! То наші депутати! Вони в нас займаються незаконною вирубкою лісу по 52-ій паралелі, везли нам хабаря! А тепер що? Я думав, буде за що відсвяткувати День тверезості!
Зайчик підсмикнув штанці.
Білочка заплакала. Тут треба сказати, що Білочка дуже переживає за Зайчика, вона вже навіть тиждень приймає Реланіум, а то не дешеве і не здорове задоволення (та й яке там задоволення!)
Отож, Білочка схлипує:
–То ти так і п’єш, як про тебе говорять?!
Зайчик підсмикнув штанці:
– Не слухай їх! Якщо буває раз у квартал – то хіба то біда?
Але тут встряла до розмови Дика Свинка, вона поклала свою торбинку на коліна, поправила зачіску:
– Не хотіла я тобі, Зайчику, свиню підсовувати, але мушу розповісти. В минулий четвер йшла я лісом. Попереду мене лісничий наш – Іван Федорович. Аж тут ти з`являєшся! Нічого не скажу – йшов ти прямо. Але якось дивно – крок вперед, два назад і чотири знов вперед. Підійшов до лісничого, противно хіхікнув, сказав: «Здоров, малий, як життя?». Посмикав його за вус, гупнув у печінку і завернув до річки. Федорович, ошелешений, так і залишився стояти, а я мусила йти за тобою – щоб бува не втопився! Ти став на березі, на якійсь колоді і вирішив виголошувати жабам промову про Євросоюз. А потім послизнувся – ти в однин бік, колода в інший... А там якийсь нечистивець залишив склянний бідон на 20 літрів у воді. Колодою воно розбилось, а там така хімія... Через пять хвилин вся риба полізла на берег зі стогонами і прокльонами – така то була гидота!
Вовк застогнав:
– Так от хто це мені диверсію вчинив! То не гидота то добрива для городу! Я над ними дев`ять місяців мордувався! Але терпер – все! Я його порішу!
Вовк дістав щось з кишені і посунув на Зайчика. Вигляд в нього був страшний, і говорив він страшні слова:
– Я порву тебе, вухатий, на часті! На п’ять шматків! А перший і третій пошлю в ЮНЕСКО: нехай там думають, що то за худоба така!
Зайчик зблід і підсмикнув штанці:
– Мене не можна на часті – в мене підшлункова хвора!
Якби не Лисичка, то, може, і не було б нашої казочки. Вона схопила Вовка за лікоть і проспівала:
– Зачекай, Вовчику! Зачекай, братику! Ти ж ще не відсидів за попередню справу. Ти ж бачиш: Пиячок. Помилка еволюції. Генетичний казус.
Якось Вовк таки заспокоївся. Він повернувся на місце, бурмочучи:
– Та нехай вже... Помилка революції... Генетичний ляпсус...
Зайчик набрався відваги:
– Куди дивиться спікер зборів? В мене ж підшлункова хвора, а мене так ображають!
Дядько Бобер запалив люльку і тяжко зітхнув:
– Так, так, і мені тепер все ясно. Слухайте: тижнів два тому зібрався я працювати коло річки, але забув пінопласт. Аж тут Зайчик наш суне, п’яний як... Каже мені: «Дай сірники, старий єнот!». Думаю, - не буду сваритися: «Чекай, зараз принесу – однаково мені за пінопластом вертатися. Приходжу (ой, леле!) Зайця нема, зате все горить: два кубометра дощок, перфоратор (імпортний), інструменти – все згоріло!
– Так, – серйозно заявив Ведмідь, – все ясно, будемо тебе відправляти на реабілітацію! В райцентрі є добрий лікар - Антон Пройдисвіт-Загрібайло. А інакше що?! І витягни ти руки з кишень, коли з тобою розмовляють!
Лисичка засміялась:
– Нехай краще не витягує, бо впадуть штанці, а в нього ж підшлункова хвора.
Звірі сумовито замовчали, тільки дядько Бобер далі бурмотів собі під ніс:
– Два кубометри дощок, перфоратор імпортний (два!), інструменти... Все, що збирав роками, ось цими от руками...
Раптом Вовк зірвався зі свого місця:
– Тільки на психіатричку! Його (поки він нас всіх не потопив і не попалив) тільки там і можуть виправити! Та перестань ти ревіти!
Вовк пожбурив у Білочку шишкою: Я обіцяю! Я клянусь – двічі на тиждень до нього (зараза така!) ходитиму з квашеною капустою, морквою по-корейськи і свіжими газетами!
І ось тут Білочка не витримала, вона почала втрачати свідомість і сповзати на тихо дрімаючого Їжачка. Зайчик бачив весь цей процес, він хотів підхопити Білочку, але одночасно треба було підсмикнути штанці (обрав він, звичайно, друге). Пролунав такий зойк, що всі птахи в радіусі більше кілометра здійнялись у повітря.
Їжачок перелякано протер очі, глянув на сонце і несамовито (вони вміють!) заверещав:
– Яка година? Там же футбол! Динамо!
Звірі (і фанати, і байдужі) швидко взялися збирати манатки і бігти по хатах. Але Їжачок продовжував завивати:
– Куди ви всі-і-і-і? А я-а-а? Я ж так швидко не можу! Візміть мене на руки!
Ви би взяли Їжачка на руки? А от Вовк, хоч він і видався вам похмурим і кримінальним, повернувся, закрутив Їжачка в піджак і кинувся за всіма.
І тільки Лисичка, Зайчик і Білочка не поспішали - вони тихенько пішли у бік лісу. Лисичка бадьоро розмахувала руками - чи то розповідала про радощі реабілітації, чи то зображала переваги тверезого життя.
Сонечко сідало за обрій...
Іван Мандрівний, (колективний псевдонім).