Стрічка новин
Чи не порушуються права людини?: Пандемія. А ще зовсім недавно усі їхали додому через введення простого карантину. Четвер, 12 березня ц.р., залишиться у пам’яті надовго. 60 років була Катря, а тепер – Ксена: Ой, люди добрі, що мені сьогодні зранку було! Звечора лягли з дідом спати. Я ж, як завжди, ногу, ту котру Перемога в МIжнародному конкурсI «ProFest»: 30 травня цього року в Києві відбувся дистанційний Міжнародний конкурс-фестиваль творчості «ProFest» за інформаційної підтримки Міністерства Ще один випадок COVID-19 у Лебедині: Як стало відомо днями, в одного мешканця м. Лебедина, який звернувся за медичною допомогою до сімейного лікаря, результат дослідження на Шановні журналісти!: Щиро вітаємо Вас з професійним святом! Бажаємо Вам невичерпної енергії, втілення у життя Ваших планів, творчих задумів та починань, Чат-бот Viber 7104ua тепер приймає показання лічильників з фото: Показання газового лічильника у чат-боті 7104ua у Viber можна підтвердити фотографією. Після ручного введення показань чат-бот Сон в руку: Віра прокинулася вранці від телефонного дзвінка. Включила слухавку і чує: «Сусідонько, я тебе не розбудила? Ти знаєш, мені таке сьогодні Зі святом весни, милі жінки!: Дорогі жінки моєї рідної Сумщини! Від усього серця вітаю Вас зі святом Весни, Краси та Ніжності! Її Щаслива весна: Саме так. Вона прекрасна та щаслива для Ольги Паливоди, бо саме ця весна стала для неї вісімдесятою. Примусили: Колодубський якраз нарізав «лікарську», коли в двері побутової кімнати зазирнув майстер Крутько: — Що? Знову микитите? — суворо запитав він і

Нещодавно у матеріалі «Cержант Субота, ка­пі­та­ни Бахмач і Смородський...» (тижневик «Будьмо разом» № 19 за 7 травня 2020р.) ми розповіли про наших земляків учасників Другої світової війни сержанта Суботу Саву Савелійовича, ст. лейтенанта Бахмача Антона Федоровича та капітана Смородського Павла Миколайовича (їхні звання вказані на момент створення їхніх портретів, які зберігаються в запасниках Лебединського міського художнього музею ім. Б. К. Руднєва). Зокрема, ми зазначали, що нагородні справи сержанта Суботи Сави Савелійовича ствер­джують, що його «дата рождения 1906год. Место призыва – Лебединский РВК Украинской ССР Сумской области. Дата поступ­ления на службу – 25.08.1941р. (Це підтверджує й список призваних Лебединським РВК у 1937–1941 рр. (http://teatrskazka.com/Raznoe/RVK/Sumskaja/RVK_Lebedinskij.html). «Награжден медалью «За отвагу» (за мужність у боях на Курській дузі). Награжден орденом Красной Звезды (за мужність у боях на Західній Україні) – даты подвига – 16.06. 1944, 28.08. 1944, 19.09.1944». Воював він у 74-й гвардійській стрілецькій дивізії. Інших даних про цього героя, як ми зазначали в статті, нам знайти не вдалося.

Але нещодавно я, як один із авторів, отримав дзвінок від добре знайомої мені людини – чудового друга тижневика «Будьмо разом». Виявилося, що для неї Сава Савелійович Субота є прадідом. І це – Тимошенко Ірина Миколаївна, заступник директора з НВР Лебединської загальноосвітньої школи №1. Ось що вона повідала: «Мій прадід Сава Савелійович Субота проживав у селі Олександрівка Курганської сільської ради. Назвали його батьки Савою тому, що народився він «на Саву». Як відомо, православна церква 18-го грудня вшановує пам’ять святого Сави Освяченого, який жив приблизно в V столітті на території Каппадокії. Через місяць після того, як мій прадід пішов на фронт у нього народився син Іванко. Але він зміг побачити його лише через шість років, тож, зрозуміло, спочатку малий Іванко вважав його чужим дядьком. Під час окупації німці забрали з їхнього господарства корову. Так що його дружині Ользі Семенівні з малою дитиною прийшлося не солодко.  У рідну Олександрівку мій прадід повернувся з війни у 1946 році як добре «мічений» тим лихоліттям. Під час одного з боїв на початку 1945 року від розриву снаряда його контузило і повністю засипало в окопі землею. Урятував його односелець-однополчанин, відкопавши його. Так сержант Субота потрапив до шпиталю. Але повністю оправитися від контузії мій прадід так і не зміг навіть через багато років по війні. Він мав проблеми зі слухом і зором, та й із здоров’ям взагалі, проте одразу після приходу додому почав трудитися в колгоспі. Інакше й бути не могло. У повоєнному селі робочу силу складали старі діди, жінки, підлітки та поранені фронтовики, які повернулися в рідне село. Але тих чоловіків було не так уже й багато, адже чимало олександрівців склали голови на фронтах. Так він усе життя й пропрацював у колгоспі простим колгоспником. Зі своєю дружиною вони народили та виховали, окрім сина Івана, іще й доньку Ганну. У свою чергу його донька Ганна мала доньку Ніну, тобто мою маму. А прадіда мого не стало 1993 року. І помер він теж «на Саву», тобто пішов із цього світу у той день, у який і приходив у цей світ. Відверто кажучи, я була зворушена, що в переддень 8-9 травня (Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні), редакція тижневика згадала і мого прадіда, який хоробро воював з нацизмом».

Тимошенко Ірина  Миколаївна

Сільський голова Курганської сільради Микола Іванов згадує: «Саву Савелійовича я добре запам’ятав змалечку. І запам’ятав його, як дуже чесну та принципову, але справедливу людину. Добре затямив, що на початку 1960-х він працював об’їждчиком, і пильно стежив за тим, аби ні табуни гусей, ні сільська череда не завдавали шкоди колгоспним посівам. Ми ж, було, заг­ра­ємося, чи десь у кущах смалимо цигарки, поцуплені в дорослих, а наші гуси, або сільська череда й забредуть у колгоспну кукурудзу чи інші якісь посіви. А тут як тут – Сава Савелійович! І діставалося нам від батьків добрячого прочухана за те, що були ми поганими пастухами. Для Сави Савелійовича Суботи суспільне добро завжди знаходилося на першому місці. Він був справжньою людиною того минулого часу».

Від групи авторів

Василь Пазинич.

Додати коментар