Стрічка новин
Її життя, мов промінь сонця: У кожної людини, як писав Тарас Шевченко, своя доля і свій шлях широкий. Так і в Ніни Чхун із с. 102: що трапилось? з 12 по 18 липня 2021 року: Протягом звітного періоду до відділення поліції №3 (м.Лебедин) Сумського РУП ГУНП в Сумській області надійшло 187 заяв та повідомлень громадян, За ряд зухвалих злочинів молодики отримали реальну міру покарання: Роменською місцевою прокуратурою підтримано державне обвинувачення у кримінальному провадженні за фактом вчинення розбійного нападу, Кубок – у «автомобiлiста»: В кінці лютого в спортивній залі Лебединського фахового медичного коледжу імені проф. М.І.Ситенка був проведений уже вдев’яте Кубок пам’яті Володимира Головним управлінням Національної поліції в Сумській області розпочато конкурс на посаду «Дільничний офіцер поліції»:   На конкурс оголошено 2 посади дільничного офіцера поліції сектора превенції Лебединського відділення поліції. Що для вас осінь?: Прекрасна й чудова пора – осінь. Вона дарує нам останні теплі дні в році, забарвлює все навколо в дивовижні й Віктор РЕВА: «Паліативна допомога – сучасний напрямок медичної допомоги та соціальної опіки»: Вочевидь, наші читачі чули, що в місті Лебедині надається хоспісна та паліативна допомоги людям похилого віку із тяжкими захворюваннями. Однак Станом 1 жовтня 2020 року на Сумщині 4435 випадків захворювання на коронавірусну інфекцію: За минулу добу Covid-19 підтвердили у 212 осіб (Суми - 153, Шостка - 7, Конотоп - 1, Ромни Здоров’я - понад усе!: За минулий тиждень, з 29.03. по 4.04.2021 р. включно, по Лебединській міській об’єднаній територіальній громаді зареєстровано 223 хворих на COVID-19. Давайте будемо разом сьогодні, завтра і завжди!: Незважаючи на непорозуміння між міським головою та депутатським корпусом, більшість старос­тинських округів Лебединщини мають хороші результати.

  

Ця мила жіночка з’явилася у нашому місті нещодавно, тобто стала його жителькою. Із гомінкого й багатолюдного Харкова пе­ре­бра­лася до тихого й затишного Лебедина, поближче до доньки й зятя, до своєї малої батьківщини. А ще Віра Михайлівна привезла сюди чарівний і яскравий світ своїх захоплень вишивкою, в’язанням. Її привітна оселя сяє яскравими кольорами майстерно вишитих рушників, картин, ікон, наволочок на подушки.

І це ще не все. Її донька Олена і зять Андрій, онуки Максим і Владислав залюбки одягають у святкові дні вишиванки, які подарувала їхня мама і бабуся, внісши в них свою творчу фантазію і доклавши до них свої дбайливі і майстерні руки. А скільком рідним, друзям, сусідам подарувала вишиті вироби, зв’язані теплі шкарпетки для холодної пори року, килимки з різнокольорової тканини!

«Не можу прожити й дня, аби не покласти на тканину хрестика, не вишити квіточку чи листочок, – зауважує у нашій розмові Віра Михайлівна. – Тоді мені й день повноцінний, коли з картини посміхаються щойно вишиті сонечко або яскрава троянда».

Потяг до прекрасного у Вірочки Горової з дитинства. На ту пору 50-х минулого століття, коли воно випало, в селах і жінки, і діти вишивали. Ось і вона одного разу придивилася до цікавої техніки виготовлення міні-килимів на мішковині та й попросила свого татка, аби зробив такий шестигранник із дерева та натягнув мішковину. Згодом дівчинка порадувала батьків і своїх подружок власним виробом – килимком із червоних ниток. А потім поклала перші хрестики на тканину. Вийшло! Відтоді, з раннього шкільного віку, й почалося заняття Віри ремеслом вишивання. Спочатку – по трафарету, а з часом брала зразки виробів у подружок, знайомих тіточок-односельців із села Потопиха, що на Липоводолинщині, де дівчинка народилася. Рахувала хрестики  і вправно переносила їх на тканину. Так з’явилися перші рушники, картини із зображенням краєвидів природи. Особливо тоді була дівчині до душі картина «Оленка з оленем» – такий на той час своєрідний бренд у вишиванні.

Не залишила Віра улюбленого заняття, коли навчалася уже у старших класах Подільківської середньої школи, в учи­лищі зв’язку м.Харкова, коли дівоча романтика покликала до далекого від рідної України Казахстану. Та все ж доля визначила їй постійне місце проживання – кількамільйонний Харків, де вони з чоловіком Василем Борткевичем купили в приватному секторі будинок, в якому прожили все життя. Хоча в той час Вірі Михайлівні доводилося сутужно з вільним часом (робота на заводі «Комунар», на базі спорттоварів, на різних підприємствах, турбота про родину, городчик, садочок, квітники), але вона не полишала улюбленого заняття. Купувала трафарети вишивок, вишукувала їх у календарях, журналах – і з-під майстерних рук «виходила» краса.

Якось Віра Борткевич забігла до подруги, а та вишиває ікону. Відразу ж майнула думка: «А чому б і мені не спробувати?» В Харкові були великі можливості у придбанні матеріалу для вишивання. І Віра Михайлівна поспішала до спеціальних магазинів на зразок «Умілі руки», на базари, де працювали відповідні крамнички, вишукувала там трафарети картин, ікон до душі і потім вишивала їх.

З часом освоїла й техніку вишивання бісером. “Це ж, мабуть, складно?” – запитую майстриню. “Нічого складного немає. Якщо є бажання, є мета, то обов’язково все вийде. І так у кожній справі. Якщо людина налаштована на вдалий, позитивний ре­зультат, то вона його досягне”, – зазначила Віра Михайлівна.

Сьогодні, коли лиха година прийшла в Україну, майстриня все ж складає для себе нові плани: правнучатам Іллюші та Міланці вишити іконки, рушнички. Та й дітей, і себе особисто ще порадувати чимось новеньким. Добре, що тепер вільного часу вдосталь. Прибрала в квартирі, їсти зварила – і до улюбленого заняття. Щоправда, сум часто огортає душу, бо ж відійшли у засвіти її любі, ще зовсім молодий синочок Олексійко та чоловік Василь Якович, з яким упродовж усього спільного життя ділили радості й печалі. Всього було на подружньому шляху. Та все ж тепер і сонечко засяє у квартирі Віри Михайлівни, коли навідуються дочка Олена із зятем Андрієм, онук Максим з родиною, які мешкають у Лебедині, коли приїжджають із Харкова онуки Кирило, Владислав з родиною. Особливо радіє прабабуся Віра правнучаткам. І тоді світліє в її душі, тепліє на серці. А це значить, що вона налаштовується на нову творчість, на створення нової краси у своїх вишивках і вишиванках.

Многії літа Вам, Віро Михайлівно! Нехай Ваші майстерні руки вишивальниці не знають утоми.  

                               

Надія Нестеренко.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар