Стрічка новин
Першість - за Дариною: У фінальному етапі 10-го Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка, що проходив у лютому Увага: Ожеледиця!: Для уникнення ризику надзвичайних подій Лебединський районний сектор Управління ДСНС України у Сумській області звертається до громадян з проханням Юні спортсмени Лебединщини вибороли кілька перемог на чемпіонаті України: Цими днями у місті Кропивницький відбувся чемпіонат України з грепплінгу серед дітей 2006-2007, 2008-2009 та 2010-2011 років народження. 102: що трапилось? з 30 листопада по 6 грудня  2020 р.: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшла 81 заява та повідомлення громадян, з них 9 на момент реєстрації містили Сумська область: за минулу добу вогнеборці двічі ліквідовували загоряння господарчих споруд: 25 квітня о 13:19, на лінію екстреного виклику 101, надійшло повідомлення про загоряння господарчої споруди по вул. Садова в м. Поліція виявила незаконні насадження конопель: Сто вісімнадцять рослин коноплі виявили та вилучили правоохоронці Лебединського відділення поліції на городі 62-річної жительки району. Що воно горить?: Життя іде, залишаючи по собі гіркі й добрі спогади. Іноді перегортаєш їх, як аркуші у фотоальбомі, і посміхнешся, пригадавши якусь Шановні жителі міста та району!: 12 червня з 14.00 до 15.00 години в приміщенні Ворожбянської сільської ради буде проводити прийом громадян т.в.о.начальника Лебединської поліції 10 травня - День матері: Ганна Михайлівна Лаврінченко може поправу називатися найбагатшою жінкою Кам’яного. І справа не в сріблі-золоті у її господі, як дехто може На Сумщині поліція затримала крадіїв водонапірної башти: Ними виявились троє раніше судимих жителів міста Лебедин. Спокусилися вони на гідротехнічну споруду, що знаходилась на території колишньої

З дитинства моє покоління звикло бачити на святкових парадах ветеранів – усміхнених і радісних, з букетами квітів, з тихим дзвоном численних медалей, з розповідями про важкі бої. Їх запрошували до шкіл та до будинків культури. Без них не обходилося жодне радянське свято. І неначе в їхній тіні знаходилися інші ветерани тієї самої війни, які ніколи не бували на цих дійствах. Це були ті, яких, іще в юному та молодому віці, їхні тяжкі каліцтва, завдані війною, прикували своїми важкими страшними ланцюгами до ліжок. Як свідчить розсекречена статистика, під час війни демобілізували 2576000 інвалідів. Значна кількість із них залишилася без обох рук і ніг. Частина з них усе життя знаходилася в лежачому стані. Оце і є те обличчя багатоликої війни, яке намагалися не показувати, аби, мовляв, зайвий раз не травмувати народ.

У зв`язку з цим хочу згадати свого земляка ветерана Другої світової війни Василя Андрійовича Щербака (1923 –1994), якому довелося випити з чаші своєї гіркої долі сповна. До війни він закінчив два курси Лебединського педтехнікуму. У липні 1941-го йо­го мобілізували на вій­ну, спочатку направивши на коротко­термінове навчання в артилерійське училище. Уже в грудні 1941-го він перебував на Волховському фронті як навідник гармати гаубичного артполку. У січні 1942-го отримав легке поранення, а на початку 1943-го – множинне осколкове поранення ніг, грудей і хребта. Після лікування в кінці березня 1944 року був призначений артилерійським розвідником. Хто хоч трохи знайомий з артилерією, добре знає, чому їх називали й досі називають смертниками, бо в полон їх не брали. За бої на Нарвському плацдармі отримав дві медалі «За бойові заслуги». У червні 1945 року його у 23-річному віці комісували як інваліда першої групи. Після повернення додому воїн не опустив руки, а продовжив заочне навчання в Охтирському педтехнікумі, одночасно вчителюючи у семирічній школі села Влізьки Московськобобрицької сільради, викладаючи математику. Одружився Василь Андрійович зі своєю колежанкою Надією Андріївною. До речі, те село тоді було великим, багатолюдним і  щедрим на дитячі голоси, а нині в ньому проживає лише одна пенсіонерка дуже солідного віку. Старожили села розповідали, що приїхало вчителювати подружжя Щербаків до Влізьок із Кам’яного, але самі вони, скоріше за все, уродженці Полтавщини. Проте незабаром у тому ж 1947-му Василю Андрійовичу дав про себе знати поранений хребет. Лікарі винесли вердикт: потрібна термінова операція, адже колишнього воїна може чекати параліч. Утім, операція не допомогла. Так на все своє майбутнє життя Василь Андрійович залишився прикутим до ліжка. Вдумайтеся тільки: 47 років він не міг встати, 47 років для нього продовжувалася війна! Проте колишній солдат не здавався. Він багато читав, писав спогади про фронтову молодість, брав активну участь у вихованні двох онуків. До нього на зустрічі приходили учні місцевої школи. Після того, як на початку 1980-х не стало його дружини Надії Андріївни, увесь тягар догляду за інвалідом війни ліг на плечі його доньки Ольги Василівни, яка з молодих літ залишилася без чоловіка з двома дітьми. Вона працювала вихователькою дитячого садка у Московському Бобрику і забрала батька до себе. У 2010-му не стало і її. Але залишилася пам’ять про цю родину, на долю якої випали непрості випробовування.

 

Пам’ять про те, що такі фронтовики, як Василь Щербак, хоч ніколи й не бували на святкових парадах, але своїми фронтовими покаліченнями найкраще за будь-які промови правдиво розповідали, що таке війна насправді.

Іще в молодості, поспілкувавшись із такими людьми, я по-справжньому зрозумів проникливі рядки поета-фронтовика Сергія Орлова:

Вот человек – он искалечен,

В рубцах лицо. Но ты гляди

И взгляд испуганно при встрече

С его лица не отводи.

Он шел к победе,  задыхаясь,

Не думал о себе в пути,

Чтобы она была такая:

Взглянуть – и глаз не отвести!

 

Василь Пазинич, краєзнавець.

Додати коментар