Ні, це була не жіноча зустріч, так званий «дівичник», коли старі подруги раз на тиждень, відірвавшись від домашніх справ, збираються, щоб обговорити сьогодення. Цих жінок пов’язували довгі роки спільної праці та різні життєві долі.
У 70-80 роках минулого сторіччя на Лебединський завод поршневих кілець приходило влаштовуватися на роботу багато молоді. Хтось ставав до верстата, хтось освоював роботу лаборанта, приходили бухгалтери, нормувальники, кухарі, а потім і техніки, інженери.
Медичний кабінет також чекав на молодого фельдшера, який міг би прийти в разі потреби на допомогу ливарникам, зварювальникам, токарям.
Колектив інженерно-технічних працівників, службовців теж був чималий. Трудове життя на підприємстві кипіло, сімейне – теж. Прийшовши сюди зовсім молодими, дівчата згодом ставали дружинами, а потім на свята вже приводили на рідне підприємство своїх діточок за подарунками.
Час минав швидко, і ось уже колись зовсім юні дівчата стали майстрами своєї справи, якій і присвятили все життя.
Нещодавно на організовану зустріч працівників колишнього Лебединського ЗПК прийшло 19 жінок. У більшості з них 30, 35, 40 років трудового стажу – і лише один запис у трудовій книжці.
Зустріч стала для всіх хвилюючою: розмовам та спогадам не було кінця.
Жінок прийшов привітати один із колишніх керівників ЛЗПК Микола Григорович Горбась. Його прихід зробив зустріч ще святковішою.
До сутінок тривало дійство. А потім кожна з нас із приємними враженнями від зустрічі пішла додому, до своєї оселі, до своєї сім’ї.
І про що думали в цей час, можемо тільки здогадуватися…
До речі, мої колишні колеги щиро вітають колишніх трудівників заводу з Днем машинобудівника, яке ми відзначали нещодавно. Будьте здорові і Божого благословення вам і вашим рідним!
Ольга ДЕЙКУН, м.Лебедин.
Члени колективу Лебединського заводу поршневих кілець на святкуванні у лісопарку, 1951-ий рік. (директор С.В. Семенченко).
Нещодавня зустріч працівників колишнього підприємства. У центрі – директор М.Г.Горбась.