Дивовижним серпанком огортав місто тополиний пух, ніби хтось навмисне засипав розпечену землю невагомим білим снігом. Вітер кружляв ці мініатюрні пухкі хмаринки, які, пустуючи і бавлячись, зачіпали перехожих. Ще подих – і каштанове волосся Віолетти вкрилося білою ватою. Яким нереальним здавався цей «сніг» у літній день, таким же нереальним тепер було її кохання…

Вони познайомилися з Георгієм тиждень тому в лікарні. Дотепний і розумний юнак відразу полонив душу ніжної і веселої Віолетти. Проте об’єднувала їх страшна таємниця: у них була однакова підступна хвороба, яка розділила життя цих двох молодих людей на «до» і «після». Дізнавшись про свою недугу, Віолетта кілька місяців не могла ні з ким спілкуватися, лише її «маленькі розумники» у дитячому садочку (так вона називала своїх вихованців) зрідка повертали дівчину до життя.

Георгій дізнався про свою хворобу ще в підлітковому віці, коли раптово втратив свідомість і впав у кому. Після того дня все було, як і раніше, тому  деякий час йому навіть здавалося, що його діагноз – це вигадки лікарів. Він навчався в університеті, жив безтурботним юнацьким життям. Скільком дівчатам він подобався – важко й перелічити! Проте недуга лише «дрімала», а потім почала прогресувати. Георгій замкнувся в собі, припинив спілкуватися з друзями, єдиною його віддушиною було малювання, яке допомагало жити… Продовження читайте у тижневику "Будьмо разом" за 18.06.2020р.