Стрічка новин
Трощили, руйнували, вивозили…: Вдатися до роздумів на цю тему і взятися за написання матеріалу підштовхнув візит на батьківську дачу. Відбулася позачергова 64-та сесія міської ради: Вирішувалися питання стосовно перерозподілу коштів міського бюджету та були внесені відповідні зміни до Програми економічного і соціального Таке-сяке, он яке…: Як відомо, із 1 січня цього року згідно із Законом України «Про утворення та ліквідацію районів» Лебединський район, як і Пам’ять: Нещодавня трагедія з літаком АН-26 під Чугує­вом болем відізва­лася в серці, смуток огорнув душу. В ній загинули 19 юних курсантів Ти - мені, я - тобі: Поговоривши з сусідками, іноді багато корисних порад почуєш – і по веденню домашнього господарства, і по кулінарії. Ось деякі з 19 грудня – день адвокатури України: За своєю природою адвокатура є одним із інструментів демократичного суспільства, оскільки виконує найважливішу цивільну функцію – захист прав і законних Педагогічна стежина довжиною в століття: Саме так. А починалася вона десь у 20-х роках минулого століття, коли молода радянська країна (як кажуть, з пісні слова «Поетичні світлини» Оксани Мороз: Знову римую у зошит слова Відчайдушно учора, Її осінній ювілей: Осінь, золота і чарівна, крокує нашою землею. Разом з нею вступає в свій осінній ювілей і моя подруга Людмила Лисенко. Відно­вив свою роботу вокзал станції Лебединська: 1 червня 2020 року, відно­вив свою роботу вокзал станції Лебединська. Приміські каси починають свою роботу з 4:30.

Знайомтеся: Ірина Усенко – керівник танцювального гуртка «Соняшник» на базі закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №6.

Також працює в Лебединському центрі позашкільної освіти. За час своєї роботи навчила танцю багатьох своїх вихованців.

Їх вона сприймає, як рідних. Тож коли вони стають випускниками й залишають стіни навчального закладу, тренерка Ірина Олександрівна сумує. Я зустрілася і поспілкувалася із Іриною Усенко про її роботу, яку вона любить понад усе.

– Ірино Олександрівно, коли вперше у Вас з’явилося бажання танцювати?

– Ще в дитячому садочку. Потім був танцювальний хореографічний гурток «Веселка». І так аж до закінчення школи.

– Хореографія – це Ваш фаховий профіль?

– Ні. За профілем я – фізичний реабі­лі­толог, а хореографія це моє, так би мовити, хобі, яке стало улюбленою справою.

– Чи пам’ятаєте перших своїх вихованців?

– Так, звісно, бо це була моя  перша група – дітки різного віку, від 6 до 13 років. І мені треба було вигадувати для них вишуканий і веселий танок, щоб всі були зацікавлені.

– З чого почався Ваш шлях як тренера?

– Все життя мені хотілося бути хореографом. І одного разу до мене звернулася на той час директор школи №6 Людмила Миколаївна Пасько. Вона хотіла, щоб у закладі був створений танцювальний гурток і попросила, щоб я спробувала себе у ролі вчителя танців. Мене підтримали в цій справі батьки, за це я їм дуже вдячна.

– Що найбільше подобається Вам у своїй роботі?

– Все те, що подобається дітям. Коли я бачу їх усміхненими та натхненними під час танцю, це приносить мені задоволення.

– А чим найбільше пишаєтеся?

– Своїми випускниками. Чимало з них вже й самі стали хореографами.

– Які емоції переповнюють Вас, коли спостерігаєте за вихованцями, які виступають на сцені?

– Різні бувають. Якщо все гарно виходить, то і я відчуваю задоволення, а якщо щось не так, то, звісно, хвилююся за них. Але не засмучуюся.

– Ірино Олександрівно, а який момент із Вашої творчої діяльності найбільше запам’ятався? Можливо, кумедний.

– Всі моменти яскраві, але найбільше запам’яталася підготовка до десятирічного ювілею. Все ж таки перший ювілей! До свята готувалися протягом року. А в останній день перед святом ми допізна тренувалися, а коли вже збиралися додому, то зрозуміли, що нас закрили всередині школи. Не ображалися, було весело.

– Ви ще й виховуєте донечку. Як скрізь встигаєте?

– Стараюся встигати. Кіра ще маленька, але вже виявляє цікавість до танців. Одного разу мені ні з ким було її залишити, і я взяла донечку з собою на заняття меншої групи. І була вражена, коли вона, така маленька, займалася із старшими від неї дітками.

– Чи не виникало бажання залишити цю справу?

– Ніколи цього не було.

– А яке місце у Вашому житті сьогодні займають танці?

– Перше місце, звичайно, займають моя сім’я та рідні. А на другому – танці. Цим усім я живу.

– Дякуємо, Ірино Олександрівно, за відверту розмову. Подальших Вам творчих успіхів!

 

 

 

Додати коментар