Стрічка новин
Іван КАРПЕНКО: «Де б я не працював, прагнув робити все для людей»: – Доброго дня, Іване Григоровичу! Прийміть щирі й теплі весняні вітання від земляків-лебединців! Дякуємо, що погодилися поспілкуватися з нами через Пишаємось здобутками своїми: Сучасна українська школа на початку нового тисячоліття перебуває в процесі інтенсивного розвитку, плідного пошуку, активізації науково-педагогічної ініціативи. Уже більше 30-ти Нерест – 2021: Підходить період нересту – це найбільш важливий період у житті риби, а тому в цей час, як ніколи, рибі потрібні Спільна акція тижневика «Будьмо разом» та підприємств, організацій Сумщини продовжується: Незабаром ми відзначатимемо тридцяту річницю Незалежності України. Подія, яка стала епохальною для всіх громадян країни, внесла серйозні корективи в подальший З минулого межиріцьких хуторів: У кінці XVIII ст. межиріцьких і хутірських військових обивателів, колишніх козаків, царський уряд зарахував до державних селян, які, будучи юридично Щоб не трапилось біди: Зважаючи на те, що, зазвичай, під час Новорічних святкувань стрімко зростає кількість пожеж, які виникають внаслідок порушення правил пожежної безпеки Всі дороги ведуть у Підопригори:   Владислав Бухарєв про святковий концерт від «Кварталу-95» до Дня Незалежності України з хедлайнером Каменських і про головну його «фішку». Як дізнатися, чи подали на Вас до суду?: До Лебединського бюро правової допомоги звернулась громадянка із Лебедина. Кілька років тому вона оформила  кредит. Щомісячні платежі вносила вчасно, заборгованості Гран-прі  Руслани Рибакової: Більшість із нас прагне бути успішним й наполегливо йде до досягнення своєї мети. Тільки цілеспрямовані, рішучі, впевнені особистості можуть досягнути Хвостаті дегустатори: Маю в господарстві кота і собаку й іноді дуже дивуюся, коли вони відмовляються пити молоко, або зїсти шматочок ковбаси. Понюхають

Знайомтеся: Ірина Усенко – керівник танцювального гуртка «Соняшник» на базі закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №6.

Також працює в Лебединському центрі позашкільної освіти. За час своєї роботи навчила танцю багатьох своїх вихованців.

Їх вона сприймає, як рідних. Тож коли вони стають випускниками й залишають стіни навчального закладу, тренерка Ірина Олександрівна сумує. Я зустрілася і поспілкувалася із Іриною Усенко про її роботу, яку вона любить понад усе.

– Ірино Олександрівно, коли вперше у Вас з’явилося бажання танцювати?

– Ще в дитячому садочку. Потім був танцювальний хореографічний гурток «Веселка». І так аж до закінчення школи.

– Хореографія – це Ваш фаховий профіль?

– Ні. За профілем я – фізичний реабі­лі­толог, а хореографія це моє, так би мовити, хобі, яке стало улюбленою справою.

– Чи пам’ятаєте перших своїх вихованців?

– Так, звісно, бо це була моя  перша група – дітки різного віку, від 6 до 13 років. І мені треба було вигадувати для них вишуканий і веселий танок, щоб всі були зацікавлені.

– З чого почався Ваш шлях як тренера?

– Все життя мені хотілося бути хореографом. І одного разу до мене звернулася на той час директор школи №6 Людмила Миколаївна Пасько. Вона хотіла, щоб у закладі був створений танцювальний гурток і попросила, щоб я спробувала себе у ролі вчителя танців. Мене підтримали в цій справі батьки, за це я їм дуже вдячна.

– Що найбільше подобається Вам у своїй роботі?

– Все те, що подобається дітям. Коли я бачу їх усміхненими та натхненними під час танцю, це приносить мені задоволення.

– А чим найбільше пишаєтеся?

– Своїми випускниками. Чимало з них вже й самі стали хореографами.

– Які емоції переповнюють Вас, коли спостерігаєте за вихованцями, які виступають на сцені?

– Різні бувають. Якщо все гарно виходить, то і я відчуваю задоволення, а якщо щось не так, то, звісно, хвилююся за них. Але не засмучуюся.

– Ірино Олександрівно, а який момент із Вашої творчої діяльності найбільше запам’ятався? Можливо, кумедний.

– Всі моменти яскраві, але найбільше запам’яталася підготовка до десятирічного ювілею. Все ж таки перший ювілей! До свята готувалися протягом року. А в останній день перед святом ми допізна тренувалися, а коли вже збиралися додому, то зрозуміли, що нас закрили всередині школи. Не ображалися, було весело.

– Ви ще й виховуєте донечку. Як скрізь встигаєте?

– Стараюся встигати. Кіра ще маленька, але вже виявляє цікавість до танців. Одного разу мені ні з ким було її залишити, і я взяла донечку з собою на заняття меншої групи. І була вражена, коли вона, така маленька, займалася із старшими від неї дітками.

– Чи не виникало бажання залишити цю справу?

– Ніколи цього не було.

– А яке місце у Вашому житті сьогодні займають танці?

– Перше місце, звичайно, займають моя сім’я та рідні. А на другому – танці. Цим усім я живу.

– Дякуємо, Ірино Олександрівно, за відверту розмову. Подальших Вам творчих успіхів!

 

 

 

Додати коментар