Стрічка новин
Лебединська «стіна плачу»: Був колись тут дитбудинок, потім дитсадочок, Де діти гуляли, Батьківщину-Україну в піснях прославляли. Тариф збільшився: До редакції тижневика «Будьмо разом» звернувся читач з Лебедина. Він був упевнений, що заплатив за вивіз сміття наперед, але виявилося, 10 років проведе за гратами мешканець Сумщини, який позбавив життя свого приятеля: Роменською місцевою прокуратурою в суді доведено вину 55-річного чоловіка в умисному вбивстві свого приятеля. Сумський обласний діагностичний центр частково відновлює роботу з 21 березня: Заклад буде працювати з 9.00 до 13.00. Пацієнти зможуть пройти такі обстеження: всі види рентгенографії, комп’ютерну томографію, І знову зустріч…: 90-ті роки. Випускники входили у самостійне життя якраз на межі розпаду однієї країни і народження іншої. Разом із її становленням Є загроза задухи риби: Щороку у зимовий період із встановленням льодового покриву на водоймах виникає загроза задухи риби. Внаслідок утворення криги припиняється надходження кисню Запрошуємо всіх вас 20-го серпня на традиційний масштабний фестиваль до Дня Незалежності у с. Підопригори: Разом із концертним продюсером студії «Квартал 95» Мікою Фаталовим запрошуємо всіх вас 20-го серпня на традиційний масштабний фестиваль до Дня Порушив – отримуй!: За період весняно-літньої заборони вилову водних біоресурсів інспекторами Сумського рибоохоронного патруля проведено 31 рибоохоронний рейд та викрито 262 порушення природоохоронного Микола ЧЕРНЕНКО, ветеран сільськогосподарського виробництва: «Було кому працювати і на кого рівнятися»: – Доброго дня, Миколо Івановичу! Знаємо, що Ви родом із Харківщини. А як доля занесла Вас на Лебединщину? – Моя мала  Як давно це було...: Ці фото дійсно старі-старі. Який молодець фотограф, котрий зафіксував події і людей того далекого часу – кінця 30-х років минулого

Шановні читачі тижневика «Будьмо разом», користувачі сайту «Лебедин press»!


Після тимчасового вимушеного припинення випуску газети «Будьмо разом» у зв»язку з воєнними діями, ми знову розпочали її діяльність. При цьому, ми зберігаємо основне спрямування видання – газета для сімейного читання
До того ж, ми розширюємо кордони інформування, щоб стати ближчими до кожного читача. Тож тепер нас можна знайти не лише на сайті, а й у Telegram каналі та facebook.
Тому, якщо хочете про все дізнаватися першими, підписуйтесь на наші сторінки у соцмережах:

https://www.facebook.com/lebedinpress
https://t.me/lebedinpress
Дякуємо, що залишаєтесь з нами!

Координатор сайту Євгеній Чижик.
Із повагою Василь Дацько,

головний редактор тижневика «Будьмо разом» та інтернет-видання «Лебедин press», Заслужений журналіст України.

Валя, доки сонце ще не піднялося високо, вийшла на город: потрібно ще пройтися по бур’янах. Поглянула на грядку з помідорами: піднялися слабенько, бо весна теплом їх не обігріла.

Але нічого, ще встигнуть піти в ріст. Літо попереду. І зринув у її пам’яті спогад із дитинства. Їй було років з десять. Мама через хворобу із серцем потрапила в лікарню, а тут якраз помідори треба висаджувати. На допомогу їй прийшла сусідка – бабуся Надя:

– Зараз ми покопаємо ямки, заллємо водою, а потім ти бери кущик розсади і обережно клади його в лунку, бо помідори вже трохи переросли, Земелькою зверху присипемо  і ще раз поллємо.

Мама прийшла з лікарні, а помідори стоять, як солдатики. Похвалила доньку, і відтоді садили помідорну грядку разом із нею. Тепер ні перед ким буде похвалитися, мама вже дивиться на все з небес.

Валя взялася знову за сапачку, як почула з сусіднього городу голос сусідки 82-річної Тетяни Марківни:

– Валюшо, ти не допоможеш мені морк­ву прорвати, бо зійшла, як щітка. А я вареників зварю з ягодами, то й підснідаємо удвох, бо одній і їсти не хочеться.

З Марківною вони жили душа в душу. Весь вік вона одна, виховала доньку, яка тепер мешкає з сім’єю в Хар­кові. Кличуть її до себе, але вона не хоче нікуди зі свого подвір’я мандрувати.

– Що я там за сторожа сидітиму? – каже. – Вони по роботах роз’їдуться, а для мене весь день тільки чотири стіни.

Моркву Валя за годину привела до ладу і зайшла до сусідки. Мала сьогодні вихідний на роботі, тому на запрошення Марківни посидіти й погомоніти – не відмовилася.

Вареники з мороженою вишнею були смачними. Свіжі ягоди через холодну весну ще, на жаль, не виспіли.

– Марківно, – озвалася до сусідки Валя, – це Вам пенсію повинні в липні добавити. Чула, на 85 гривень.

– Хіба то добавка? Ціни на все ростуть, то вийде: вони однією рукою дадуть, іншою – заберуть.

– І то так. Чи було таке, щоб цукор коштував по 24 гривні за кілограм? А олія – 60 гривень. Це ж усе необхідне, без нього не обійдешся. Хоча я чула по телевізору, що уряд планує ввести обмеження в ціні на соціально значимі для людей товари.

– Та чи їм вірити можна, Валю! В свою кишеню вони не забудуть покласти, а з нашої дірявої гроші сипляться, як пісок.

– А ще чула, що пільги для проїзду в транспорті видаватимуть на руки грошима. Для чого це? Гроші люди витратять на ліки або продукти, а квитки потім купуватимуть за повну ціну.

– Це вже щось вигадують для себе, – сказала Марківна.

– Я дивлюся щотижня статистику по ковіду по області, так спокій­ніше на душі стає, що він почав відступати, але хворі все ще помирають. Хоча від інфарктів смертність набагато більша. Нервують люди, харчуються, як прийдеться – от і наслідок.

– Я, Валюшо, за своїх переживаю дуже: Харків все-таки – не Лебедин.

– Дасть Бог, Марківно, обійдеть­ся. Ось я Вам ще розповім, як один  трак­­то­рист собі «під­за­робив». Поїхав людям орати город, будучи напідпитку. От і зачепив чиюсь огорожу. Власники викликали поліцію. Від проходжен­ня ­огляду на стан сп’яніння той від­мовився, значить порушив закон. Тепер «орач» заплатить 17 тисяч гривень штрафу та на рік буде позбавлений права сідати за кермо.

– Хай не п’ють, скільки горя від цієї горілки. А куріння! Я в свого сусіда питаю, скільки він щодня тратить на цигарки. Каже, по 50 гривень. А в місяці 30 днів!» От і виходить кругленька сума, яку можна пустити в діло, для сім’ї.

– А ще читала, що в Сумах в одному із крупних супермаркетів покупець купив ковбасу зі… склом. Прийшов, почав скаржитися і так, мабуть, нічого й не добився.

– Вони все рівно сухими з води вийдуть, а людину зроблять винуватою. Краще я пусту юшку їстиму, а не їхню ковбасу. Раніше мати наварить на сім’ю на день три горщики: в одному – борщ, в другому – картопля чи якась каша, а в третьому – кисіль. І живі були. Мені вже 86-й пішов.

– Дай, Бог, до ста Вам дожити. То я вже піду, сапачка на городі зачекалася. Коли що треба, гукайте – я ж поряд.

Марківна усміхнулась і змахнула рукавом непрохані сльози, чи то радості, чи то печалі, що заблистіли на її щоках.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар