Спілкуються на автовокзалі два молодих чоловіка, які, як виявилось, чекають автобуса на Київ:

– Ох, і слово ж вигадали – діджіталізація. Для кого вона? – говорить один.

– Як для кого? Для пенсіонерів, у яких кнопочні телефони, бо їхні діти й онуки зі смартфонами майже всі за кордоном. Ось спробую в Києві, а там і сам у Польщу двину.

х Х х

Розмова між двома жінками в черзі в поліклініці:

– Оце як здумаю, що знову кінець місяця,  і треба буде показники за газ передавати. Минулого разу три дні промучилась – і не передала.

– А мені знаєте, що сказали у контакт-центрі? Додзвонилась я туди по телефону до оператора і розповідаю про це. А вона мені: «У нас зараз інвентаризація». «Так а що ж нам робити?», – питаю. «А ви сфотографуйте свій лічильник з показниками і надішліть на Вайбер на номер 7104. Тільки щоб обов’язково дата була». «І де ж її взяти?» «Приклейте на лічильник квитанцію з якогось магазину, де ви того дня щось купували».

– Дурдом якийсь, без сто грамів, як кажуть, не розберешся. Яка фотографія, яка квитанція? Доки вони будуть над людьми знущатися?

х Х х

Центральний ринок Лебедина, біля квіткового кіоску стоять чоловік і жінка. Жінка сердито говорить до чоловіка:

– От чого ви, чоловіки, такі твердолобі, рідко даруєте нам квіти?

– Ви нам пива взагалі ніколи не даруєте.

х Х х

Бабуся років під сімдесят звертається до онуки:

– Я в твоєму віці вже працювала.

– А я в твоєму віці ще працюватиму.

х Х х

Розмовляють дві жінки біля аптеки:

– Такий холодний початок літа видався, я ще в хаті опалення на ніч вмикаю.

– Та не кажи, скоро будемо онукам розповідати, як ми вже в травні в річці купалися, а вони нам не повірять.

– Так, все змінюється,  а ще будемо розповідати, як ми купалися в нашому Лебединському озері, скільки в місті заводів і фабрик було, а зараз що – лише магазини та аптеки відкриваються.

Розмови підслухав і записав

Никанор Лагідний.