Дивне запитання. Якими категоріями, розмірами виміряти його? Кожна людина підходить до тих вимірів по-своєму. Одні думають, якщо збудували не дім, а палац,

досягли високої кар’єри, в гаражі мають не один, а з десяток автомобілів вишуканих марок, а ще купу грошей – то це і є щастя. Але в тому палаці не звучить дитячий сміх, немає посмішки на обличчі дружини через постійні розгульні походеньки чоловіка і його жорстокий характер. Словом, через дисгармонію у відносинах між чоловіком і дружиною щастя не поселилося в палаці. Та дехто із знайомих чи просто сусідів навіть заздрить: ось ці багатії щасливі. А ось деякі їхні сусіди чи односельці, проживаючи у маленькому будиночку, по-справжньому щасливі, бо між подружжям взаємоповага, взаємопідтримка, взаєморозуміння. А значить, і будь-які негаразди (без них життя не буває) долаються.

Щастя – це чарівне відчуття, що виникає в людському єстві, коли її переповнюють почуття радості, захоплення, піднесення. А вони, на мій погляд, виникають, коли поряд жінки-дружини – надійне чоловіче плече і підтримка у всьому, а поряд чоловіка – ніжна, чутлива, дбайлива жінка-дружина. І їхнє спільне щастя – діти, яких подружжя виховує у найкращих сімейних традиціях: поважати, підтримувати, любити, оберігати, дбати. І коли всі ці сімейні цінності передаються із покоління в покоління – то і є щастя для кожного з них. Із висоти тепер уже прожитих літ, аналізуючи стосунки між подружжями – моїх дідуся й бабусі, мами і тата, моїх родичів, можу впевнено сказати, що вони по-справжньому були щасливими. Хоча й зазнавали нестатків, бід, втрат. Так, було боляче, прикро від того. Однак їх врятувало взаємне кохання, взаємна підтримка, втішне слово. Як кажуть, радощі й печалі ділили навпіл. Печалі відходили в минуле, а радість залишалася з ними.

І найбільш нещасливими почувалися в нашій родині жінки, коли на схилі літ втрачали своїх коханих чоловіків. Звісно, діти підтримували, розраджували. Але… Це тимчасово. Та коли залишалися жінки наодинці, саме тоді давили їх туга, печаль, сльози розпачу, гіркота найбільшої втрати. І саме тоді розуміли, що найбільше їхнє щастя – це коли родина вкупі, і у ній всі здорові. Тоді людину переповнює відчуття радості. Здорова людина, котра має рідних і близьких людей – це вже щаслива людина. Не потрібно шукати щастя десь, варто подивитися на своє життя, в ньому обов’язково є те, чого достатньо для щастя. Бути добрим, чуйним, оптимістичним, не зациклюватися на певних проблемах і труднощах – це теж щастя. Мати улюблену роботу, вірних друзів, щирих сусідів, гарних приятелів – це теж щастя. У щасливому стані людина думає позитивно, не накопичує довкола себе негативу, не передає його іншим. Щастя – це не матеріальна річ. Це почуття, що зароджується глибоко в серці і передається довколишнім навколо тебе людям. А найголовніше – твоїм рідним. І тоді й ти щасливий, і твої рідні теж. Бережіть своє родинне щастя! Прагніть самі, щоб воно крокувало по життю разом із вами.

Віра ДМИТРЕНКО,

ветеран педагогічної справи.