Стрічка новин
Це і є справжнє задоволення: Рибалю я десь із 1975-го. Це виходить, вже близько 45 років. Пам’ятаю першу впійману у вісім років рибу. То був Надійний друг і порадник: Коли ти вже давно на заслуженому відпочинку, а ще й доймають різні хвороби, тоді поринаєш у далеке минуле,коли все було Зміна імені – популярна послуга юстиції: У 2021 році на теренах Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відділами державної реєстрації актів цивільного стану було зафіксовано Рятувальники роз’яснюють населенню правила безпечної поведінки на льоду: 13 січня 2022 року працівники Сумського районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області, провели Об’єднані піснею: Кожного року родина Попельнух бере участь у фестивалі «Родинне джерело». Цього року родинний дует у складі Світлани та Маргарити Попельнух Христос Воскрес!: Уривки Лебединських розмов: Дві  сусідки на вулиці: – Вчора поїхала в ліс і привезла велосипедом мішок шишок. Такі великі! А як горять у грубі! Звернення до мешканців що­до заборони спалювання листя і сухої трави: Весною у нас прийнято спалювати опале листя та сміття. В цей час повітря в населених пунктах стає важким і гірким, Герой жив у Олександрівці: Нещодавно у матеріалі «Cержант Субота, ка­пі­та­ни Бахмач і Смородський...» (тижневик «Будьмо разом» № 19 за 7 травня 2020р.) ми розповіли Агата, Ніка, Дамір, Омар та інші: Минулий рік залишив кожному різні спогади, проте одними з найприємніших та найнезабутніших завжди будуть ті, що пов’язані з народженням дитини.

Шановні читачі тижневика «Будьмо разом», користувачі сайту «Лебедин press»!


Після тимчасового вимушеного припинення випуску газети «Будьмо разом» у зв»язку з воєнними діями, ми знову розпочали її діяльність. При цьому, ми зберігаємо основне спрямування видання – газета для сімейного читання
До того ж, ми розширюємо кордони інформування, щоб стати ближчими до кожного читача. Тож тепер нас можна знайти не лише на сайті, а й у Telegram каналі та facebook.
Тому, якщо хочете про все дізнаватися першими, підписуйтесь на наші сторінки у соцмережах:

https://www.facebook.com/lebedinpress
https://t.me/lebedinpress
Дякуємо, що залишаєтесь з нами!

Координатор сайту Євгеній Чижик.
Із повагою Василь Дацько,

головний редактор тижневика «Будьмо разом» та інтернет-видання «Лебедин press», Заслужений журналіст України.

-Як у тебе донька швидко виросла! Готуйся зятя до хати приймати, у вас місця на всіх вистачить, – якось довелося почути розмову між колишніми подругами.

А та їй у відповідь: «Хай хоч і золотий буде, не хочу до хати нікого. Так рідніші будемо».

Що й не кажіть, такої думки притримуються багато батьків, але на поради дітям щодо вибору своєї другої половинки зачасту не скупляться: «Ми життя прожили, доню. Не послухаєшся, згадаєш потім» або «Сину, та в неї ж освіти вищої немає, і батьки такі ж невдахи». А потім, буває, діти, ставши дорослими, нарікають на батьків за те, що згубили їхню долю, поставивши їх перед вибором: «Або я, або вона чи він».

Знаю я одну таку родину. Батьки – інтелігенти, вчителі. Софія Марківна (імена, звичайно, змінені) – викладач технікуму, Семен Петрович – директор школи. Син Саша вчився в школі добре, захоплювався музикою. В10 класі почав грати в молодіжному естрадному оркестрі на літньому танцмайданчику. З лиця був дуже симпатичний, дівчатка-шко­лярочки мріяли, щоб цей юнак звер­нув на них увагу. А Олександру сподобалась Катя, сту­дентка-пер­шокурсниця пе­да­гогічного училища. Сим­патична білявка, яка, бувало, співала на танцях з їхнім оркестром. Закінчивши шко­лу, юнак став студентом будівельного інституту. Катя бу­ла на останньому курсі училища. Далі вчитися поки що не збиралася. Треба було йти працювати, бо вдома в неї було двоє  менших братів, а мама – одна.

– Мамо, ми з Катею вирішили одружитися. Я люблю її, – сказав Саша після третього курсу. – Рік поживемо в гуртожитку. Мені кімнату обіцяли.

Софія Марківна проявила відразу свою агресію: «Ти що? Це несерйозно! Хіба вона тобі пара? Ніколи цього не буде!»

Вода, кажуть у народі, і камінь точить. Олександр, маючи спокійну вдачу, не зміг протистояти матері. Він здався. Але щастя в житті так і не пізнав. Всі дівчата після Каті були для нього на одне обличчя. Свєта, яка виявилася найбільш настирною серед його знайомих, стала через декілька років його нареченою. Виростили доньку, та були все життя  ніби чужі. Це і друзі помічали, і Софія Марківна корила себе, що згубила синову долю. Але було вже пізно.

х Х х

Трапляється, щоправда, коли материнська любов відчуває, що дитину потрібно рятувати, бо вона в біді. Марина Іванівна гордилася своєю донькою. Вона не була красунею, але за веселу вдачу, товариськість її всі любили і в школі, і потім в інституті. У шкільні роки дівчина навчилася шити і, поступово удосконалюючи свої вміння, серйозно захопилася шиттям. Обшивала і себе, і маму – і все було по останній моді. Аж раптом вона закохалася. Це була якась випадкова зустріч. Її знайомий, як вия­вилось, був стар­шим за Яну на десять років. У їхньому містечку його ніхто не знав, приїхав, як сам сказав, у якесь відрядження. Яну ніби підмінили. Це було влітку, на студентських канікулах. На побачення до Сергія вона буквально втікала з дому, не дивлячись на мамині перестороги. Донька навіть заміж за нього зібралась. Марина Іванівна заховала її паспорт, закривала її в кімнаті на ключ. І, як згодом виявилось, її «нареченим» був злісний аліментщик, який мав сім’ю, двох дітей, але свої батьківські обов’язки ігнорував, їздив на заробітки, щоб не мати постійної заробітної плати. А знайомлячись з дівчатами, видавав себе за інтелігента, який любить літературу, поезію. Вірші він дійсно читав класно, чим, напевне, і завоював серце дівчини.  Коли дізнався, що карти його розкрито, хутко зник у невідомому напрямку.

…Сімейне життя Яни склалося якнайкраще. Має чудового чоловіка якого дуже кохає, сина. Чоловік військовий, зараз уже полковник, але запасу. У нього свій бізнес. Син теж радує своїми успіхами.

Ось так дві історії про материнську любов. В одній – вона нашкодила, в іншій – стала рятівною. Спробуй тут розберись, коли слухатися батьків, а коли самому шукати свою долю. Одне лиш незаперечне: доля у кожного своя.

Ольга СТЕПНА, м.Лебедин.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар