Стрічка новин
Команда молодості нашої: Ні, це не зустріч однокласників. Це крутіше! Днями вдруге, через 11 років після першої зустрічі, зустрілася легендарна команда КВК Лебединського Родинна біографія Тонкошкурів продовжується: …Стою біля розваленої будівлі,  що нагадує колишнє місце культурних подій, тобто клуб, на своїй маленькій батьківщині на центральному перехресті  вулиць, Уривки Лебединських розмов: Зустрілися два товариша, яким десь за п’ятдесят, у центрі Лебедина: – Пам’ятаєш, яким колись було Перше травня: святкові колони, веселий настрій, Пожежа – це велика небезпека: Настала зима, тож пожежонебезпечний опалювальний сезон триває. Ризик виникнення пожеж у житловому секторі має тенденцію до зростання. Кабмін знизив ціну на газ: Відтепер гранична ціна на газ із лютого – 6,99 грн за кубометр. Це означає, що постачальники газу більше не зможуть На Лебединщині хочуть утилізувати пестициди за 1,5 млн. гривень: На Лебединщині оголосили тендер на вивезення 20,4 т непридатних та заборонених для використання хімічних засобів захисту рослин, які зосереджені Лілія Лисова (Забуга): «Пам’ять про Сашу жива і завжди житиме»: Кажуть, час віддаляє будь-які події, і вони стираються в пам’яті. Але ж пам’ять на те й пам’ять, щоб пам’ятати. А Відеороз'яснення щодо виплати грошової допомоги: Пенсійний фонд України пропонує відеороз'яснення щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 1тисячі гривень в умовах карантину. Водночас закликаємо Віктор Лисянський: «Постійно згадую Михайлівку, лебединських друзів»: На цей раз ми поспілкувалися з колишнім, одним із кращих сільських голів Лебединщини, Віктором Лисянським. Згадаймо ще одного льотчика-штурмана: Зі сторінок тижневика «Будьмо разом», котрого я передплачую й із задоволенням читаю, дізналася про долі льотчиків, які загинули за тих

-Як у тебе донька швидко виросла! Готуйся зятя до хати приймати, у вас місця на всіх вистачить, – якось довелося почути розмову між колишніми подругами.

А та їй у відповідь: «Хай хоч і золотий буде, не хочу до хати нікого. Так рідніші будемо».

Що й не кажіть, такої думки притримуються багато батьків, але на поради дітям щодо вибору своєї другої половинки зачасту не скупляться: «Ми життя прожили, доню. Не послухаєшся, згадаєш потім» або «Сину, та в неї ж освіти вищої немає, і батьки такі ж невдахи». А потім, буває, діти, ставши дорослими, нарікають на батьків за те, що згубили їхню долю, поставивши їх перед вибором: «Або я, або вона чи він».

Знаю я одну таку родину. Батьки – інтелігенти, вчителі. Софія Марківна (імена, звичайно, змінені) – викладач технікуму, Семен Петрович – директор школи. Син Саша вчився в школі добре, захоплювався музикою. В10 класі почав грати в молодіжному естрадному оркестрі на літньому танцмайданчику. З лиця був дуже симпатичний, дівчатка-шко­лярочки мріяли, щоб цей юнак звер­нув на них увагу. А Олександру сподобалась Катя, сту­дентка-пер­шокурсниця пе­да­гогічного училища. Сим­патична білявка, яка, бувало, співала на танцях з їхнім оркестром. Закінчивши шко­лу, юнак став студентом будівельного інституту. Катя бу­ла на останньому курсі училища. Далі вчитися поки що не збиралася. Треба було йти працювати, бо вдома в неї було двоє  менших братів, а мама – одна.

– Мамо, ми з Катею вирішили одружитися. Я люблю її, – сказав Саша після третього курсу. – Рік поживемо в гуртожитку. Мені кімнату обіцяли.

Софія Марківна проявила відразу свою агресію: «Ти що? Це несерйозно! Хіба вона тобі пара? Ніколи цього не буде!»

Вода, кажуть у народі, і камінь точить. Олександр, маючи спокійну вдачу, не зміг протистояти матері. Він здався. Але щастя в житті так і не пізнав. Всі дівчата після Каті були для нього на одне обличчя. Свєта, яка виявилася найбільш настирною серед його знайомих, стала через декілька років його нареченою. Виростили доньку, та були все життя  ніби чужі. Це і друзі помічали, і Софія Марківна корила себе, що згубила синову долю. Але було вже пізно.

х Х х

Трапляється, щоправда, коли материнська любов відчуває, що дитину потрібно рятувати, бо вона в біді. Марина Іванівна гордилася своєю донькою. Вона не була красунею, але за веселу вдачу, товариськість її всі любили і в школі, і потім в інституті. У шкільні роки дівчина навчилася шити і, поступово удосконалюючи свої вміння, серйозно захопилася шиттям. Обшивала і себе, і маму – і все було по останній моді. Аж раптом вона закохалася. Це була якась випадкова зустріч. Її знайомий, як вия­вилось, був стар­шим за Яну на десять років. У їхньому містечку його ніхто не знав, приїхав, як сам сказав, у якесь відрядження. Яну ніби підмінили. Це було влітку, на студентських канікулах. На побачення до Сергія вона буквально втікала з дому, не дивлячись на мамині перестороги. Донька навіть заміж за нього зібралась. Марина Іванівна заховала її паспорт, закривала її в кімнаті на ключ. І, як згодом виявилось, її «нареченим» був злісний аліментщик, який мав сім’ю, двох дітей, але свої батьківські обов’язки ігнорував, їздив на заробітки, щоб не мати постійної заробітної плати. А знайомлячись з дівчатами, видавав себе за інтелігента, який любить літературу, поезію. Вірші він дійсно читав класно, чим, напевне, і завоював серце дівчини.  Коли дізнався, що карти його розкрито, хутко зник у невідомому напрямку.

…Сімейне життя Яни склалося якнайкраще. Має чудового чоловіка якого дуже кохає, сина. Чоловік військовий, зараз уже полковник, але запасу. У нього свій бізнес. Син теж радує своїми успіхами.

Ось так дві історії про материнську любов. В одній – вона нашкодила, в іншій – стала рятівною. Спробуй тут розберись, коли слухатися батьків, а коли самому шукати свою долю. Одне лиш незаперечне: доля у кожного своя.

Ольга СТЕПНА, м.Лебедин.

Додати коментар