Стрічка новин
Сон в руку: Віра прокинулася вранці від телефонного дзвінка. Включила слухавку і чує: «Сусідонько, я тебе не розбудила? Ти знаєш, мені таке сьогодні Відповідальність за порушення правил карантину: Законодавством встановлюється адміністративна та кримінальна відпові­дальність за порушення САНІТАРНОГО ЗАКОНОДАВСТВА Демографічна статистика: У Лебедині та районі протягом березня зареєстровано 10 шлюбів та 1 розлучення. У березні на Лебединщині зареєстровано 18 дітей. З Сумщина отримає 250 мільйонів гривень на відновлення зруйнованої інфраструктури: Про це повідомив прем’єр-міністр України Денис Шмигаль. Ці кошти спрямують на ремонт інженерних мереж і систем для відновлення тепла, газу, Прийшов іюнь – на рибу НЕ плюнь: Мабуть, багато хто чув прислів’я «прийшов іюнь – на рибу плюнь!». У цьому переконані ті, хто не займається риболовлею. Ліквідувавши загоряння сараю вогнеборці врятували від знищенні 2 господарчі споруди та житловий будинок: 22 листопада о 04:45, на лінію екстреного виклику 101, надійшло повідомлення про загоряння господарчої споруди по вул. Миру в м. Є в Лебедині приватна школа з футболу: Лебединським дітям надзвичайно пощастило. Адже вони отримують ази футболу у відомого футболіста, знаменитого воротаря, професійного тренера Сергія Страшненка. З 1 грудня на Сумщині розпочинається заборона на лов раків: Сумський рибоохоронний патруль повідомляє, що з 1 грудня 2021 року по 30 червня 2022 року в області триватиме заборона на Шановні жителі 162-го виборчого округу!: 21 листопада ми відзна­чаємо День Гідності та Свободи України на знак вшанування пат­ріотизму та муж­ності грома­дян, які стали на захист Заспіваймо, «дівчата»!: Шановні читачі, по­г­ля­­нув­ши на це фото, впев­нені: від душі пос­міх­­не­теся. Ох і гар­ні ба­бусі! Ох і молодці! Зіб­­­ра­­ли­ся гуртом та

Шановні читачі тижневика «Будьмо разом», користувачі сайту «Лебедин press»!


Після тимчасового вимушеного припинення випуску газети «Будьмо разом» у зв»язку з воєнними діями, ми знову розпочали її діяльність. При цьому, ми зберігаємо основне спрямування видання – газета для сімейного читання
До того ж, ми розширюємо кордони інформування, щоб стати ближчими до кожного читача. Тож тепер нас можна знайти не лише на сайті, а й у Telegram каналі та facebook.
Тому, якщо хочете про все дізнаватися першими, підписуйтесь на наші сторінки у соцмережах:

https://www.facebook.com/lebedinpress
https://t.me/lebedinpress
Дякуємо, що залишаєтесь з нами!

Координатор сайту Євгеній Чижик.
Із повагою Василь Дацько,

головний редактор тижневика «Будьмо разом» та інтернет-видання «Лебедин press», Заслужений журналіст України.

Сільська вчителька-пенсіонерка, яка є героїнею циклу нарисів, зиму, як і перший місяць нетеплої весни, що затяглася,  пережила спокійно. З допомогою дітей та онуків мала в оселі тепло,

себе забезпечувала всім необхідним. Постійно підтримувала добрі контакти з сусідами.       

Марія Іванівна продовжує читати художню літературу, відстежує у соціальних мережах, що читають інші книголюби. Крім того, онук Андрій оформив для бабусі  підписку на книги клубу «Книжкове розмаїття». Це сприяє її доброму настрою, зайнятості вільного часу зимового дня, а часто й уночі, коли старенькій не спиться.

…Весну Марія Іванівна зустріла з душевним піднесенням та додатковим оптимізмом, сприйняла її, як радість для тіла й душі, бо все в природі оживає. Тепер, коли у  дворі й на присадибній ділянці є що робити, вона більш вільна від суспільних негараздів, бо посильна праця   набагато цікавіша, ніж спостереження за безкінечним негативом, що  виливається  з телевізора.

Ранок пенсіонерка  завжди  зустрічає радісно. Так і цього дня, хоча спалося з перервами. Такий воно, мабуть, і є той сон у старості. Нетривкий, у роздумах про дітей та онуків, які живуть  далеко, аж у Львові,  сподіваннями на приємний світлий день.

Марія Іванівна відкрила двері у квітневу весняну  свіжість. Вийшла за хвіртку, побачила, що подекуди метушаться сусіди, і зрозуміла: село вже працює.

Приємно надворі. Горобці з синичками наввипередки докльовують старе сало, яке Марія Іванівна розмістила вчора на годівниці,  на розлогій груші. Сонце лагідно пестить зморшки на обличчі. Пройшлася тихенько палісадником, визначилась із завданнями на поточний день, присіла на лавочці, насолоджуючись ароматами весняної  землі. Пог­лянула на водне дзеркало сільського ставу, що підпирав її город  верболозом. Вода віддзеркалювала блакитне  небо, яким легко пропливали сніжно-білі хмаринки, схожі на чудернацьких тварин. Яка краса! Шурхіт очерету з берега тихо долітав до неї.

Лід уже зійшов зі ставу, а білі лебеді ще не прилетіли, констатувала пані Марія. Спо­діва­тимемося, що незабаром вони  порадують своєю присутністю всіх закоханих у них односельців. 

Мимоволі її погляд зупинився на садку, де росте  вісім яблунь. Через рік по черзі вони плодоносять. Яблук у Марії Іванівни завжди  вдосталь. Після збирання врожаю  восени вона щиро роздавала їх сусідам.  Під весну  залишалися зелені плоди Ренету Симиренко та жовті Голден Делішес, що у народі називають просто яблуко-груша. Ними теж  мала поділитися з сусідами.

Сьогодні вона здійснить традиційний ритуал - поминання чоловіка. Старенька підвелася з лавочки, пішла до льоху, набрала дві корзини плодів і вмостилася біля літньої кухні.  Господиня  розіклала  по троє яблук кожного сорту у   пакети, щоб  віднести  ближнім сусідам, як поминальний гостинець з нагоди дня відходу з  життя покійного  Василя. Це він виростив яблуні, які тепер соковитими плодами нагадують про свого колишнього господаря.

Яблука склала у два великих пакети та й пішла вулицею виконувати свою тиху місію. Віддавала Марія Іванівна  яблука щиро, з легкою і доброю усмішкою. При цьому не говорила, з якого це приводу, хоча сусіди добре знали ту причину.

Через певний час повернулася до двору,  присіла  на ослінчик під будинком. Сонечко якраз повернулося саме на подвір’я пенсіонерки і підігрівало її старість.

По паркану  неквапом рухався кіт Одісей.

«Мабуть, повернення із гульок?» – чи котові чи собі тихо мовила його господарка.

Рудий стрибнув із паркану. Задравши хвоста трубою, підійшов до столу. Шерсть вилискує. Чистий, прилизаний, лукаві очі виблискують на сонці. Підняв морду і тихо нявкнув, наче привітався.

На це Марія Іванівна коротко мовила:

– Привіт, гуляко. А й правда, ми з тобою сьогодні ще не бачились.

В цей час рипнула хвіртка. До двору зайшов сусід Петро, який рік тому поховав дружину після тяжкої недуги.

– Доброго дня, сусідко, – голосно мовив чисто одягнений чоловік. – Оце зайшов поспілкуватися.

– Проходьте. Присядьте. Пригощайтесь яблуками. Марія Іванівна показала на стілець, що стояв поруч, і подала троє яблук.

– Як поживаєте, Петре Григоровичу?

– Оце вчора дивився ввечері телевізор та й подумав, де у нашому суспільстві скільки набралось дурнів?

На це Марія Іванівна відповіла:

– Те, що відбувається  в суспільстві, я теж не розумію. А щодо дурнів, так вони завжди народжувалися. Вони завжди були і будуть.

Сусід продовжував:

– Нині мені здається, що в житті  безповоротно стало гірше.  Таке враження, що хтось працює над тим, щоб перетворити країну в хутір. Розмов багато, а діла мало. Ось-ось передбачалось поліпшення, і раптом воно, те поліпшення, до нас не дійшло.

– Мабуть,  поліпшення пішло до тих, хто краще працює, добре навчає молодь, сповідує закон, –  вставила  співрозмовниця.

Сусід на репліку пані Марії виставив свій контраргумент, мовляв, раніше дурнів у нас було менше у рази, тому краще жили.

На це вчителька-пенсіонерка відповіла:

– А хто тих дурнів коли рахував? Та й що ми вкладаємо у поняття «дурень»? Щоб Вас, Петре Григоровичу, не мучило це питання – менше дивіться  телевізор, як головну національну розвагу для пенсіонерів, та ті дебати, що він транслює, і Вам буде легше. Будемо вірити: краще життя все рівно прийде на нашу землю. Я в це вірю, – підсумувала  співрозмовниця.

Гість підвівся зі стільця, виструнчився, на­скільки міг, і заявив:

– Та я, Маріє, прийшов не з’ясовувати, скільки у нас дурнів. У мене делікатна  пропозиція: давайте будемо жити разом.

– Тобто?..  Ви мене сватаєте?..

– Я оце подумав,– продовжив сусід, – Ви самітня і я, як бурлака, живу. Давайте об’єднаємо наші двори.

Марія Іванівна заніміла. В тиші пройшло декілька хвилин, лише горобці цвірінькали на вишні, що росла у кутку садиби, та хтось вулицею гуркнув  на старенькій «Ладі». Мовчали. Кожен думав про своє. Сусід терпів, терпів і почав прочищати горло, наче готував голосові зв’язки до нової заяви. Пані Марія подумала: мабуть, шукає переконливіші аргументи. І щоб полегшити подальшу розмову, заявила:

– Коли Надія була хвора, я допомагала за нею доглядати. То було по-сусідськи, по-доброму. Пройшов рік, Ви вже, мабуть, дещо призвичаїлись жити без дружини. Я ж уже котрий рік живу без чоловіка. На мій погляд, нехай так і буде. Я своєму Василю не зраджу, хоча він  на тім світі  нічого й не знатиме. Житиму сама. Так буде краще.

Петро Григорович не очікував такої відповіді. Зніяковів, почервонів на обличчі. Розмова далі не йшла. Підвівся, попрощався та тихо пішов із двору. Забув забрати  яблука, якими  пригостили. Хвіртку закривав повільно і ретельно, наче чогось очікуючи  від сусідки. Та вона не обізвалася.

Марія Іванівна тихо заграла собі губами потрійний форшлаг – це коротка,   улюблена  нею мелодична прикраса, що  складається з  декількох звуків, і пішла в палісадник, бо там її чекало чимало роботи: доприбрати гілки після зимового обрізання яблунь, прорідити кущі чорної смородини, а якщо вистачить сил, ще й посіяти петрушку та шпинат.

Під  форшлаг, який вона повторювала декілька разів, складала гілки за огорожу і роздумувала. Згадала добрі стосунки з чоловіком, їх невгамовну молодість, народження і виховання доньки, спільне завзяття в суспільній і домашній  праці.

– Так мало зробила, а вже  втомилась,- буркнула собі під носа і присіла на невисоку колодку, що стояла поруч для відпочинку. І, наче виправдовуючи свою поведінку з сусідом, тихо сама собі мовила:

«У нас із Василем була любов. А вона ж, як маяк. Повинна світити до останнього. Я  не збираюсь жити вічно, природа такого не передбачає, але Василь завжди залишиться для мене одним гідним чоловіком».

Володимир Ткаченко,

м.Суми. Квітень 2021 року.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар