Перед відкриттям чергового мисливського сезону я абсолютно випадково потрапив на передсезонний інструктаж, який проводив зі своїми колегами голова мисливського

товариства. Я слухав безкінечні мисливські історії, неймовірні, майже містичні випадки з мисливцями на полюванні, а сам задав собі запитання: звідки в людей береться таке нестерпне бажання когось застрелити?

Мене, мабуть, як і кожну людину чоловічої статі, з дитинства теж потягнуло до зброї, я мав спортивний розряд зі стрільби у школі, відмінно виконував усі нормативи зі стрільби з бойової зброї під час строкової служби в армії, але у мене ніколи не виникало бажання застрелити хоча б горобця.

Але одна вбита мною дика качка, мабуть-таки, була. Чому мабуть? А, послухайте…

Було це в 1961 році. Наш пароплав «Олег Кошовий», на якому я плавав  другим помічником капітана, тільки-но перетнув Полярне коло і наближався до морського порту Нарьян-Мар. О четвертій ранку я прийняв вахту від капітана, який пішов відпочивати, а в рубці залишив свою мисливську рушницю.

– Можливо, знадобиться, – кинув він у бік залишеної зброї.

На світанку вона й справді знадобилась. Довго роздивлявся в бінокль, але ніяк не міг збагнути, що воно таке. Наш пароплав зближався з крижиною великого розміру, всіяною сотнями, тисячами чорних краплин. Схоже на птахів, але чому жодна з них не злітає?

Я максимально зблизив пароплав з крижиною, дав протяжний гудок, але птахи не реагували. Після цього зупинив судно, вийшов з рубки з рушницею і вистрілив у найгустіше скупчення птахів. Тільки після цього три чи чотири з них важко відірвалися від криги і полетіли геть. На постріл до рубки піднялися капітан та деякі інші члени команди. Всім стало зрозуміло, що маємо справу з дикими качками, незрозу­мілою була тільки їхня поведінка. Вирішили спустити шлюпку, підпливти безпоседньо до птахів і аж потім все зрозуміли.

Виявилося, що велика зграя качок перед цим увечері, при теплій дощовій погоді, сіла на крижину перепочити, а вночі вдарив мороз, тому птахи попримерзали і не могли злетіти. Наші матроси набрали декілька повних мішків живих качок і вже потім, при приготуванні м’яса, в одній із них знайшли декілька дробин. Вирішили, що то моя робота. Можливо, але мені хотілося, щоб було не так, бо то був мій перший і останній постріл у живу істоту за все життя.

А качиним м’ясом вся команда пароплава ласувала декілька днів. Хороше м’ясо, тільки рибою віддає.

Леонід РЕШЕТНІК,

с. Ворожба.

Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук