Стрічка новин
Чи зупиняється перебіг строків прийняття спадщини під час карантину?: Під час оголошеного в країні карантину державні та приватні нотаріуси, згідно з рекомендаціями Мін’юсту, здійснюють прийом громадян за попереднім записом Гран-прі  Руслани Рибакової: Більшість із нас прагне бути успішним й наполегливо йде до досягнення своєї мети. Тільки цілеспрямовані, рішучі, впевнені особистості можуть досягнути 102: що трапилось? з 27 грудня 2021 року по 2 січня 2022 року: Протягом звітного періоду до відділення поліції № 3 (м. Лебедин) Сумського РУП ГУНП в Сумській області надійшла 131 заява та Заводчани працюють на результат: Серед кількох промислових підприємств, що залишилися в нашому місті, й «Лебединський моторобудівний завод», що є дочірнім підприємством відомого в Україні 102: що трапилось? з 15 по 21 листопада 2021 року: Протягом звітного періоду до відділення поліції № 3 (м. Лебедин) Сумського РУП ГУНП в Сумській області надійшло 107 заяв та Лебединська лікарня розпочинає роботу у звичному режимі - повідомляє адміністрація закладу:   Режим роботи сімейних лікарів: Понеділок-п’ятниця: з 08:00 до 16:00; «Квартал-95» дасть святковий концерт у Підопригорах до Дня Незалежності України: Студія «Квартал-95» виступить 20 серпня цього року у с. Підопригори, що на Лебединщині Сумської області. Про це повідомляє офіційний веб-сайт Лебединському «Феніксу»  – три роки: П’ятого жовтня представництво на Лебе­дин­щині громадської організації «Спортивний клуб інвалідів «Фенікс» відсвяткував своє триріччя! Життєстверджуючі, упев­нен­­­­ні, силь­ні, відкриті, надзвичайні! Проблем додалося: Трохи більше року працює на своїй керівній посаді начальник КП «Лебединська ЖЕК» Іван Соловей. Він був призначений 2 квітня 2019 Шановні працівники редакції газети «Будьмо разом»! : Щиро і сердечно вітаємо вас із 22-річ­чям виходу першого номера вашої газети. Газета – чернетка історії, сказав хтось із відомих.

Шановні читачі тижневика «Будьмо разом», користувачі сайту «Лебедин press»!


Після тимчасового вимушеного припинення випуску газети «Будьмо разом» у зв»язку з воєнними діями, ми знову розпочали її діяльність. При цьому, ми зберігаємо основне спрямування видання – газета для сімейного читання
До того ж, ми розширюємо кордони інформування, щоб стати ближчими до кожного читача. Тож тепер нас можна знайти не лише на сайті, а й у Telegram каналі та facebook.
Тому, якщо хочете про все дізнаватися першими, підписуйтесь на наші сторінки у соцмережах:

https://www.facebook.com/lebedinpress
https://t.me/lebedinpress
Дякуємо, що залишаєтесь з нами!

Координатор сайту Євгеній Чижик.
Із повагою Василь Дацько,

головний редактор тижневика «Будьмо разом» та інтернет-видання «Лебедин press», Заслужений журналіст України.

Перед відкриттям чергового мисливського сезону я абсолютно випадково потрапив на передсезонний інструктаж, який проводив зі своїми колегами голова мисливського

товариства. Я слухав безкінечні мисливські історії, неймовірні, майже містичні випадки з мисливцями на полюванні, а сам задав собі запитання: звідки в людей береться таке нестерпне бажання когось застрелити?

Мене, мабуть, як і кожну людину чоловічої статі, з дитинства теж потягнуло до зброї, я мав спортивний розряд зі стрільби у школі, відмінно виконував усі нормативи зі стрільби з бойової зброї під час строкової служби в армії, але у мене ніколи не виникало бажання застрелити хоча б горобця.

Але одна вбита мною дика качка, мабуть-таки, була. Чому мабуть? А, послухайте…

Було це в 1961 році. Наш пароплав «Олег Кошовий», на якому я плавав  другим помічником капітана, тільки-но перетнув Полярне коло і наближався до морського порту Нарьян-Мар. О четвертій ранку я прийняв вахту від капітана, який пішов відпочивати, а в рубці залишив свою мисливську рушницю.

– Можливо, знадобиться, – кинув він у бік залишеної зброї.

На світанку вона й справді знадобилась. Довго роздивлявся в бінокль, але ніяк не міг збагнути, що воно таке. Наш пароплав зближався з крижиною великого розміру, всіяною сотнями, тисячами чорних краплин. Схоже на птахів, але чому жодна з них не злітає?

Я максимально зблизив пароплав з крижиною, дав протяжний гудок, але птахи не реагували. Після цього зупинив судно, вийшов з рубки з рушницею і вистрілив у найгустіше скупчення птахів. Тільки після цього три чи чотири з них важко відірвалися від криги і полетіли геть. На постріл до рубки піднялися капітан та деякі інші члени команди. Всім стало зрозуміло, що маємо справу з дикими качками, незрозу­мілою була тільки їхня поведінка. Вирішили спустити шлюпку, підпливти безпоседньо до птахів і аж потім все зрозуміли.

Виявилося, що велика зграя качок перед цим увечері, при теплій дощовій погоді, сіла на крижину перепочити, а вночі вдарив мороз, тому птахи попримерзали і не могли злетіти. Наші матроси набрали декілька повних мішків живих качок і вже потім, при приготуванні м’яса, в одній із них знайшли декілька дробин. Вирішили, що то моя робота. Можливо, але мені хотілося, щоб було не так, бо то був мій перший і останній постріл у живу істоту за все життя.

А качиним м’ясом вся команда пароплава ласувала декілька днів. Хороше м’ясо, тільки рибою віддає.

Леонід РЕШЕТНІК,

с. Ворожба.

Коментарі  
+1 #1 Ух ты! 01.04.2021, 09:21
"...т[i]о був мій перший і останній постріл у живу істоту за все життя".

"А качиним м’ясом вся команда пароплава ласувала декілька днів"

Яка ж вона цiкава, наша психологiя! Стрiляти у живу iстоту - грiх. А якщо шию їй скрутити - ласощi...
Цитата


Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар