Коли ти вже давно на заслуженому відпочинку, а ще й доймають різні хвороби, тоді поринаєш у далеке минуле,коли все було добре. Раділи життю, були сповнені енергії та сили,

майбутнє вимальовувалося в райдужних кольорах. Кожен день приносив щось нове, раділи досягненням та з нетерпінням чекали зустрічі з друзями. Та життя швидкоплинне,  і приходить час, коли задумуєшся над прожитими роками, що корисного зроблено, чи пам’ятатимуть про тебе…

Наближається релігійне свято, яке в народі називають Явдоха. Ось саме цього дня й святкуватиме свій ювілей людина, яку дійсно пам’ятає дуже багато лебединців. Це Олексій Миколайович Василенко.

Запам’ятала його з тих часів, коли сама ще була школяркою. Високий, стрункий, худорлявий, завжди усміхнений і дуже привітний. Він викладав у нас співи. Його дуже всі любили, бо Олексій Миколайович ніколи не ставив поганих оцінок. Як було заведено, щороку проводились шкільні художні олімпіади  і обов’язково конкурс хорових колективів. То на репетиції поспішали всі записані учні, бо знали, що потім Олексій Миколайович влаштує танці. Він візьме свій баян, сяде біля вікна у великому вестибюлі, і полинуть чарівні танцювальні мелодії, а в кінці обов’язково лунатиме вальс. І тоді для багатьох юнаків постане проблема: треба навчитися вальсувати.

Зрештою, так сталося, що мені довелося з цією прекрасною людиною працювати пліч-о-пліч десятки років. Щоранку він приїжджав до школи на своєму «металевому коні», так сам називав велосипед, і вітання його було незвичне: «джам-джалям». Якщо у когось не було настрою, то Олексій Миколайович обов’язково помітить і підніме його або цікавою розповіддю, або веселим анекдотом. А їх він знав дуже багато, і щоразу нові. До того ж він хороший і надійний товариш. Із учителем фізкультури Олегом Дмитровичем Сорокіним  вони були нерозлийвода. Якщо випадав вільний від уроків час, то вони обов’язково відправляться на своїх «конях» до лісу по гриби чи ягоди. І ніколи не поверталися з пустими руками, бо любили жартувати, що у них там свої «грядки».

Можу також запевнити, що Олексій Миколайович – ще й дуже надійна людина. У неробочі дні, пригадую, обов’язково проводилися «клуби вихідного дня», які контролювалися відділом освіти. І дуже важко було залучати школярів у вихідні до цих заходів. Тоді Олексій Миколайович придумував різні конкурси, ігри, змагання, щоб дітям було цікаво. Так і вирішувалися складні проблеми. Жодного року табір праці та відпочинку не проходив без цієї енергійної і позитивної людини. Дисципліна була на висоті, норми виробітку перевиконувалися, бадьорий настрій і оптимізм забезпечувалися.

Навіть перебуваючи на заслуженому відпочинку, коли зустрічаєшся з цією людиною, відразу ж піднімається настрій і хочеться багато про що поговорити.

Шановний Олексію Микола­йовичу, від себе особисто, від колег і випус­кників дозвольте привітати Вас з ювілеєм! Бажаємо Вам міцного здоров’я, ще довгих безболісних років життя і такого ж оптимізму, яким Ви володієте до цього часу.

Ніна Стегній,

ветеран праці Лебединської СШ №3.

Від редакції. Інтерв’ю з ювіля­ром читайте в наступному номері.