В українській мові слово «держава» двозначне. У пункті 1-у 10-ї статті Основного Закону «Державною мовою в Україні є українська мова» не визначено, якій державі належить
мова, тій, що має символи чи політичній надбудові. З нього випливають нехтування мовами національних меншин і офіційно-діловим стилем української мови, тобто дозвіл на використання у офіційних документах всього того, що залишилося від української мови без офіційно-ділового стилю.
Отже, пункт 1-й 10-ї статті неправомірний. Ця гірка правда лежить на поверхні. Але у своєму оці пенька не видно.
До чого ж ми докотилися у своєму невігластві:
у суперечках на мовному грунті країна розкололася;
з метою поширення вживання української мови приймаються насильницькі закони, що викликають образу і супротив, появу ябедників і донощиків, крайнього радикалізму, здатного на вбивство, замість того, щоб поширювати її вживання у цивілізовані способи;
стильовим суржикомукраїнської мови сфальсифіковані інші статті Конституції, що привели народ до безправ’я і зубожіння.
Так, у 3-й ст. Конституції, всупереч правилам стилістики, вжито художній засіб — уособлення, що змінило суть положення на протилежну. І воно зазвучало неправомірно: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність». Відповідальність — це кара і відшкодування. Тож державу начебто можна посадити за грати, а конкретний державник-злодій звільняється від відповідальності всупереч положенню 1-ї ст. «правова держава».
Стаття 5-а художнім образом «джерело влади» як лопатою усуває владу від народу, і вже «безгоспна» влада беззастережно стає державною, що теж не відповідає декларації статті 1-ї «демократична держава».
Таким чином політична надбудова узурпувала не лише українську мову у всій її повноті, крім офіційно-ділового стилю, але і право, і владу.
І сьогодні «великий борець» за добробут народу, маститий політик з ОПЗЖ, депутат Верховної Ради України пан Вадим Рабінович мовби не помічає того і після кожної промови перед народом вигукує: «Власть принадлежит народу!»
Певно пан відволікає співгромадян від боротьби за владу, щоб у разі перемоги його партії на виборах знову посісти владне місце. Тут немає нічого особистого — пан Вадим Рабінович згаданий як збірний образ.
Коли влада належить народу, мало сенсу боротися за державне крісло. А коли Держава правова, немає сенсу красти— посадять.
Якби автор 10-ї статті у її другому пункті не виправдовував езопівською мовою неправомірний перший пункт, на цьому можна було би поставити крапку. Та із відомих міркувань він не міг сказати прямо, що в українській мові немає офіційно-ділового стилю, тому що вона "всебічно нерозвинена". Правильно міркував: за таке можуть і по шиї дати. Тому що негативне оцінювання мови, а тим більше оприлюднення тієї оцінки, особливо у конституційній статті, дії вкрай аморальні, неетичні і образливі. А відтак автор вдався до іносказання: "Держава забезпечує всебічний розвиток… української мови."
Дане положенняне має змісту у прямому значенні, тому що мова — це стихія, як грім і блискавка. Впливати на її розвиток неможливо. Вона стихійно зароджується у глибині епох і спонтанно розвивається народом у процесі еволюції суспільства поряд з культурою. Але негативна оцінка якості мови з цього положення випливає. І ніхто не назве заходи, що вжиті для її «всебічного розвитку».
Чи так говорив справжній патріот Русі Іван Тургенєв про свій «могучий русский язык»?! І в українській мові неменше засобів, щоб без викривлення точно передавати нею не лише зміст поезій самого Олександра Пушкіна, але і їхню емоційно-психологічну складову!
Тобто наперекір усім утискам народу в минулому українська мова розвинулася не гірше, ніж руська. До того ж вона ще й співуча.
У пункті 3-му 10-ї статті без потреби, хіба щоб заспокоїти етнічних українців, під одну гребінку негативно оцінюються мови національних меншин. Принижені всі. Адже яка мова, такий і народ: хто "всебічно", а хто просто нерозвинений.
Звернення
Прошу президента України, голову Верховної Ради України, Національну спілку журналістів України, Спілку письменників України, Інститут мови, небайдужих громадян підтримати наступні пропозиції.
Пропозиції
Щоб полегшити і прискорити роботу Верховної Ради України щодо капітального ремонту Конституції України з метою зупинити розбрат народу, пропоную їй по собівартості купити у мене новий текст 10-ї статті у такій редакції:
«Всі мови громадян України є рівними у гідності.
Засобом діяльності політичної надбудови є офіційно-діловий стиль української мови».
Тут логічно доводжу державність усіх мов України. Перший пункт запропонованої редакції статті — це приклад категоричного імперативу (за І.Кантом). За його принципом також побудована стаття 21-а Основного Закону про рівність у гідності усіх людей. Отже, якщо усі люди і їхні мови рівні у гідності, а українська мова є державною (належить тій державі, що має символи), то і всі інші мови громадян України є державними. І грунту для розбрату не залишається.
Другий пункт запропонованого тексту статті введений за правом державоутворюючого етносу та згідно з пунктом 2-м, статті 2-ї «Україна є унітарною державою». Він перекриває шлях до фальсифікації статей Конституції стильовим суржиком, а вся стаття не дає можливостей для прийняття антинародних законів. І тут для розбрату немає грунту.
Нехай наша Вітчизна говорить і співає дзвінким різномов’ям без штрафів й інших утисків! Хай живе Україна без ябедників, донощиків і позивайлів! Хай всі мови розвиваються у природний спосіб.
Пропоную також виключити з Преамбули до Конституції комічний 6-й пункт про відповідальність перед Богом і т.д. Преамбула — не водевіль, щоб сміятися.
При коригуванні Конституції не слід забувати, що держава за юридичним визначенням є об’єктом права, а не суб’єктом. ЇЇ дії направлені лише на неї.
Борис Пасюга ,
філолог і журналіст, член НСЖУ і Гільдії редакторів-ветеранів ЗМІ Сумської області
066-90-47-442