Стрічка новин
Святковий подарунок місту: На майданчику «Козачок» по вулиці Сумській у Лебедині встановили Великодню писанку. Це добре, що діти продовжують робити свій внесок у Свято оновлення та сподівань: У святково прибраній малій актовій залі при МЦКД зібралася вся родина любительського об’єднання «Надвечір`я» на творче Вікторія Борисенко: «ПотрIбно спрямовувати себе на позитив»: Осінь – досить непроста пора року. Хоч і кажуть у народі, що листопад – ворота зими, не всім вдається пережити Підопригори запрошують на фестиваль борщу: У селі Підопригори Лебединського району, де щороку проводився «Квартал Фест», у цьому році до Дня Незалежності України відбудеться Фестиваль борщу. Всеукраїнський тиждень у міських бібліотеках: Сьогодні модні гад­же­ти витісняють та­ке необхідне для все­бічного розвитку дитини чи­тан­ня книг. У кращому випадку юне покоління вибирає електронні видання. Психолог: Любі жіночки! Погляньте на вулицях на представників сильної статі. Уважно! Майже у кожного п’ятого черево випинається, як надувний м’яч. А 102: що трапилось? з 30 листопада по 6 грудня  2020 р.: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшла 81 заява та повідомлення громадян, з них 9 на момент реєстрації містили Любі і милі жінки! Щиро вітаємо вас з першим весняним святом – 8 Березня!: В цей святковий день весняний, Вам, найкращим, незрівнянним, Наші батьки – найкращі!: У кожного в житті настає момент, коли трохи інакше оцінюєш справжні цінності та багатства людини. Я дуже рада, що вже По Сумській області за минулий та поточний тиждень епідемічна ситуація по захворюваності на короновірусну хворобу ускладнюється. : За 31.07.2020 року зареєстровано 24 випадки захворювань, в тому числі 14 випадків по м. Недригайлів. За 01.08.2020 р. зареєстровано 20

2021 рік є знаменним для Лебединського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1. Цього року він святкуватиме 140-річчя від дня заснування. Тож познайомимо лебединців з його історією.

Як усе розпочиналося

Швидкі темпи промислового розвитку та соціальні запити суспільства пореформеного періоду створили сприятливі умови для удосконалення системи жіночої освіти. В умовах капіталістичного розвитку трансформувалася тра­диційна соціальна роль жінки, яка все більше відривалася від домашніх обов’язків і вимушена була працювати за наймом. При цьому це стосувалося не лише виробництва, сільського господарства чи комерції, але й сфери інтелектуальної праці. Тому перед суспільством постало важливе завдання – заснувати недорогі, доступні жіночі навчальні заклади. Реформування навчального процесу відбулося і в закладах міста Лебедина.

Завдяки постанові Лебединського повітового земського збору, який відбувся 25 серпня 1867 р., було запропоновано відкрити в м. Лебедині жіноче училище другого розряду.

Лебединська земська управа звернулася до Міністра народної просвіти з проханням дозволити відкрити жіноче училище, на утримання якого вони зобов’язувалися щорічно виділяти 1020 рублів. Також був поданий проєкт про заклад, складений штатним доглядачем Лебединського повітового училища паном Косьміним. 12 травня 1869 р. Лебединське трикласне жіноче училище другого розряду було відкрите. Воно розташовувалося в трьох будинках Федора Ільченка – управляючого маєтком «Михайлівка» при поміщиках Іваненку та Капністу (на сьогоднішній день один із корпусів – це Будинок творчості для дітей та юнацтва).

Відповідно до «Положення про жіночі училища Міністерства народної освіти» при кожному училищі засновувалася опікунська та педагогічна ради.

12 червня 1869 року опікункою жіночого училища 2-го розряду призначається дружина предводителя Лебединського повіту Василя Капніста –Варвара Василівна Капніст. Саме в цьому училищі навчалися доньки сім’ї Капністів – Варвара та Єлизавета. Начальницею училища 8 серпня призначено німкеню Єлизавету Блюмель, яка пізніше зайняла посаду вчителя німецької мови. За дозволом директора училища 25 серпня 1869 р. був відкритий підготовчий клас, у якому в першому півріччі навчалося 20, а в другому – 18 дівчаток. Підготовчий клас утримувався на кошти, зібрані за навчання. Учителем стала С. А. Третьякова, а зарплата становила 150 руб.

Наступним документом щодо реорганізації навчально-виховного процесу стало нове «Положення про жіночі гімназії і прогімназії Міністерства народної просвіти» від 24 травня 1870 р, за яким жіночі навчальні заклади поділялися на гімназії та прогімназії. Вони стали доступними для дітей усіх верств населення. Відповідно до «Положення», повний курс навчання складав сім років. За бажанням здобувачів середньої освіти передбачалося навчання у додатковому педагогічному восьмому класі. Після його закінчення учениці отримували звання домашніх наставниць та вчителів, класних дам; вони мали право викладати в народних училищах і початкових класах гімназій (за відсутності спеціалістів із вищою освітою допускалися й до викладання в старших класах закладів середньої освіти).

На підставі «Положення» МНП 25 вересня 1870 року жіноче училище 2-го розряду було перетворене на Лебединську жіночу прогімназію. Вона підпорядковувалася МНП та належала до 2-го розряду приватних навчальних закладів, які утримуються на кошти Лебединського земства і суму збору за навчання. Жіноча прогімназія складалася з 4 основних та 5-го підготовчого класу, який включав у себе два відділення.

Приймалися діти усіх станів та віросповідань. За правилами та програмами навчальних закладів 1870 року було зазначено, що діти, молодші 9 років, не допускалися до навчання у прогімназії. Для вступу у наступні класи вони мали досягти такого віку: перший клас – не старші 13 років; другий – 14 років, третій – 15 років, четвертий –16 років. Вступні екзамени до першого класу проводилися 2 рази на рік, а саме: в травні під час екзаменів у підготовчому класі та з 12 до 16 серпня.

Згідно з «Положенням» 1870 р, було введено посади класних дам, які мали слідкувати за гімназистками поза шкільними заняттями, відвідувати батьків чи опікунів, надавати їм поради щодо покращення необхідних умов для навчання. При Лебединській прогімназії існував пансіон для 30 вихованок, який утримувався начальницею на виплати від повітового земства. У 1900 році проживало 37 дівчаток.  Вартість проживання для них становила 185 руб. на рік. За поведінкою дівчат слідкували 4 класні дами, які під час вечірніх занять надавали допомогу вихованкам пансіону. Дівчаткам дозволяли жити на квартирі, якщо не вистачало місця в пансіоні при гімназії. Домогосподарі повинні були мати гарну репутацію та зобов’язувалися наглядати за гімназистками.

Охочих навчатися в гімназії з кожним роком збільшувалося, а класні кімнати не відповідали санітарно-гігієнічним нормам. У класах, передбачених для комфортного навчання десяти учениць, навчалося 24 дівчинки. Тому постало питання про розширення гімназії. У 1877 році земська управа створила фонд спеціального капіталу, який планувалося використати для будівництва нового корпусу жіночої прогімназії: перший вклад – 2000 руб.

У 1878 році у селянина Гната Руденка за 800 руб. було куплено ділянку землі з відкритим простором навпроти телеграфної станції. На спорудження приміщення прогімназії Міська дума виділила 2 тисячі рублів. Повітове земство запросило архітектора Толкунова для складання плану та кошторису на будівництво прогімназії, заплативши йому за роботу 200 руб., які взяли в борг у В. А. Капніста. У 1879 р. план та кошторис зробив уже інший архітектор – М. І. Ловцов, отримавши за це 300 руб. До будівництва  підходили дуже ретельно. Із Харкова приїздив технік Бондарєв для огляду грунту місцевості, де планувалося побудувати прогімназію.

У 1881 році новозбудовану жіночу прогімназію очолила Наталія Ксаверіївна Булатович. Саме цей рік вважається початком історії сучасного Лебединського закладу загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів №1. Вигляд тодішньої прогімназії зберігся до сьогодні.

У той час нагляд за освітою здійснювався інспекторами (один на два повіти) та шкільною радою. До неї входили очільник дворянства, справник, інспектор народних училищ, земський начальник, представники повітового земства, представники міста. Їх роль полягала в наступному: розподіливши між собою школи, вони мали прийняти екзамени. Цю справу доручали інспектору Лебединського міського училища (за це йому доплачували 100 руб. із коштів земства). Повітове земство відповідало за фінансове забезпечення закладу.

9 січня 1871 р. на основі пункту 10-го утвердженого «Положення про жіночі гімназії та прогімназії» Василя Олексійовича Капніста, Якова Володимировича Кучерова, Миколу Костянтиновича Пономарьова, Варвару Василівну Капніст, Марію Петрівну Пономарьову, Олександру Миколаївну Анненкову, Марію Львівну Бога­євську, Єлизавету Львівну Курис, Олександру Францівну Красовську, Анну Сергіївну Шатову, Жозефіну Тимофіївну Мазуркевич, Марію Павлівну Добросельську земські збори обрали членами опікунського комітету жіночої прогімназії.

23 жовтня 1871 року Василь Олексійович Капніст з метою надання можливості навчання для незаможних родин подав прохання про приєднання до прогімназії підготовчого класу, який був у власності Єлизавети Блюмель.

На початку XX століття в Лебедині виникла необхідність у поширенні освіти і покращенні умов навчання. Кількість учнів жіночої прогімназії зросла, тому приміщення не відповідали вимогам, що негативно впливало на дитячий організм: кімнати невеликі, недостатньо світла й повітря. Постала кардинальна необхідність розширення приміщення.

У 1902 році на засідання земської управи прибули голова і члени земської управи, голова ради прогімназії графиня A. B. Капніст і члени Е. Е. Величко, начальниця прогімназії H. A. Іванова, голова педагогічної ради П. П. Киселевич і член обраної земськими зборами комісії В. В. Данилович.

Під час попереднього обговорення питання про розширення класів і будинку прогімназії запросили на засідання архітектора М. І. Ловцова, техніків М. А. Стахорського, В. В. Немчинова. З їх участю було оглянуто будинок прогімназії. За дорученням управи архітектор М. І. Ловцов склав проєкт добудови 4 класних кімнат, що коштувало 10 тис. 700 руб, 1 поверх – 5700 руб, 2 поверх – 5000 крб. Завдяки швидкій роботі вже в 1902 році було збудовано  4 класних кімнати.

На засіданні розглянули не менш важливе питання про подальшу долю прогімназії. Була висунута пропозиція щодо перетворення жіночої прогімназії Лебединського повіту на жіночу гімназію, питання вирішено позитивно.

У липні 1903 року прогімназія була перетворена в повну 7-класну гімназію з підготовчим класом, а восьмий передбачав можливість отримати спеціальність філолога або математика.

Діяв заклад на основі Статуту про жіночі гімназії від 1871 року та розміщувався в тому ж приміщенні. На другому поверсі були класні кімнати, актова зала, а на першому – кімнати для практичних занять із музики, малювання, вишивання й адміністративні кімнати, квартири начальниці і викладачів були в приміщенні, яке знаходилося поряд із головним корпусом.

У 1906 році при гімназії була відкрита жіноча народна школа з трирічним курсом навчання. У ній могло навчатися 80 учениць. У школі випускниці спеціального класу вчительок проводили практичні заняття.

У 1919 році було прийнято рішення замінити Лебединську жіночу гімназію на загальноосвітню школу. У приміщенні школи з 1920 по 1922 роки діяв дитячий будинок, а вже з 1922 року запрацювала Лебединська перша семирічна трудова школа.

Школа має досить багату істо­рію. Ми відкрили лише одну із перших  сторінок закладу.

Діана Рева,

учениця  10 класу

ЗОШ I-III ступенів №1.

Додати коментар