Стрічка новин
Книги на різний смак: Величезне задоволення і втіху приносять нові книги, в яскравих обкладинках, з запахом друкарської фарби, що надходять до міських бібліотек. Консультант: А було це на Лебединщині, коли активно розвивалось сільське господарство, переробна промисловість, будувались ракетні бази, вдосконалювалась авіація Любі і милі жінки! Щиро вітаємо вас з першим весняним святом – 8 Березня!: В цей святковий день весняний, Вам, найкращим, незрівнянним, Рідне Кам’яне: На фото вчителі Кам’янської школи минулих років. Масові зібрання закінчуються масовими захворюваннями і «червоною» зоною: За минулий тиждень, з 15.03. по 22.03.2021р. включно, по Лебединській міській об’єднаній територіальній громаді зареєстровано  49 хворих на COVID-19, з САКВИ САМОВИДЦЯ: До нової книги Василя Пазинича ввійшли окремі газетні вірші, які були написані впродовж крайнього десятиріччя. Тут – філософія, іронія, образність Відно­вив свою роботу вокзал станції Лебединська: 1 червня 2020 року, відно­вив свою роботу вокзал станції Лебединська. Приміські каси починають свою роботу з 4:30. Небезпека електронагрівальних приладів: На жаль, в експлуатації у по­бу­ті знаходиться безліч електро­нагрівальних прист­роїв кустарного, тобто саморобного виготовлення різної конструкції та призначення, На конкурс: Ось таку п’ятикілограмову щуку  в кінці жовтня спіймав спінінгом наш земляк, затятий рибалка Олександр Стеблянко на одному із ставків Київщини. Служба «101» інформує: Скажемо пожежам – Ні!: Настав період холодів, тож усе частіше доводиться нагрівати своє помешкання. Однак потрібно робити це безпечно і зважати на застереження.

За три кілометри від Лебедина розкинулося мальовниче село Чернецьке. В ньому проживає вродлива, чарівна, трудолюбива, добра, щедра, доброзичлива жіночка – Марія Павлівна Березова.

Тож наша розповідь про цю жінку з дивовижно карими очима, що дивляться прямо в душу. З нею легко спілкуватися, її чарівна посмішка на обличчі заворожує. А ще вона з буднів легко може зробити свято.

Марія – це друга «Мати-Тереза» – уважна, чуйна у ставленні до людей, дітей, рідних, близьких. Може прихистити у своєму домі будь-яку людину, якщо вона цього потребує.

Марія яскраво демонструє зразкову працездатність, маючи господарство, присадибну земельну ділянку. Всі ці високі чесноти вона успадкувала від своїх батьків, які трудилися у колгоспі «Прогрес» с.Бурівка Лебединського району. Її трудовий шлях  теж розпочався в цьому ж господарстві, що розквітало на той час у цьому селі, де й народилася Марія.

Згодом разом з чоловіком переїхали із Бурівки у с.Чернецьке, де трудилися у місцевому радгоспі. Він – водієм, вона – колгоспницею, а перед пенсією – у тракторній бригаді кухарем. Рано залишилася вдовою. Було тяжко… Виконувала  жіночу і чоловічу роботу. Самотужки піднімала дітей. Дуже докучала самотність…

Та Марія Павлівна все сприймала з оптимізмом. У розмові зазначила, що  добре знає таємницю самотності. Знає біль, що не прощається, але сама прощає. Ось тут і прослідковуються її мудрість та виваженість. Були роки активного жит­тя, роки, сповнені відповідальної повсякденної праці і вдома, і  на колгоспній ниві.

Час летить швидко... Вже відгомоніли весни і літа, повиростали діти та онуки, з’явилися правнуки, які її люблять, а їй є чому радіти та пишатися. Діти мають сім’ї. Син – водій, донька – медпрацівниця. Син проживає поряд, допомагає. З донькою, на жаль, за певних обставин, доводиться спілкуватися у телефонному режимі.

«Як Вам жилося і чи щаслива зараз?», – запитую Марію Павлівну.

«Ви сказали, що у мене добра душа, чисте, щедре серце. І це правда… Я вдячна своїм батькам, які заклали всі чесноти у мої серце і душу. А ще дякую власному серцю, яке не понівечилося ні злом, ні життєвими неприємностями. Шкода, що невпинно минає час, що його неможливо повернути назад. Шкода, що життя біжить лише в один бік, – зазначає жінка. – Для мене воно – це нагорода, це поле бою без перепочинку. Тут мої досягнення, втрати, падіння, підйоми. Моя життєва зброя – надія і любов. Несла все це на своїх плечах. Так, було і нестерпно боляче, але, окрилена мрією виростити дітей хорошими, порядними людьми, йшла вперед і вперед. Я щаслива!»

«Ви часто згадуєте своє рідне село і час проживання в ньому?» – знову допитуюсь у Марії Павлівни. Смуток огортає її обличчя, і вона зазначає: «Згадую часто. Боляче, що мої батьки-колгоспники змушені були за трудодень запрягатись у роботу, як коні у дишло. Тягали плуга і жито косили. Та все ж вистояли, вижили! А ще пригадується, як жінки йшли з поля із сапами, зморені важкою працею по обробітку вручну плантацій цукрових буряків, городини. Сьогодні думається, що саме такі колгоспниці своєю працею тримали не тільки маленьку мою батьківщину, а й могутню державу.

Моє село… Моє село давно вже не моє… Воно лише в моїй анкеті. Але їду туди із сім’єю кожного року, бо там ще є дві-три хати. З’їжджаються земляки, аби  святкувати День села. Я не забуваю рідний край. Все ті ж стежки, місце, де стояла наша хата. Все довкола заросло зеленочубим споришем. Але це моя тиха гавань. Хочеться порадіти за себе і односельців,  які не забувають свою маленьку батьківщину, віддають шану рідним і близьким, що вже за межею Вічності».

Марія ретельно обе­рі­гає свою родину. Коли вона збирається разом за «круглим» столом у маминій оселі, у жінки з’являються сльози радості.

Низький уклін Марії Павлівні! Вона пройшла нелегкий відрізок життєвого поля. І навіть роки не стерли її вроду, її карі очі зачаровують. І в ці Новорічні і Різдвяні дні адресуємо Марії Павлівні щирі вітання і побажання:

Хай здоров’я, радість і достаток

Сипляться, немов вишневий цвіт,

Хай малює доля з буднів свято

І дарує Вам багато літ!

Ця жінка заслужила найкращих слів вдячності і похвали.

Ольга ПАЛИВОДА,

позаштатний автор

тижневика «Будьмо разом».

Додати коментар